Адміністрація Дж.Буша-молодшого (2001-2009) - перша в історії США, для якої відносини з латиноамериканськими країнами перестали бути пріоритетними. Але, з іншого боку, у Штатах нині проживає понад 35 млн. латиноамериканців. Це майже стільки ж, скільки і афроамериканців. Одним з головних подразників у відносинах США і низки латиноамериканських держав: виробництво і транзит наркотиків і відмивання наркодоларів. Так, через мекеикано-американський кордон йде 70% наркотичного зілля, через карибські країни 30%. Колумбія постачає 70% світового кокаїну.
Разом з тим Дж.Буш-молодший розкритикував латиноамериканську політику свого попередника, який, на його думку, перебрав дозу у закликах щодо дотримання моральних цінностей і не був цілеспрямованим у забезпеченні інтересів США у цьому регіоні.
Дж.Буш-молодший проголосив принципово прагматичну лінію, спрямовану на: розв'язання конкретних завдань безпеки і стабільності демократичних інституів на південь від Ріо-Гранде; на зміцнення борогтьбиз міжнародним тероризмом і наркотрафіком. Основна економічна мета полягала у реалізації проекту свого батька-президента «Ініціативи для Америк», тобто створення Зони вільної торгівлі Америк (AJIKA, або ФТАА), запланованої на 2005 рік. Це мав би бути найбільший у світі спільний ринок - 800 млн. осіб і 13 млрд. дол. ВВП. Латиноамериканські країни поділяють загалом задекларовані цілі проекту, оскільки доступ на колосальний американський ринок, так само як і доступ до найбільшого джерела нових технологій є надто привабливим для країн регіону, особливо Мексики та країн Центральної Америки і Карибського басейну. Водночас існує серйозна пересторога щодо вірогідності того, що США своєю могутньою економічною потугою задушать господарські системи своїх південних сусідів. Особливо в цьому плані струбована Бразилія, яка прагне зберігти за собою самостійну роль у світовій економіці і політиці і отримати шанс на створення власної зони впливу в регіоні. Звідси, Бразилія пропонує вести переговори з США на колективній основі ( а не індивідуальній) і таким чином збільшити «свій переговорний потенціал» і більш ефективно відстоювати свої позиції. Якщо врахувати, що Бразилія є співголовою з боку ЛКА переговорного процесу, тоо цим мандатом бразильський президент Лула де Сільва повинен скористатися.
Ці перестороги пролунали чітко після подій 11 вересня 2001 року у поміркованому виступі бразильського президента Ф.Е.Кардозо. Тези його промови зводилися до наступного: 1) у боротьбі з міжнародним тероризмом не можна обмежуватися лише силовими методами; 2) необхідна увага світового співтовариства до переборення об'єктивних причин активізації тероризму; 3) причини тероризму криються у колосальному розриві між рівнями економічного розвитку провідних та розвиткових країн.
Більш радикально виступили президент Венесуели Уго Чавес і лідер Куби Ф.Кастро, який, зокрема, нагадав Дж.Бушу його вислови про «держави-парії», про терористичну «вісь зла».
Якщо у більшості випадків латиноамериканські держави підтримали акції США в Афганістані, то при обговоренні в ООН питання щодо превентивної війни проти Іраку Мексика (непостійний член Ради Безпеки ООН), незважаючи на тиск з боку Вашингтона, і те, що 80% її зовнішньоторговельного оббігу припадає на ринки США і Канади, не підтримала резолюцію №1441 РБ ООН. Так само поступили і Чилі, не побоявшись того, що конгрес США може не ратифікувати американо- чилійську угоду про вільну торгівлю.
Загалом країни JIKA сприймають США на початку XXI сторіччя як безумовного арбітра, як лідера Західної півкулі, асиметрично-партнерські відносини з яким не мають альтернативи.
7. Зовнішньополітичні пріоритети нової демократичної адміністрації на чолі з Б. Обамою та перші кроки на міжнародній арені
Зовнішньополітична стратегія нової демократичної адміністрації пропонує гасло «розумної сили» (smartpower). Мова йде про те, що на передній план виходять невійськові механізми просування американських інтересів на міжнародній арені. Серед інших зовнішньополітичних пріоритетів адміністрації Обами виділимо такі: 1) оновлення міжнародних союзів та інститутів; 2) підвищення ролі інструментів розвитку у зовнішній політиці США; 3) розвиток громадської дипломатії; 4) економічна інтеграція; 5) увага до технологій та інновацій, особливо в енергетичній та екологічній царинах.
Зрозуміло, Вашингтон не відмовиться від військової сили, але застосовуватися вона буде обмежено й вибірково.
Адміністрація Обами намагатиметься очолити багатосторонні зусилля для зміцнення єдності західного співтовариства, яка ослабла за його попредника. Особлива увага приділятиметься тісній співпраці з американськми союзниками в Європі, насамперед з Німеччиною і Францією, на переборення розходжень з таких питань, як війна в Іраку, розширення НАТО за рахунок колишніх радянських республік, розгортання ПРО у Східній Європі.
Вашингтон також домагатиметься збільшення внеску західноєвропейських держав у зусилля НАТО в Афганістані. Виступаючи першого грудня 2009 року у Вест-Пойнті, Б.Обама звернувся до американської нації із закликом виграти «війну необхідності» в Афганістані. Це історичне рішення. Глава Білого дому усвідомлює, що така політика може йому дорого коштувати. Але це - «війна вибору». Вибору свободи і безпеки своєї країни, союзників та Афганістану. Необхідно зауважити, що, сповідуючи таку політику щодо Афганістану, Обама наражається на ізоляцію серед своєї адміністрації. Впливовий віце-президент Байден категорично не погоджується зі стратегією свого шефа і створив «антивоєнний фронт». Прибічники Байдена посідають чимало ключових посад адмінстрації у сфері безпеки та оборони, зовнішньої політики. Велике представництво цього «фронту» в обох палатах конгресу. І вони готові визнати можливу поразку в афганській війні. Проте Б.Обама та багато американців не готові до визнання такого фінішу.
Ще першого жовтня 2009 року ситуацію у цьому контексті «підірвав» командувач силами союзників в Афганістані Стенлі Маккрістал, який визнав під час свого виступу в лондонському ChatthamHouse, що для Сполучених Штатів війна може закінчитися поразкою. Ранішет на стіл американського президента лягла підписана Маккрісталом доповідь, у якій давалася оцінка того, що відбувається, і пропонувалися заходи, здатні привести союзників до успішного завершення операції «Непохитна свобода». Після цього розпочався тримісячний виснажливий марафон, який закінчився зверненням президента до нації у Вест-Пойнті.
Б.Обама провів десять засідань на найвищому рівні. Значно більше - у вужчому колі. Як зазначається в матеріалах вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень, з початку війни в Афганістані було підготовлено п'ять стратегічних оглядів. І тільки документ, на основі якого базувалося звернення президента, визначав засоби та цілі нової стратегії - «Очищення, утримання, побудова і передача» (Clear, Hold, BuildandTransfer).
Нова стратегія президента Обами насамперед спрямована на захист афганського населення і свторення умов максимальної безпеки його життя. Вона також визначає своєю ключовою метою регіональну стабільність, яка відкриває перспективи успішної боротьби з ісламським тероризмом в усьому світі, а також нове утвердження США як надійного стратегічного союзника.
Керівництво США має намір діяти рішуче, швидко і жорстко. А це передбачає досягнення серйозних успіхів у південних та східних провінціях Афганістану до початки весни 2010 року, коли повстанці традиційно розгортають свої масштабні бойові кампанії. На середині цього ж року кількість американських солдатівзросте приблизно до ста тисяч. П'ять нових бригад буде послано в найнебезпечніші регіони, де вони з'єднаються з уже розташованими підрозділами.
Особливо важливо те, що у разі потреби обамівська адміністрація може відправити ще понад тридцять тисяч американських вояків. Страт егія дій, згідно з оцінками американських фазівців у сфері проведення антитерористичних і антиповстанських операцій, полягатиме у так званому переміщенні точок: сили, які визволили певну територію, передаватимуть контроль над нею національним силам, а самі перебазуються в інші райони.
Вперше військове командування США віддало наказ про взаємодію з афганськми національними силами безпеки як із партнерами, а не помічниками. Нині афганська армія контролює тільки Кабул. Передбачається спільне планування і проведення лперацій, обмін розвідувальними даними.
Згідно зі стратегією Обами, чисельність афганської армії у 2010 році має сягнути 134 тисяч.
Водночас ключова проблема - це величезний рівень корупції афганської влади і надзвичайно низький рівень довіри населення до її представників. З іншого боку, цілком можлива дестабілізація ситуації в Пакистані або встановлення контролю над цією країною з боку ісламських фундаменталістів. Тоді вся концепція американської адміністрації може виявитися недійовою. Тому 1,5 млрд. дол., які виділяються Вашингтоном як фінансова допомога уряду Пакистану на п'ять років, можуть стати важливим інструментом для підтримки стабільного управління та економічного розвитку.
Політична боротьба з приводу фінансування нової стратегії Обами буде безпрецедентною. Нагадаємо, що 2005 фінансового року витрати на операціюв Афганістані становила 20 млрд. дол., 2009-го - 55,2 млрд., а з 2010-го - заплановано виділення 73 млрд. Додатково у конгресу просять ще 30 млрд. дол. Таким чином, місячні витрати на операцію в Афганістані зросли з 1,7 млрд. у 2005-му до 4,6 млрд. у 2007-му, і в 2010 році сягнуть понад 8 млрд.
Один із найбільш уразливих моментів у новій стратегії - запланований Бараком Обамою вихід із Афганістану в липні 2011 року.З одного боку, встановлення певної дати - свого роду «стимулятор» для Сполучених Штатів, НАТО, ISAF (Міжнародних сил зі сприяннябезпеці в Афганістані).3 іншого, це дає «Талібану», «Аль-Каїді» чітке уявлення про наміри США. Проте вище військове керівництво, включно з міністром оборони Гейтсом, заявляло, що червень 2011-го - це тільки планована дата, і все залежатиме від стратегічного розвитку ситуації. Якщо США, НАТО, ISAF зазнаватимуть поразки, дата виведення вже не матиме значення.