У добу бронзи відбуваються значні суспільно-політичні зміни: великі племена розпадалися, менші об'єднувалися, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи з давнішими поселенцями.
Утворювалися нові етнічні спільності, які, як стверджують сучасні дослідники, стали основою більшості сучасних європейських та азіатських націй.
На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси. У північно-східній частині України жили нащадки неолітичних племен, а також південна частина величезного праугрофінського етнічного масиву. Всі вони розвивалися повільніше, зазнавали менше культурних та етнічних впливів. У степовій зоні — від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, частково місцеві, індоіранські, частково ті, що прийшли з Кавказу та східних степів.
На Правобережжі Дніпра, в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі мешкали індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, серед яких були предки праслов'ян. Лінгвістичні та археологічні дослідження доводять, що землі між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип'яттю на півночі та Карпатами на півдні були прабатьківщиною слов'ян. Тут уже в середині II тис. до н.е., як вважають вчені, починається формування праслов'янських племен, походження яких пов'язується з консолідацією частини племен, які ще на початку II тис. до н.е. відділилися від індоєвропейського масиву, їхня мова, матеріальна культура і вірування мали багато спільних рис. їм належить тшинецько-комарівська культура, що увібрала в себе елементи інших культур (сусідніх праугрофіннів та прибалтів на півночі, прафракійців, індоіранців — на півдні). Але у більшості археологів слов'янське коріння у тшинецько-комарівській культурі викликає сумнів. Історію праслов'ян вчені поділяють на два періоди: ранній (протослов'я-ни) та пізній.
Ранній (XVI—XI ст. до н.е.) був періодом консолідації праслов'янських (протослов'янських), в основному індоєвропейських, племен. Йому відповідали тшинецька, комарівська та білогрудівська археологічні культури. Племена, що залишили ці культури, жили на берегах річок та озер у наземних і напівземлянкових житлах, збудованих переважно із дерева. Ці племена займалися землеробством і скотарством. В орному зем-леробстві використовувалися тяглові тварини (бики), дерев'яні рала, крем'яні та бронзові серпи, кісткові, рогові та кам'яні мотики, зернотерки та ін. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виробляли посуд для збереження зерна, розводили велику рогату худобу, коней, свиней, кіз.
Розвинутими були прядіння і ткацтво, виготовлення кам'яних і крем'яних знарядь праці. Посуд ліпився вручну (без гончарного круга). Кераміка вражає багатством форм і орнаментації. Широко використовувалася бронзова зброя, менше — знаряддя та прикраси.
Поховальні обряди були різноманітними, адже протослов'яни формувалися із племен шнурової кераміки, прафракійців, нащадків трипільців. Померлих ховали у скорченому чи випростаному положенні або спалювали (кремація). Над померлими насипали кургани або ховали їх в ґрунтових могильниках, нічим на поверхні не позначених. Праслов'яни вірили у потойбічний світ і клали в могилу зброю, знаряддя праці, прикраси, посуд з їжею. Зустрічаються поховання родової знаті. Поховальні пам'ятки свідчать про наявність у ранніх праслов'ян (протослов'ян) культу померлих, культу предків. У часи пізньої бронзи він насичений багатою обрядністю. Поряд з цим з'являються землеробські культи та вірування: культ вогню, сонця, домашнього вогнища, домашніх тварин та ін. Культи і вірування ранніх праслов'ян наприкінці бронзової доби вже формуються у складну світоглядну систему — слов'янське язичництво.
На початку І тис. до н.е. людина опанувала виробництво заліза, яке широко використовувалося у господарській і військовій справі, що значно підвищило продуктивність праці у землеробстві та ремісництві. Це ще більше загострило соціально-майнову нерівність і розклад родообщинного ладу, посилило роль окремої сім'ї як господарської одиниці.
Родова община перетворюється на сусідську (територіальну), формуються союзи споріднених племен з власними територіями, виділяється військово-аристократична верхівка суспільства. Зосереджуючи в своїх руках значну владу, вона мала можливість відчужувати багатства, вести війни з метою захисту своєї території, загарбання чужої, пограбування сусідів. Під впливом різних факторів степові кочівники започатковують державні об'єднання. На території України на початку І тис. з'являються державотворчі традиції.