Предметом поступки, під яку надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу по який уже наступив (існуюча вимогу), так і право на одержання коштів, що виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога, що є предметом поступки, повинна бути визначена в договорі клієнта з фінансовим агентом таким чином, який дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу в момент висновку договору, а майбутню вимогу - не пізніше ніж у момент її виникнення. Цей тип договору широко застосовується в міжнародній практиці під назвою "факторинг".
Особливістю використання в схемі розрахунків зовнішньоторговельного факторингу в цілому є його завжди відкритий характер, а також відсутність права регресу до постачальника на експорт. Останнє обумовлено тим, що основною причиною факторингового обслуговування експортера виступає звичайно захист експортера від кредитного ризику. Обслуговування всього товарообігу, що передбачається при операціях усередині країни, зустрічається при факторинговому обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій набагато рідше, факторингові компанії в більшості випадків спеціалізуються на обслуговуванні ринку однієї країни чи ринку визначеної продукції.
Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов'язання оплати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якості і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари , будучи не чим іншим, як товарним кредитом.
Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак [56, c.22]:
1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;
3) інкасування його заборгованості;
4) страхування постачальника від кредитного ризику.
Можна виділити головні економічні достоїнства факторингу:
- збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку;
- перетворення дебіторської заборгованості в готівку;
- можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників;
- незалежність і воля від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;
- можливість розширення обсягів обороту;
- підвищення прибутковості;
- економія власного капіталу;
- поліпшення фінансового планування.
При експорті продукції значно зростає кредитний ризик експортера (унаслідок труднощів оцінки кредитоспроможності потенційних іноземних клієнтів; надання комерційного кредиту на більш тривалий термін, з урахуванням часу, необхідного для доставки товарів на іноземні ринки; а також через такі фактори, як політична нестабільність у країні імпортера, низький рівень її економічного розвитку і т.д.) [59, c.34]. Крім того, оскільки угода про зовнішньоторговельний факторинг може передбачати використання двох і більш валют, виникає також валютний ризик — небезпека валютних втрат у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти стосовно національного. У зв'язку зі збільшенням ступеня ризику факторингова компанія пред'являє до експортера більш тверді вимоги, ніж до постачальників на внутрішньому ринку. При обслуговуванні експортера факторингова компанія, як правило, укладає договір з факторинговою компанією країни - імпортера і передає їй частину обсягу робіт. У такий спосіб учасниками міжнародних факторингових угод є постачальник, покупець, імпорт-фактор ( банк чи імпортна фактор- фірма ) і експорт-фактор ( банк чи експортна фактор-фірма).
У міжнародній торгівлі застосовуються чотири моделі факторингу:
- двухфакторний;
- прямий імпортний;
- прямий експортний;
- "бэк-ту-бэк" (back-to-back).
Двухфакторна модель дозволяє розділити функції і ризики між імпорт-фактором, розташованим у країні імпортера, і експорт-фактором, розташованим у країні експортера. Головна мета цієї моделі -- забезпечити фінансування до 100% і зменшити накладні витрати в адміністративній сфері.
Класична двуфакторна схема складається з наступних етапів:
запит ліміту / забезпечення ризиків;
постачання / розсилання фактури;
фінансування;
оплата.
На першому етапі експортер запитує у свого експорт-фактора суму, що підлягає забезпеченню. Експорт-фактор запитує в імпорт-фактора необхідний ліміт. Імпорт-фактор перевіряє імпортера і надає експорт-фактору гарантії. Далі експорт-фактор дає експортеру дозвіл на ліміт, після чого здійснюється продаж документів.
На другому етапі експортер поставляє товар чи послугу і передає копію рахунка експорт-фактору, а той посилає її імпорт-фактору. Одночасно з товаром експортер направляє імпортеру рахунок з позначками про переуступку.
На третьому етапі, після постачання товару чи послуги, експорт-фактор фінансує експортера в межах 70--90% повної первісної фактурної ціни.
На четвертому етапі імпортер здійснює 100%-ний платіж імпорт-фактору, а той перелічує отриману суму експорт-фактору. Нарешті, експорт-фактор переводить експортеру не профінансовану частину вимог (10%-30%) за винятком вартості факторингових послуг.
Якщо терміни платежу не дотримуються, імпорт-фактор направляє імпортеру нагадування-попередження. Якщо після двох-трьох нагадувань вимоги не оплачуються, імпорт-фактор приймає необхідні правові міри.
Імпорт-фактор приймає на себе ризики імпортера, перевіряє його платоспроможність і гарантує експорт-фактору оплату товару, що поставляється експортером. Якщо імпортер не оплачує товар, імпорт-фактор платить за нього.
Експорт-фактор приймає на себе ризики, зв'язані з постачанням товару експортером і при необхідності кредитує експортера, не чекаючи одержання оплати від імпортера чи імпорт-фактора.
Перевага двухфакторного факторингу полягає в тім, що для компанії, що обслуговує імпортера, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми, як для факторингової компанії експортера. Разом з тим він досить громіздкий і припускає високі витрати сторін.
Друга модель міжнародного факторингу -- прямий імпортний факторинг. Його головна мета -- забезпечення платежів. Схема прямого імпортного факторингу складається з наступних етапів:
запит ліміту / забезпечення ризиків;
постачання / розсилання фактури;
оплата.
Прямий імпортний факторинг має сенс лише в тому випадку, коли експорт виконується в одну чи дві країни. Якщо експортер має контрагентів у багатьох країнах, то заключення однієї угоди з факторинговою компанією своєї країни буде більш зручним, ніж більшої кількості прямих угод з факторинговими компаніями інших держав.
У випадку прямого імпортного факторингу фактор – фірма країни – імпортера укладає угоду з експортером про переуступку їй боргових вимог по даній країні, здійснюючи страхування кредитного ризику, облік і інкасування вимог, які є для факторингової компанії внутрішніми. Разом з тим кредитування закордонного експортера в іноземній для факторингової компанії валюті досить важке, і умова про попередню оплату зустрічається в подібних угодах надзвичайно рідко.
У такий спосіб прямий імпортний факторинг може становити інтерес для фірм, яким не потрібно негайне фінансування під переуступлені вимоги.
Третя модель міжнародних факторингових операцій -- прямий експортний факторинг. При прямому експортному факторингу не потрібно підключення факторингової фірми в країні імпортера. Основні етапи прямого експортного факторингу такі:
запит ліміту/забезпечення ризику;
постачання/розсилання фактури;
фінансування;
оплата.
При цьому факторингова компанія зіштовхується зі значними труднощами в оцінці кредитоспроможності іноземних клієнтів і інкасуванні вимог.
Для оцінки ризику чи для перестрахування експорт-фактор може підключити товариство по страхуванню кредитів у країні імпортера чи підстрахувати себе гарантіями відповідної державної організації. При використанні цього варіанта факторингу можна одержати вигідні умови фінансування експортних постачань при покритті з боку державної страхової компанії.
Останній тип міжнародного факторингу -- "бэк-ту-бэк". У трьох перших моделях міжнародних факторингових операцій фінансування вимог концернів не передбачається. Цю функцію виконує факторинг "бэк-ту-бэк". Реалізація угоди при цій технології схожа на комбінацію двухфакторної схеми і звичайного внутрішнього факторингу.
Форфейтингові операції [56,c.62] - це покупка боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмовлення – форфейтингу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою.
Механізм форфейтінга використовується в двох видах угод:
- у фінансових угодах - з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;
- в експортних угодах - для сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю.
Основними оборотними документами, використовуваними в якості фор-фейтингових інструментів, є векселі [62, c.46].