Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А перший же празник: Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А другий же празник: Святого Василя, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А третій же празник: Святе Водохреща, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився
Щедрівки. Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, -
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.»
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок ще в дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.
2. Трудові пісні
Вчені давно помітили зв'язок між мисленням, мовою і музикою. Лінгвісти і психологи прийшли до висновку, що всі ці явища розвиваються за єдиними законами логіки. Мелодія, так, як і мова має певний ритм. Епоха становлення простого речення в мові сягає глибин раннього палеоліту. Саме в цей час, на думку вчених, виникають перші трудові і сигнальні пісні, які ритмічно узгоджуються з процесами праці. Найдовше трудові пісні можуть зберігатися там, де ще існують архаїчні форми колективної праці, пов'язані з підійманням великих тягарів, які вимагають певних «команд» для одночасного зусилля всього колективу (при будівництві, лісосплаві тощо). Тут пісня виконує командно-організуючу роль. Пауза означає зміну положення рук. Трудові пісні настільки архаїчне явище, що в Україні майже не збереглися в первісному вигляді. Вони існували ще в середині XX ст. на Поволжі та Єнісеї, де застосовувалася важка фізична праця. Це пісні типу «Ой, раз да ще» (Анатолій Іваницький).
В Україні ж існує ряд пісень, які можна назвати умовно-трудовими. Вони виконуються не стільки під час самої праці, як перед нею або після роботи (жниварські, косовицькі). Такі пісні створюють психологічний настрій, спрямований на успішне виконання праці в колективі. На Закарпатті збереглися діалогічні пісеньки пастухів — гоєкання — якими перемовляються пастухи, що пасуть отари на різних гірських схилах. Одна з таких пісень:
А гоя, гоя! Калино зеленейка! Гей, подай голос, гей подай голос, Тудусьо молодейка, Тудусьо молодейка! (Запис В. Гошовського).
3. Пісні-игри
Здавна мандрівники й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів та держав відзначали як одну з найтиповіших рис характеру українців їх невичерпний гумор. Ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиці українського народу, як пісенного та такого що може розважатися, сміятися та веселитись.
Конденсуючи світлі емоції, гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усього несправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисою характеру українців в таких рядках:
Ні! Я дух люблю свого народу,
Що на усяку він пригоду,
Яка б його де не зустріла,
Прискаже сміло та до діла.
Слівце веселеє по волі
І кипить з ледачої недолі!
Той дух насмішкувато-щирий
Не дасть приспати в серці віри
В громадську силу, її розум
І не поб’є немов морозом,
Надію певную довіку
На кращу долю чоловіку.
Стихія смішного в українській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах-іграх.
Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливають всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості.
Родинно–побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі і дотепні творці народного гумору змогли підгледіти всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.
Характеризуючи героїв української жартівливої пісні то можна сказати, що чи не найчастіше в них зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня – це одна з форм залицяння та взаємопізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо гостро висміюються в піснях недбайливі пестухи та одиначки з багатого роду.
Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії - теж негативними. У багатьох піснях–діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза та подібне. Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.
Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин
Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих химер дідів та бабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності.
Що стосується ролі жартівливої пісні в художньому житті народу то вона найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо. Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуються жартівливими та сатиричними піснями, щоб, можливо, стимулювати наших людей до самовдосконалення та самореалізації.
Висновок
З плином часу деякі пісні настільки змінюються в своєму змісті і формі, що по суті перетворюються на нові пісні, стають новими жанрами, підвидами своїх попередників.
Мова і стиль традиційних ліричних пісень зберігають дивовижну стійкість навіть тоді, коли ці пісні істотно змінюються в своєму змісті, значно трансформуються в композиційному відношенні. Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісень впродовж століть не залишаються мертвотно нерухомим. Відбуваються зміни як в самому словнику, так і в стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі слова сучасними, з'являються і різного роду соціально-професійна термінологія. З'являються нові епітети. У піснях втрачається початкова розгорнена описова картина, перетворюючись на коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньої форми і ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була і залишається більше ніж піснею для пересічних українців.
Література
1. Лозко Г.С. Українське народознавство. — 3-е вид., Х., 2005. — 472 с
2. Шумада Н.С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К, 1989.
3. Юцевич Ю.Є.. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан» 2003