Саме Коїдзумі більшою мірою, чим хто інший, зробив основоположним принцип пріоритету альянсуіз Сполученими Штатами. Він дуже міцно зв'язав долю своєї країни іздолею США. Коїдзумі підкреслював, що це - єдина країнав світі, яка заявила, що розглядатиме будь-який військовий напад на Японію, як напад на саму себе. По суті, зміцненнязв'язків з Вашингтоном є наріжним каменем японськоїзовнішньополітичній стратегії, на основі якої можливий розвиток відносин з іншими країнами, тим більше що Японія все більшестурбована швидким розвитком КНР, а також ядерною загрозою збоку КНДР.
Кабінет Коїдзумі в кінці 2004 р. обнародував нові«основні напрями програми національної оборони», де Китай і Північна Корея згадувалися як країни, які представляють потенційну загрозу безпеці Японії. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабілізуючим чинником длявсій Східній Азії, включаючи Японію», а відносно Китаю зазначено, що він «останніми роками модернізує свій військовий потенціал, роблячи особливий упор на ядерний і ракетний потенціал, а також навійськово-повітряні і військово-морські сили».
Вперше в оборонній програмі був згаданий Китай, який в свою чергу заявив, що Японія, модернізує свою політику в сфері безпеки, розвиваючи і розміщуючи систему протиракетної оборони. Крім того, між Японією і Китаєм існують серйозні проблеми, які можуть стати причиною виникнення озброєних конфліктів, зокрема, природні ресурси в спірному районі Східно-Китайського моря, територіальна суперечка навколо островів Сенкаку, підтримка Японією США в конфлікті з Китаєм із-за Тайваню.
Порівняння «доктрини Коїдзумі» з висунутими в 2009 р. новим прем'єр-міністром Японії Хатоямой ідеями будівництва Східно-Азіатської Співдружності дозволяє зробити висновок про те, що вони багато в чому схожі. Можна сформулювати, як мінімум, три особливості нових ідей Хатоями.
1. Відсутність конкретики в пропонованих форматах співпраці.
2. Принципова позиція про пряме підключення США, які покликані грати важливу роль у Східно-Азіатській Співдружності, а американо-японський союз безпеки буде його краєугольним каменем.
3. Особлива увага до людської безпеки і підвищення якості життя громадян країн співдружності, включаючи такі аспекти, як розвиток співпраці між молоддю, міжнародної освіти і т. п.
Таким чином, головну новизну склала ідея підключення США, як одного з ключових учасників співдружності.
Новітній приціл Японії - активізація в країнах Центральної Азії і Кавказу. Колишній японський прем'єр-міністр Рю оголосив про те, що «Японія має особливо ностальгічне відношення до цього регіону, який бере початок ще з часу існування Шовкового шляху». А це - не що інше, як відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.
Іншими словами, в геополітичному плані справа йде до витіснення Росії з Далекого Сходу, Середньої Азії.
2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях
На початку ХХI в. лідери Японії все частіше замислюються про те, як краще вирішувати нові проблеми в сфері економіки і безпеки в міжнародному плані, а також розглядають зовнішньополітичні пріоритети і пов'язані з ними надії як всередині країни, так і за кордоном. Крім проблем і викликів пов'язаних з міжнародним оточенням, внутрішня економічна і політична перебудова в Японії все глибше вбудовує її в систему міжнародних відносин і зобов'язань.
Зростаюче значення міжнародних економічних організацій і регіональних економічних угод сприяють посиленню взаємозалежності і глобалізації, і навпаки. В зв'язку з цим значно розширюється контекст багатобічного підходу. Більшість урядів більшою чи меншою мірою визнають, що вирішення таких проблем, як екологія, міжнародні економічні і торгові правила, цивільні конфлікти, вимагають колективних зусиль. Все більший акцент чиниться на багатобічні домовленості.
Японська політична еліта розуміє цю логіку світового розвитку. По мірі поглиблення міжнародної інтеграції, міжнародні інститути набувають все більшого значення, й ті, хто приймає рішення, повинні, по можливості, займати в цих інститутах відповідне положення.
Слід зазначити, що вся геоекономічна стратегія Японії післявоєнного періоду якраз і була заснована на приматі мультілатеризму, тобто доктрини участі переважно в багатобічних економічних і політичних організаціях глобального і регіонального масштабу. Саме за рахунок участі в таких структурах, Токіо послідовно добивався стратегічної цілі: міжнародного визнання країни, закріплення за нею гідного місця в світовій спільноті. Пріоритет в процесі зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і бюджетного планування завжди віддавався таким організаціям, як СОТ, Міжнародний валютний фонд, ООН. Починаючи з 1999 р. Токіо поступово приходить до розуміння важливості двосторонніх форматів, запустивши процес переговорів з Сінгапуром. Разом з тим слід підкреслити, що в цілому Токіо продовжує рахувати двосторонні формати економічного співробітництва такими, що «доповнюють» режим, який задається СОТ і іншими масштабними економічними організаціями, яким як і раніше надається першочергове значення.
Одним з найбільш перспективних напрямівз погляду розширення впливу країни в міжнародних справах,японські політики вважають підвищення статусу Японії в ООН. Можнасказати, що цей вектор японської зовнішньої політики зберіг своюзначущість в нових умовах.
Одним з найважливіших інструментів для вирішення цього завдання служить фінансовий внесок Японії в діяльність організації. Останніми роками він коливався в межах 20% (19,468% в 2006 р.)відзагальної суми бюджету ООН. Таким чином, країна займає другемісце після США (22%). Щорічний внесок Японії перевищує сукупний внесок решти чотирьох постійних членів Ради Безпеки ООН - Великобританії, Франції, Китаю і Росії.[1,50] Японіятакож займає лідируючі позиції в наданні допомоги 150 країнам (з погляду об'ємів допомоги - переважно азіатським державам). При цьому вона на відміну від більшості країн-донорів ООН повністю виконує свої фінансові зобов'язанняперед організацією.
Цій обставині надається велике значення, оскількипередбачається, що величезні розміри фінансових вливань в ООНповинні забезпечувати Японії можливість участі в обговоренніключових питань світової політики і безпосередньо впливати наїх рішення. Так, виражався подив, що, коли Рада Безпеки виявилася розколеною з приводу війни в Іраку, непостійнічлени РБ, «чиї внески в ООНне перевищують 1% бюджету», при ухваленні рішень мали значно більшу вагу, чим Японія, яка в той час не входила в Раду Безпеки.
За час свого членства в ООН Японія дев'ять разів займала місце непостійного члена Ради Безпеки. Починаючи з 90-х роківвона офіційно добивається статусу його постійного члена. Протедосягнення цієї мети безпосередньо пов'язане з проведенням реформи ООН і з внесенням змін до статуту організації.
Японія входить до основних міжнародних економічні організацій як глобального, так і регіонального характеру, зокрема в Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світову організацію торгівлі (СОТ), Всесвітній банк (ВБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і багато інших. Мабуть важко назвати хоч би одну структуру міжнародної економічної співпраці, в якій би не було представника Японії.
В системі міжнародного економічного співробітництва Японія надає велике значення своїй участі в Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Зокрема, вона є одним з лідерів в справі надання офіційної допомоги розвитку (ОДР), яка здійснюється в рамках Комітету допомоги розвитку ОЕСР (в першу чергу країнам Азії і Тихого океану).
В зв'язку з реструктуризацією державних фінансів, яку проводить уряд Японії, об'єм бюджетних коштів, які виділяються потреби ОДР, на початку першого десятиліття XXI ст. почав знижуватися, внаслідок чого в 2001 р. Японія втратила статус головного донора міжнародних програм допомозі розвитку, перемістившись на друге місце після США. Проте як і раніше вона зберігає провідні позиції в загальному потоці ОДР (близько 13% її світового об'єму в 2004 р.).
Основним нормативним документом, який направляє діяльність японського уряду по лінії ОЕСР, є Національна хартія ОДР. Прирозгляді питання про виділення допомоги конкретній країні, відповідно до духу Національної хартії, уряд в комплексі враховує як негативні (військові витративиробництво і розповсюдження зброї, пригнічення прав людини),так і позитивні (розвиток демократії і ринкових реформ, гарантії політичних прав) моменти.
В 2003 р. була прийнята нова редакція Національної хартії ОДР. Головною метою офіційної допомогирозвитку тепер є «сприяння встановленню миру і розвитку міжнародного співтовариства і таким чином сприяти забезпеченню безпеки і процвітанню Японії».
Іншими словами, значення ОДР як інструменту зовнішньополітичної стратегії для Японії почало розглядатися в програмнихзовнішньополітичних документах перш за все в контексті національних інтересів самої Японії.
В 2004 р. з 8955,5 млн. USD, виділених на потреби ОДР з державного бюджету Японії, на двосторонню допомогу було асигнованоблизько 5917,19 млн. USD (66,4% від загального об'єму ОДР), на внескиміжнародним організаціям - 2988,36 млн. USD (33,6%).
Об'єм бюджетних асигнувань на програми офіційної допомоги розвитку (2004 р.)
| Сума млд. USD | Частка в загальному об'ємі бюджетних асигнувань на ОДР % | |
| Фінансові гранти | 4323,87 | 33,8 |
| Технічна допомога | 2806,76 | 48,3 |
| Низьковідсоткові «ієнові кредити» з урахуванням коштів, списаних у якості безнадійних боргів | 1041,28 | 17,9 |
Фінансові гранти, які представляють безвідплатну грошову допомогу, надаються найбільш відсталим і бідним державам, а також країнам, які постраждали від конфліктів і стихійних лих. Традиційне велике місце (40-50%) в загальному об'ємі японських фінансових грантів займали країни Південної і Південно-Східній Азії. Проте у зв'язку з поліпшенням економічного положення в азіатських країнах і у відповідь на критику за несправедливий географічний розподіл допомоги, акцент останнім часом був зміщений в бік країн Близького і Середнього Сходу (в даний час більш ніж 40% допомоги), а також бідних країн Африки (близько 17%).