Смекни!
smekni.com

Творчий шлях П. Сосюри (стр. 1 из 2)

ЗМІСТ

Вступ с. 2
Становлення В.Сосюри як громадянина й митця . с.3
Творчий шлях с. 4
Твір “Мазепа” с.8
Біблійно-міфологічні сюжети у творах В.Сосюри. с. 9
ОСНОВНІ ВИДАННЯ ТВОРІВ М.В. СОСЮРИ с.10
Список використаної літератури с. 12

Вступ.

Володимир Миколайович Сосюра

(1898-1965)

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її вічно живу і нову,

і мову її солов"їну.

(Сосюра В. Любіть Україну //Українське слово:

Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст.:

(У 3-х кн.).Кн. 2 /Упоряд.: В.Яременко (Україна),

Є.Федоренко (США); Підгот. текстів Б.Яременка. -

К., 1994. - С. 221-222.)

Володимир Миколайович Сосюра - представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв"ям Україна. Він - тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В.Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). За своїм національним походженням Володимир Миколайлович - не українець. По батькові він - француз. Про це В.Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах і споминах. Його батько , Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета - Марія Данилівна Локотош - мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м.Верхнє) , у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В.Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою ( Майн Рід, Жюль Верн, Фенімор Купер), віршами О.Кольцова та І.Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф.Шіллер, Т.Шевченко і М.Гоголь, О.Пушкін та І.Франко. А разом з ними - А.Бєлий, О.Апухтін, М.Вороний, О.Олесь, С.Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В.Сосюра відносить до 1914 р. (усі рукописи загинули у роки Першої світової війни). 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька (1915) змушує його залишити навчання й працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В.Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші "Брат на брата".

1. Становлення В.Сосюри як громадянина й митця .

Становлення В.Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає. Судив В.Сосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р. знайомиться в Одесі з Ю.Олешею, Е.Багрицьким, К.Гордієнком, О.Ковінькою, які одностайно визнають його за складом мислення й почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В.Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас. Під час відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові з В.Коряком, В.Блакитним та І.Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О.Довженка, М.Хвильового, О.Вишні, О.Копиленка, І.Сенченка, М.Йогансена та ін.

2. Творчий шлях.

1921 р. побачила світ збірка В.Сосюри "Поезії", що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: "В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій "Пісні крові"*.

1921 р. виходить поема "Червона зима", яка мала небачений успіх. В її невеличких дев"яти розділах вмістився цілий духовний світ представника "робітничої рані": теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі - ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна і смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема "Навколо" (1921), ліричний суб"єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій і у поемі "В віках" (1921). Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М.Хвильовому диптиху "Сніг" ("Сніг... перед очима за лицями лиця...").

А у вірші "Граційно руку подала і пішла" панує стихія революційного романтизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низка ліро-епичних поем: "Оксана" (1922), "Робітфахівка" (1923), "Шахтар", "Сількор", "Хлоня" (1924). Нині важко стверджувати, що вони належать до вершинних художніх зразків, але тогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічно проникливі й точні, говорили багато про нього самого. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини (особливо цінного в атмосфері лівореволюційних вульгаризацій історії) став віршований роман В.Сосюри "Тарас Трясило" (1926).

Від 1925 р. В.Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовж десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, "Плугу", "Гарту", ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), керуючись не стільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, скільки особистими симпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В.Сосюра часто бував беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з приходом непу, що відверто відбилося у збірці "Місто" (1924). Щоправда, свою похмуру розчарованість (по-своєму відтінену низкою екзотичних образів - "далекої Іранії", "замріяної Індії" та ін.) поет досить швидко долає. Вже в поемі "Воно" (1924) читаємо: "Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку й никла голова". Але недругам було що брати на недобру пам"ять.

Збірки Сосюри "Золоті шуліки" (1927), "Коли зацвітуть акації" , "Де шахти на горі" (1928) сповнені погідних настроїв і снаги творчого діяння. 1927 р. поет пише взоровану на традиції шевченківської політичної сатири поему "Відповідь"; поеми "Вчителька", "Поет", "ДПУ", і найзначнішу з-поміж них - "Заводянка". Все це дає підстави стверджувати, що він щасливо вийшов з "непівського" психологічного розламу, мобілізувався і як лірик вжився у мирний будень України. Це відзначає неупереджена критика, вбачаючи в Сосюрі провідного майстра ліричного жанру. Однак на терезах політичної кон"юнктури фахова думка вже нічого не важила. Безконечні закиди в бік поета суворішають (аж до "перевиховання" його при верстаті (1931), ввергаючи Володимира Миколайовича у стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначалися й на збірці "Серце" (1931) і, зокрема, однойменному вірші.

До проблем громадсько-літературних долучаються особисті, дається взнаки нещадне ставлення Сосюри до свого здоров"я. 1934 р. він потрапляє до психіатричної лікарні. З огляду на розв"язаний у країні терор можна припустити, що це рятує його від набагато страшнішого. Цього ж року Володимира Миколайовича виключають з компартії. Лише 1940 р., після його відчайдушного листа до Сталіна, якому він щиро вірив, поновлюють у лавах ВКП(б).

В ці роки В.Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. Декотра стильова одноманітність, зумовлена природою поетичного мислення, приховує іншого В.Сосюру - блискучого версифікатора, який досконало володіє словом (наприклад, його переклад "Демона" М.Лермонтова).

І все ж таки "вершители судеб" визнають за краще зберегти "поета робітничої рані", котрого знає і любить народ. 1936 р. Сосюру приймають до Спілки радянських письменників. 1937 р. він має змогу переїхати з родиною до нової столиці України - Києва, удостоюється ордена "Знак пошани". У припливі нових сил і надій повертається до роботи. Сумного для країни 1937 р. з"являється збірка "Нові поезії", яка свідчить, що й у важку пору муза зазирала до В.Сосюри, залишаючи такі свої щемні знаки, як "Айстра" (1934) або "Хвиля" (1934).

"Нові поезії", а ще більше збірка "Люблю" (1939), означили новий етап його творчості, пору художньої врівноваженості, стилістичної витонченості.