Смекни!
smekni.com

Господарський договір (стр. 1 из 11)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра;

цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

на тему:

Господарський договір

Виконав:

студент 3-ї групи 4-го курсу

юридичного факультету

СТЕФАНЧУК Микола Олексійович

Науковий керівник:

старший викладач кафедри

журик Юрій Володимирович

м. Хмельницький, 2002 р.


ПЛАН

Вступ. 3

Поняття господарського договору. 4

Укладення господарських договорів. 7

Зміна, розірвання та пролонгація дії договору. 12

Виконання договорів. 13

Способи забезпечення виконання договорів. 15

Відповідальність за порушення господарських договорів. 22

а) Поняття та форми цивільно-правової відповідальності. 22

б) Види договірної відповідальності 25

в) Умови (підстави) договірної відповідальності 29

Висновки. 34

Використана література. 36

Вступ

Проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва.

Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах.

Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністю монографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики і завданнями щодо нової кодифікації цивільного законодавства України.

Новий Цивільний кодекс України має закласти стабільну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферах громадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.

У роботі зроблена спроба провести аналіз чинного законодавства, порівняти його із Проектом Цивільного кодексу, дати можливі способи вирішення окремих проблем та колізій, які виникають при застосуванні законодавства під час укладання, зміни, виконанні, розірванні господарських договорів.

Поняття господарського договору

Суб'єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договори (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо), які регулюються як нормами ЦК, так і інших нормативних актів.

Особливістю розвитку сучасного приватного права є тенденція до уніфікації правових систем, завдяки яким відбувається стикування та взаємодія різних систем національного законодавства з метою спрощення міжнародних відносин, зняття перешкод у міжнародному обороті товарів, капіталів та робочої сили. Прискоренню цих процесів сприяє діяльність численних міжнародних організацій з уніфікації міжнародного права. Серед міжнародних організацій, які відіграли помітну роль в уніфікації колізійних та матеріальних цивільно-правових норм у сфері купівлі-продажу, факторингу, лізингу та деяких інших, слід назвати Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА).

У рамках УНІДРУА у вигляді неформальної уніфікації були розроблені Принципи міжнародних комерційних договорів. В основі створення Принципів лежить порівняльно-правовий аналіз норм різних національних правових систем у контексті регулювання міжнародних угод. Як відзначила Адміністративна рада УНІДРУА у вступі до Принципів, останні є досить гнучкими для того, щоб враховувати постійні зміни, які відбуваються в результаті розвитку технології й економіки та торкаються практики торгівлі, яка перетинає кордони. У той же час вони намагаються забезпечити чесність у міжнародних комерційних відносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти згідно з добросовісністю і чесною діловою практикою та встановленням в деяких випадках стандартів розумної поведінки[1].

Важливість врахування зазначених Принципів у нормотворчій та правозастосовній практиці зумовлена проведенням в Україні нової кодифікації цивільного законодавства і в її складі – інститутів договірного права.

У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуального кодексу України), судовій практиці і літературі використовуються поняття "господарський договір" або "комерційний договір"[2].

На жаль, сутність цих понять не розкривається. До характерних рис господарського договору відносили: 1) особливий суб'єктний склад – обома сторонами цього договору або хоч би однією з них є суб’єкт господарювання; 2) плановий характер договору, зумовлений тим, що підставою його укладення є планове завдання (акт), яке обов'язкове для обох чи однієї із сторін; 3) договір спрямовується на безпосереднє обслуговування основної діяльності господарюючого суб'єкта. Господарськими вважалися і непланові договори, якщо вони були однотипні з плановими і підпорядковувалися такому ж законодавчому режимові (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договірні відносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення договору на експлуатацію залізничних під'їзних колій).

Безумовно, в сучасних умовах деякі з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорів можуть виступати не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори з участю зазначених осіб є переважно неплановими.

Ідея розробників Принципів міжнародних комерційних договорів полягала в тому, щоб із сфери застосування цих Принципів виключити так звані споживчі договори, які у різних правових системах стають дедалі більше предметом спеціального правового регулювання, що має переважно імперативний характер і спрямовано на захист споживача, тобто сторони, яка вступає в договір не у процесі здійснення підприємницької або професійної діяльності.

У проекті ЦК України категорія так званих споживчих договорів представлена, зокрема, поняттям "публічний договір" (ст. 665). Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконувати роботи або надавати послуги кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Підприємець не повинен надавати перевагу одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом або іншими нормативними актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів, робіт чи послуг не допускається, а необґрунтоване ухилення від укладання публічного договору може потягнути за собою покладення на нього обов'язку відшкодування збитків, заподіяних споживачеві таким ухиленням.

Як зазначено у коментарях до Принципів міжнародних комерційних договорів, критерії, що їх використовують на національному і міжнародному рівнях, також різняться великою різноманітністю у встановленні відмінностей між споживчими та неспоживчими договорами. У Принципах немає будь-якого визначення, проте припускається, що концепція "комерційні договори" повинна розумітися по можливості широко з тим, щоб включати в себе не лише підприємницькі угоди на поставку або обмін товарами чи послугами, а й інші типи економічних угод, таких, як інвестиційні або концесійні угоди, договори про надання професійних послуг тощо[3].

У попередньому проекті (аванпроекті) Господарського (Комерційного) кодексу України 1994 р. (ст. 49 глави 22) господарський договір як підстава виникнення господарсько-договірного зобов'язання визначається як ділова угода між суб'єктами господарювання про розподіл між ними кореспондуючих господарських прав та обов'язків, необхідних для досягнення цілей, і про ті умови, яких повинні додержуватися сторони при виконанні взаємно прийнятих ними зобов'язань. Таке визначення господарського договору викликає ряд зауважень. По-перше, саме поняття ділової угоди потребує пояснень. По-друге, права та обов'язки сторін у договорі визначаються через його умови. По-третє, виникає питання: які ж права та обов'язки слід вважати господарськими.

У законодавстві та доктрині ряду зарубіжних країн відоме поняття "торговельна угода". У дореволюційній Росії практикою було встановлено такі ознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятивність угоди; 2) кількість товарів, які набуваються особою, перевищує межі звичайного особистого споживання; 3) двосторонність, тобто торговельне значення угода має для обох її сторін; 4) наявність кредиту[4].

У проекті ЦК України закріплюється категорія підприємницького договору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолітніх дітей, батьків обмежити фізичну особу в праві займатися підприємництвом, якщо вона діє нерозважливо, як марнотратник. У разі задоволення такої заяви суд призначає над цією особою піклувальника. Особа, яка обмежена у праві на заняття підприємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за згодою піклувальника. Про ці договори йдеться і в ч. 3 ст. 54 ЦК, хоч вони і не називаються прямо підприємницькими. Так, якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю, зокрема, поклавши на підприємця відповідальність за порушення зобов'язання і за відсутності його вини (за винятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.