Норми-традиції є близькими до звичаєвих норм. Це сформовані способи поведінки людей, передані з покоління в покоління, що стали правовими нормами. Традиції - більш широке за змістом утворення, чим звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів - дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поводження (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження й ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, називаються ритуалами. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів і інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування мір дисциплінарної відповідальності.
Корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються в корпорації (підприємстві, установі, організації) для врегулювання стосунків між людьми. Вони спрямовані на спрямовані на досягнення цілей її функціонування і вираження в її статутах, положеннях, рішеннях.
До корпоративних норм належать:
- норми, що містяться в документах некомерційних, недержавних корпорацій - суспільних об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, заснованих на членстві);
- норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств - повних, командитних, акціонерних товариств - відкритих, закритих і т.ін.).
Соціальна норма - це правило (зразок) поводження, що виражається у відношенні однієї людини до іншої, а корпоративна норма - правило поводження, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються об'єм, характер, межа можливого і дозволеного в їхньому поводженні. У комерційних корпораціях - це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофірмового) права.
Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відношення між співробітниками корпорації і кредиторами, працівниками корпорації і клієнтами, адресуються їхнім членам (засновникам, акціонерам, робочим, службовцям і т.ін.). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми суспільних некомерційних об'єднань, між ними є розходження. Норми комерційних організацій породжують права й обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають.
3. Норми права як особливий різновид соціальних норм
Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.
Норма права – “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” [10, 297-298].
У зв‘язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічніриси:
1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.
2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.
3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов‘язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.
6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.
Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :
- відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);
- вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);
- має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:
- є мірою свободи і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;
- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.
Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами – нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.
По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:
1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.
2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.
3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує всуспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.
Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [див.: 10, 289-290]:
1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.
2. Норми праватлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.
3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.
Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що:
1. Норми правасприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.
2. Норми правасприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.
3. Норми прававиступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.
Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв‘язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.