Дванадцять годин тривав робочий день на заводі. Розцінки були дуже низькі, часто за однакову роботу платили по-різному: це залежало від ставлення майстра до тієї чи іншої людини.
На заводі працювало багато бідноти з навколишніх сіл. Для одинаків існували гуртожитки, або, як тоді називали, казарми — чоловіча й дівоча. У чоловічій замість ліжок стояли нари. Бруд, сморід. Після важкої праці люди не мали можливості відпочити.
Надзвичайно важкими були умови праці. У приміщеннях стояла страшна духота, але відкривати вікна не дозволялося: високої температури вимагала тодішня технологія виробітку цукру. Не дивно, що люди часто непритомніли, хворіли і кінець кінцем ставали інвалідами. Та хазяїна підприємства це мало турбувало, його цікавили тільки прибутки.
У міру зростання класової свідомості робітників вони все ясніше розуміли, що слід організовано боротися проти експлуататорів. 1900 року на заводі був створений невеликий соціал-демократичний гурток. Його члени вели пропаганду серед робітників, організовували маївки, читали сумча-нам нелегальну літературу.
Уночі проти 25 лютого 1903 року 1300 робітників оголосили страйк, зажадавши восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів, кращої медичної допомоги. Робітників нічної зміни, які підійшли на той час, страйковий комітет не допустив до роботи, і вони приєдналися до страйкуючих. Викликаний адміністрацією ескадрон драгунського полку не зміг залякати робітників. Революційне піднесення охопило весь повіт.
В 1907 році на заводі вибухла велика пожежа. Кажуть, що завод підпалив сам хазяїн, щоб одержати страховку. Дерев'яний корпус, зношене устаткування його вже не влаштовували. Одержавши велику страхову суму, він негайно заходився на тому ж місці будувати нове заводське приміщення.
До наших часів дожили тільки стіни спорудженого тоді цегельного приміщення. За роки Радянської влади завод виріс, перетворився на одне з найбільших підприємств цукрової промисловості в республіці. Наш колектив сміливо йде шляхом технічного прогресу. Раніш ми застосовували два способи виробництва рафінаду: так званий головний і спосіб Крінера. Обидва вони були надзвичайно трудомісткі, вимагали великих затрат ручної праці, виключали можливість застосування механізації. Перехід на виробництво пресованого рафінаду вимагав повної реконструкції підприємства. Завдання нелегке. Але колектив заводу вирішив: реконструкція нам під силу. З великим ентузіазмом взялися за діло всі—і ветерани заводу, і молоді робітники, що тільки-но починали свій трудовий шлях у колективі.
А скільки наполегливості проявили робітники зміни комуніста Миколи Ізотовича Танцюри, молодіжної бригади Галини Іванової, бригади Зінаїди Йосипівни Соколов-ської. Вони не мали спеціальностей будівельника або монтажника, але успішно демонтували старе устаткування й готували місця для нового. За 1959 рік у брухт здали 1200 тонн морально зношених машин і апаратів.
Переобладнали всі чотири поверхи заводу. Повсюди з'явилися нові високопродуктивні машини з програмовим управлінням, потокові лініі\ транспортери та інші засоби механізації й автоматизації трудомістких процесів.
Успішно працюють, наприклад, нові безперервно діючі горизонтальні центрифуги, що їх виготовили наші земляки — машинобудівники Сумського заводу ім. Фрунзе, автоматичні центрифуги ВМА, які застосовуються на виробництві рафінованого піску. Власними силами працівники
підприємства виготовили і змонтували різне устаткування, щоб створити єдину автоматизовану потокову лінію по випуску рафінованого піску.
Значну частину продукції ми даємо у вигляді пресованого рафінаду. Спочатку після реконструкції технологічний процес поділявся на окремі операції: пресування, сушіння, транспортування, охолоджування, коління, упаковування тощо. Об'єднати ці процеси допомогли пресово-сушильні агрегати.
Все виробництво пресованого цукру сполучено було в єдиному потоці. Потім до цих агрегатних ліній приєднали колочно-пакувальні автомати.
Вони самі дозують, колють спресовані бруски цукру, виготовляють картонні коробки, вкладають до них цукор і заклеюють пачки.
Так автоматизовано весь технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду — від розрідженого цукру, «кашки», аж до упаковування. Автомати застосовуються й на зашиванні мішків з рафінованим піском та пресованим рафінадом, що дало змогу прискорити виробничий процес.
Раніше десятки вантажників звалювали собі на плечі важкі мішки з готовою продукцією й несли до сховищ. Кілька ро- д ків тому ми побудували галерею каркас- с ного типу на колонах, обладнали в ній с-транспортери, по яких продукція пливе до складу. Укладання у сховищах мішків та ящиків штабелями теж тепер механізовано.
Заводська теплоелектроцентраль пра- -» пює тепер на газі. Це дозволило зміцнити енергетичну базу підприємства: продуктивність парових котлів збільшилась на п 25—ЗО процентів, коефіцієнт їх корисної н дії теж значно зріс. Відпала потреба заво- т' зити щороку близько ста тисяч тонн ву- в гілля. Незмірно полегшилися умови праці т людей, які обслуговують парові котли;
чистіше стало не тільки на заводському по- с двір'ї, але й в повітряному басейні міста.
Зовсім змінився вигляд наших цехів. Підлога вимощена метлаською плиткою, стіни облицьовані білими плитками. Встановлені світильники закритого типу, які виключають можливість вибухів цукрового пилу, все устаткування пофарбоване за вимогами технічної естетики. Потужні венти-ляц-йні установки видаляють з цехів пару, цукровий пил, освіжають повітря, знижують температуру в гарячих цехах. Значна частина виробничої площі, що вивільнилася під час реконструкції, використана для розширення побутових приміщень.
На подвір'ї підприємства, в цехах, біля заводського клубу — скрізь квіти. У нашому парку висаджено сотні тисяч кущів найрізноманітніших видів троянд, жоржин, піонів, тюльпанів, гладіолусів, лілей, гортензій...
Про економічну ефективність здійснених на підприємстві заходів найкраще свідчать такі цифри: якщо в 1958 році на виробництво 100 центнерів продукції витрачалося ЗО людино-днів, то тепер затрати не перевищують 13 людино-днів. За показниками собівартості продукції наш завод вийшов у число передових підприємств країни.
Докорінні зміни в технології скоротили виробничий цикл. При литьовому головному способі він триває 54—60 годин, при литьовому — 28— ЗО годин. Технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду триває не довше 13—14 годин, а виробничий цикл виготовлення рафінованого піску ще в кілька разів коротший. Це сприяло зменшенню втрат продукції від розкладання при високих температурах, від дії мікроорганізмів, розсипання тощо.
Перебудова старого заводу, докорінна зміна технології — справа не менш складна, ніж освоєння нового виробництва. Ми успішно справилися з цим завданням завдяки великій творчій активності всього заводського колективу.
Більш як чверть століття працює на заводі Антон Кирилович Спицин. Прийшов він на підприємство, не маючи спеціальності. Спочатку теслярував, потім вивчився на слюсаря, став турбіністом. Тепер він — начальник цеху. Десятки його раціоналізаторських пропозицій сприяли механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці.
Я тут згадаю лише про один винахід Антона Кириловича: верстат для підготовки пакувального паперу, з якого виготовляються пачки для рафінаду. Використання цього верстата дає заводові щороку десять тисяч карбованців економії. Кращого раціоналізатора А. К. Спицина нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Наполегливо працюють над удосконаленням виробничих процесів Іван Федорович Шепеленко, слюсар Іван Данилович Бондаренко, майстер Іван Васильович Потєшний та багато інших людей творчої думки.
Ми пишаємося своїми виробничниками, такими, як Олександр Гаврилович Черниш. Він — висококваліфікований варщик утфелю, а в ремонтний період успішно справляється з обов'язками слюсаря. Олександр Гаврилович одним з перших на заводі став ударником комуністичної праці. Йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Після закінчення школи прийшла до нас Ганна Стольна. Швидко оволоділа професією пресувальниці рафінаду і очолила бригаду. За великі успіхи в роботі
її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом обласної Ради депутатів трудящих.
Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання
по вдосконаленню виробництва. Ліквідація окремих періодичних виробничих процесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього технологічного процесу в єдиному потоці.
Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних робіт слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і пересувних. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу думку, замість дерев'яної тари застосувати картонні ящики та паперові пакети.
Широкі горизонти відкриває перед колективом рафінадників економічна реформа. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено. Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у споживачів.
Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив, що йому під силу розв'язувати найскладніші виробничі завдання. А нині кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний ювілей Великого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і в цій п'ятирічці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьківщину новими звершеннями.