Смекни!
smekni.com

Формування інтеграційної стратегії України (стр. 2 из 5)

1) підвищується рівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;

2) розширюється політичне співробітництво;

3) Збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;

4) Розширюються можливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприяє розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;

5) Надається підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;

6) Поглиблюються торговельні та економічні відносини між Україною та ЄС.

Після того, як Україна стала членом СОТ (2008р.), перспективи інтеграції нашої країни в ЄС значно поліпшуються. Стає реальністю утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і в найближчі часи – набуття Україною асоційованого членства в Європейському Союзі.


Розділ 2. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами та міжнародними організаціями

2.1 Форми та напрями співробітництва з Європейським Союзом

Згідно з програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" інтеграція України до Європейського Союзу є стратегічною ціллю Урядової політики України. У цій програмі зазначено, що Україна орієнтується на діючу в провідних Європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації її участі в інтеграційних процесах, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що є одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.

На основі рішення Ради Європи ЄС про розширення Європейського Союзу, яке було прийнято в Копенгагені у 1993 році, були укладені так звані "європейські угоди" з усіма посткомуністичними країнами по той бік західного кордону колишнього Радянського Союзу, суть яких складалася у підготовці до майбутнього членства в ЄС. Оскільки ЄС вважає, що про членство нових незалежних держав, які виникли після розпаду Радянського Союзу, говорити поки що не приходиться, з ними були укладені так звані "Угоди про партнерство і співробітництво".

У червні 1994 року в Люксембурзі Європейський Союз підписав з Україною "Угоду про партнерство і співробітництво" (УПС)- з першою серед держав СНД. Дана угода гарантує Україні режим найбільшого сприяння і розгляд питання про створення найближчим часом зони вільної торгівлі, якщо Україна продемонструє достатній прогрес у формуванні стабільної ринкової економіки. Проте, на відміну від угод про асоційоване членство, підписаних із країнами Центральної Європи і Балтії, у цьому документі не йде мова про можливе членство України в ЄС.

ЄС розглядає цю угоду як пропозиції про підтримку України у здійсненні перетворень. Мета УПС – лібералізація торгівлі, виходячи з уявлень, що вільна торгівля буде сприяти економічному розвитку країни.

Успішна реалізація "еволюційного потенціалу" УПС дасть можливість розширити співробітництво між Україною і Європейським Союзом. ЄС у перспективі передбачає можливість створення спільної зони вільної торгівлі з метою економічного зближення, якщо Україна виконає умови запропонованої їй "схеми інтеграції". По суті, реальною метою Угоди про партнерство і співробітництво є підготовка України до вступу до Всесвітньої торгової організації; вона не надає Україні навіть віддаленої перспективи інтеграції до ЄС.

Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини.

Рада Європейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках "загальну стратегію" відносно України. Згідно цієї стратегії "ЄС схвалює європейські поривання України і вітає її європейський вибір", "Європейський Союз усвідомлює, що … стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідає інтересам ЄС"; "Європейський Союз признає значення України у регіоні. У зв’язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Захід вона набуває унікальне положення у Європі". Але далі: "ЄС у зв’язку з цим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагу ядерній безпеці…"; "Ядерна безпека і вивід з експлуатації Чорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом і Україною" – отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а не використовувати її "геополітичне положення" у якості елемента стратегічної концепції.

Європейський Союз є одним з головних торгових партнерів України: другим найбільшим торговим партнером після Росії, і найбільшим поза межами колишнього Радянського Союзу. З моменту набуття України незалежності її торгівля з ЄС значно зросла. Україна експортує до ЄС головним чином металопродукцію, товари хімічної та гірничої промисловості і текстиль.

Країни Європейського Союзу займають друге після США місце за обсягом прямих інвестицій в економіку України. Основними інвесторами України з числа країн-членів Європейського Союзу є Нідерланди, Великобританія і Німеччина.

УПС надає Україні і ЄС легший доступ на ринки один одного, головним чином, не дискримінуючи товари один одного, тобто, пропонується таке ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і для товарів усіх інших торгових партнерів та забезпечує вільну та справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.

ЄС та Україна погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для інших країн-членів СОТ, тобто, для більшості країн світу. Сторони також не можуть надавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи приймати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються у відношенні до інших країн. У цьому контексті ЄС вважається єдиною країною з безподатковим режимом торгівлі, який країни-члени Європейського Союзу надають одна одній і який не поширюється на Україну, хоч така можливість існує.

Таким чином, ЄС не буде користуватися пільгами, що їх Україна надає у плані тарифів і митних процедур країнам колишнього Радянського Союзу, поки Україна не вступить до СОТ. У будь-якому разі ні Україна, ні ЄС не користуватимуться пільгами, що надаються третім країнам, спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу, наприклад, такого, як між ЄС та деякими країнами Центральної Європи, які у кінцевому підсумку стануть новими членами ЄС.

Взагалі , якщо українська сторона не буде належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання, а буде продовжувати робити це лише для "галочки", пожвавлення форм економічної взаємодії України з країнами-членами Євросоюзу можна не очікувати. Поки економічні і політичні умови економіки на Україні не наблизяться до цивілізованих норм, поки не будуть реально змінені законодавство і норми захисту інтересів іноземних інвесторів, ризикувати грішми своїх підприємців західні урядовці не будуть. Ніякого особливого статусу Україні ЄС надавати не збирається.

2.2 Ключові аспекти співробітництва України з країнами членами СНД

В рамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України є економічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідної двосторонньої співпраці з країнами членами СНД. За час існування СНД були підписані понад тисячі багатосторонніх документів. Хоча з огляду на об’єктивно існуючі розбіжності в позиціях держав-учасниць в різних галузях не всі вони діють ефективно.

У товарній структурі взаємного експорту і імпорту держав СНД переважають вуглеводна сировина і паливо, чорні і кольорові метали, продукція хімічної, нафтохімічної і харчової промисловості.

За роки існування СНД не вдалося реалізувати основні положення угоди. Вона залишалася лише програмним документом і декларацією про наміри, що ні до чого не зобов’язувала. Процес формування зони вільної торгівлі виявився більш складним і тривалим, ніж уявлялося.

Україна дотримується позиції, обґрунтованої з економічного погляду і адекватної підходам переважної більшості угруповань світу до питань стратегії розвитку інтеграційних процесів. Вона полягає в тому, що реалізація на території Співдружності будь-яких проектів створення Митного союзу, спільного ринку або економічного та валютного союзу можлива лише після завершення процесу поступового формування в межах СНД ефективно діючої зони вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі (ЗВТ) є однією з ефективних форм взаємодії і економічної інтеграції держав. Але, у випадку СНД створення ЗВТ зіштовхується з об’єктивними проблемами і труднощами. Це – системна соціально-економічна криза, яку переживають країни Співдружності, процес реформування економічних і суспільних відносин, становлення демократичних основ управління. Значні розходження у рівні соціально-економічного розвитку, напрямленості і темпів економічних і політичних реформ, що проводяться у зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних орієнтаціях, неурегульовані міждержавні і міжнаціональні конфлікти не забезпечують сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов для інтеграційних процесів у Співдружності, у тому числі для створення зони вільної торгівлі.