Стратегія зменшення розмаху диверсифікації ("відсічення зайвого") існує у вигляді системи рішень про деінвестування або ліквідацію окремих напрямків діяльності.
Потреба в таких стратегіях може виникнути на будь-якому етапі існування підприємства. Наприклад, на фазі зародження при орієнтації на найперспективніші напрямки діяльності, на фазі росту — при виборі напрямку концентрації на певний сегмент ринку, на фазі зрілості — при скороченні "портфеля" і для підвищення керованості підприємством, на фазі занепаду — при відмові від застарілих сфер і освоєнні нових, тобто ці стратегії використовуються тоді, коли виникає проблема вибору: чи продовжувати діяльність у тому чи іншому напрямку?
Якщо наявний диверсифікований "портфель" фірми, завжди між різними галузями, де працює підприємство, є більш або менш привабливі та перспективні. З часом ситуація на ринку змінюється, й те, що раніш давало прибутки, поступово втрачає свої переваги. Непривабливі, безперспективні види діяльності мають бути скорочені, відсічені чи ліквідовані, при чому ці стратегії можуть застосовуватись послідовно або самостійно; їхні темпи залежать від тієї ситуації, в якій опинилося підприємство, та напрямку діяльності, відносно якого розроблюється стратегія. Досить багато напрямків потребують заздалегідь спланованого "виходу з бізнесу".
Скорочення (деінвестування) може застосовуватись у разі досить повільного скорочення ринку або падіння конкурентних переваг. "Відсічення зайвого" допомагає збалансувати "портфель" за рахунок позбавлення напрямків, що втратили свою конкурентоспроможність і перетворились у "чорні дірки", в які "провалюються" ресурси організації. "Відсічення", як правило, проводиться в двох формах:
а) надання практично повної незалежності автономним організаційним формуванням. До їхнього переліку можуть потрапити навіть підрозділи, що працюють ефективно, чия діяльність слабо пов’язана з основними сферами. Прийняття рішення щодо використання такого підходу в спрощеному варіанті — це відповідь на запитання: "Якщо цей напрямок діяльності не здійснювався нами зараз, чи намагалися б ми його організувати сьогодні?". Самостійні (дочірні) підрозділи рішенням керівництва можуть зберігати більш-менш тісний зв’язок з основним підприємством;
б) продаж підрозділу іншому власникові. У цьому разі виникає проблема вигідного продажу, яку можна розв’язати виявивши ті організації, для яких "непривабливий" для продавця підрозділ може бути "привабливим" для потенційного покупця. Такий покупець може заплатити високу ціну.
Гроші від угоди продавець може використати для розвитку свого бізнесу в такий спосіб, який йому видається найефективнішим. Крім того, відсічення, як зазначалося, підвищує керованість підприємством.
"Найнеприємнішою" для підприємства є стратегія ліквідації. Наслідки цієї стратегії різноманітні. Для однопродуктової, високоспеціалізованої фірми це означає зупинку її діяльності. Для підприємств з диверсифікованим "портфелем" це може означати скорочення масштабів діяльності на певний період. У найкращому разі ліквідація якого-небудь напрямку "розчищає місце" для більш перспективного, який сприяє довгостроковому розвитку; а в найгіршому — є провісником банкрутства. Спроба збереження "всього, що маємо" без періодичної ліквідації "того, що віджило", призводить до втрат ресурсів і часу, коли ліквідація може відбутися з найменшими збитками. Мистецтво управління полягає ще й у тому, щоб своєчасно та точно визначити ситуації, коли відновлення, "поворот" ще можливі, а коли — ліквідація є найефективнішим заходом. Невміння впроваджувати "стратегію ліквідації", з одного боку, небезпечно для економіки підприємства, а з іншого — для іміджу, репутації як підприємства, так і його керівництва [18, c. 99-103].
Стратегія переорієнтації (зміни "стратегічного фокусу"), зменшення (скорочення) або реструктуризації (зміни співвідношення продуктових стратегій) належить до так званих "оздоровчих стратегій", тобто вони розробляються тоді, коли підприємство опинилося у складній ситуації, зумовленій різними причинами. Наприклад, ситуацією в економіці країни, яка негативно впливає на розвиток підприємства взагалі, наявність великих обсягів операцій у галузі, яка втратила свою привабливість і перебуває на етапі занепаду; низьким рівнем управління підприємством або в окремих його підсистемах, що відповідають за той чи інший напрямок діяльності, тощо. Обгрунтовану переорієнтацію, зменшення або реструктуризацію можна здійснити лише провівши глибокий аналіз і діагностику справжніх причин зниження показників діяльності підприємства, які відбивають кризову ситуацію. Виявлення причин та типу кризової ситуації дає змогу розробити адекватні стратегії та заходи щодо їх реалізації. Залежно від причин формування кризової ситуації в ході розробки стратегії переорієнтації використовують такі підходи:
розробка заходів щодо відновлення необхідних рівнів рентабельності тих видів продуктів, які підприємство випускає;
розробка та виконання в окремих напрямках діяльності стратегій "збирання врожаю" та "відсічення зайвого", а на зібрані кошти — розширення більш перспективних напрямків;
економія всіх видів витрат при виробництві всього асортименту продукції, що випускається;
перегляд структури "портфеля":
продажу (закриття) безперспективних напрямків і розвиток (опанування) напрямків діяльності у перспективніших галузях;
заміна управлінського персоналу, що відповідав за діяльність, через яку підприємство опинилося в кризовому стані;
розробка програм з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.
Переорієнтація — це довгостроковий процес, внаслідок якого відбуваються зміни в цільових настановах підприємства та створюються умови для його подальшого розвитку при подоланні кризової ситуації.
Стратегія зменшення — це стратегія оборони, що відрізняється як від стратегії скорочення, так і від стратегії переорієнтації. "Зменшення" — це тимчасовий відступ під впливом негативних умов, що склалися: невизначеність ситуації після прийняття нового закону; погіршення показників структури капіталу; кризова ситуація, яка сформувалася внаслідок дуже швидкого розвитку; труднощі у постачальника або споживача; форс-мажорні обставини тощо. Така стратегія існує, як правило, як альтернатива до основних стратегій. Перехід до неї зумовлюється негативними обставинами, які передбачаються як варіант розвитку подій або ні (в цьому разі підприємство може опинитись у гострій кризі), а закінчення її виконання — припиненням дії "несприятливих" факторів і поверненням до параметрів "нормального розвитку". "Зменшення" відбувається такими способами:
послідовний, жорстко спланований перехід до економії з метою підвищення ефективності або мінімізації збитків у період "відходу"; при чому зберігаються, як правило, всі напрямки діяльності.
Однак у цьому разі скорочується (припиняється) найм нового персоналу; відкладаються терміни закінчення проектів, які потребують додаткових інвестицій; спостерігається затримка у придбанні нового обладнання та підвищення використання діючого, зменшуються обсяги випуску низькорентабельних продуктів, скорочується закупівля МТР, закриваються застарілі потужності (тимчасово чи остаточно — покаже час) тощо; відбір найбезперспективніших напрямків діяльності, що є у "портфелі", і застосування до них стратегій скорочення або переорієнтації. Це сприяє реалізації стратегії зменшення по підприємству загалом.
Перегляд і відбір "слабких напрямків "портфеля" відбуваються послідовно. На кожному з етапів розв’язується проблема, які саме напрямки (бізнеси) підлягають оздоровленню в більшій чи меншій мірі та які витрати для цього потрібні. Зарубіжні автори порівнюють цей процес із визначенням плану хірургічної операції, в процесі якої будуть "відсічені" найменш вигідні, неосновні (побічні) види діяльності, які дають мінімальний внесок у добробут підприємства. Цей процес непопулярний, але необхідний, оскільки кожне підприємство на певних відрізках часу приймає рішення: скільки напрямків діяльності ми можемо здійснювати на необхідному рівні конкурентоспроможності? Іноді і роки зусиль не можуть підняти той чи інший напрямок до потрібного рівня; відмова від нього стає найефективнішим заходом.
Комбіновані стратегії можуть застосовуватися в різних комбінаціях, які зумовлені факторами, що впливають на діяльність підприємства. Комбінації розрізняються послідовністю, масштабами застосування та взаємодією на різних фазах розвитку підприємства. Різноманіття комбінацій дає змогу кожному з підприємств формувати власну, несхожу на інших стратегію.
Варто зазначити, що вибір тієї чи іншої стратегії, їхніх комбінацій знаходить вираження в "портфелі" підприємства й далі формує тип підприємства:
однопродуктове, технологічно спеціалізоване підприємство, яке охоплює одну технологічну стадію виробництва кінцевого продукту галузі;
однопродуктове, частково інтегроване, спеціалізоване підприємство, на якому здійснюється кілька стадій виробництва кінцевого продукту галузі;
однопродуктове, повністю інтегроване, спеціалізоване підприємство, з усіма стадіями переробки;
підприємство з "домінуючим бізнесом", де виробництво та збут сконцентровані навколо головного напрямку. Диверсифікація не перевищує 25 % загальних обсягів і має споріднений характер;
вузькодиверсифіковане підприємство, в "портфелі" якого існує 3 – 10 збалансованих, споріднених напрямків;
широкодиверсифіковане підприємство зі збалансованим "портфелем" споріднених напрямків;
вузькодиверсифіковане підприємство, в "портфелі" якого існує 3 – 10 збалансованих, неспоріднених напрямків;