Сервісологія та сервісна діяльність (стр. 13 из 48)

Так звана "трудова теорія" походження людини була обґрунтована в праці Ф. Енгельса "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876). Він спирався на твердження К. Маркса про те, що праця стала визначальною умовою формування людини й суспільства, у процесі виробничої діяльності людина виділяється з світу тварин, а на місці біологічного об'єднання тварин виникає людський колектив.

На основі потреби в трудовій діяльності й розвитку все нових і більш досконалих знарядь праці виникає людське суспільство, і надалі відбувається вже не фізичне вдосконалення біологічного виду, а розвиток суспільних форм буття людини. У теорії Ф. Енгельса було жорстко протипоставлене біологічне й соціальне в людині й суспільстві, робився акцент на боротьбі, що не припиняється, між тваринними інстинктами й соціальними спонуканнями, які характеризують початковий етап виникнення людської цивілізації.

Радянські антропологи, розвиваючи теорію Ф. Енгельса, запропонували теорію двох стрибків, виділяючи два основних моменти в розвитку первісного суспільства. Перший характеризувався придушенням біологічних імпульсів і спонукань на етапі первісної людського стада, у якій, однак, ще діяли закони природного відбору, другий виникав з появою родової громади, розвиненими соціальними відносинами, виникненням культури й заміщенням біологічної еволюції соціальною.

Хоча сучасна теорія антропосоціогенеза не так жорстко закріплює стадії й фази переходу, вона пов'язує перший поштовх до появи первісного людського стада з появою спеціалізованих деревних форм мавп і змушеним переходом неспеціалізованих форм до нового способу життя, що вимагав іншої діяльності й нових способів пристосування до умов перебування, що змінилися.

Надалі фази антропогенезу також відповідали даному загальному принципу розвитку. На думку відомого історика Н.Я. Ейдельмана, еволюційна спеціалізація і повне задоволення виникаючих потреб сповільнювали шлях від мавпи до людини. Лісовий спосіб життя сучасних людиноподібних мавп, гігантизм деяких форм австралопітеків, пристосованість до умов льодовикового періоду неандертальців привели їх до еволюційної деградації. З іншого боку, спонукальним чинником розвитку сучасної людини став постійний нестаток у задоволенні потреб не шляхом біологічної (тілесної) пристосованості, а оволодіння знаряддями праці, формування розвинених мозкових структур і, як наслідок, різноманітних форм соціальної комунікації.

Антропоїди, представники порід мавп, що вели наземний спосіб життя, поступово стали замінювати фізичну слабкість і недолік природного озброєння використанням різних предметів, що поступово переходили в більш-менш постійно використовувані знаряддя праці.

Між тваринною й людською працею можна провести розмежування як між умовно-рефлекторною діяльністю з присвоєння предметів природи, що має за мету пристосування до навколишнього середовища, і свідомою діяльністю зі зміни природи, її об'єктів за допомогою попередньо підданих обробці знарядь праці. Орудійна діяльність, з одного боку, підкріплювана, а з іншого, така, що формує складну систему актів соціальної взаємодії, призвела до перебудови біологічного об'єднання в об'єднання соціальне.

Головна відмітна ознака людини, що відрізняє її від тварини, – виготовлення знарядь за допомогою знарядь – переростає рамки індивідуальних способів задоволення біологічних потреб, оскільки орудійна діяльність можлива тільки в колективі.

Хоча біологічні потреби залишилися в первісному людському стаді й продовжували функціонувати, поступово їх пригнічували, а в окремих випадках і заміщали на потреби соціальні, оскільки виживання окремого індивідуума ставало усе більше залежним від збереження колективу.

Як визначальний чинник еволюції первісного людського стада антропологи поряд із природним відбором, охарактеризованим Дарвіном, виділяють інший вид відбору – груповий відбір, який для первісної людини характеризується розвитком технології виготовлення й використання знарядь праці, орудійно-творчою й орудійно-привласнюючою діяльністю.

Поступово соціальні потреби стають чинником поведінки кожного члена первісного колективу, стимулом їхньої індивідуальної поведінки, у низці випадків більш сильним, ніж біологічні потреби.

Можна стверджувати, що шлях до сучасного розвитку людського суспільства почався тоді, коли потреби, спочатку вітальні, спрямовані на підтримку життя окремого індивідуума, трансформувалися в потреби групи, оскільки найбільш життєздатними виявлялися ті групи, де потреби координувалися, а в окремих випадках і пригнічувалися заради виживання колективу. Так, усім повинен був бути забезпечений однаковий доступ до їжі, можливості виготовляти й використовувати знаряддя, здатності розвивати мислення і трудові навички, що з’являються в безпосередньому зв'язку з орудійною діяльністю. Таким чином, суспільство й сукупність соціальних відносин виникають із можливості групи, колективу приборкувати інстинкти й потреби всіх своїх членів.

З розвитком відносин стосовно задоволення потреб пов'язаний весь процес соціоантропогенеза. Приблизно 150 тисяч років до нашої ери людина переходить до збирання, тобто систематичного пошуку рослинної їжі, виробляє прийоми її транспортування до стоянки й збереження для майбутнього відкладеного споживання. Саме відкладене споживання, не поїдання їжі відразу й на місці, стає важливим чинником і поштовхом розвитку первісного людського стада. Потім удосконалиться процес використання найпростіших знарядь типу палиці-копачки, полювання на дрібну, а потім і велику дичину.

З появою мережі соціальних відносин вона починає перебудовувати біологічні інстинкти задоволення потреб, перетворюючи їх у соціальні, необхідні для виживання не окремої особини, а всього колективу. Особливу роль тут виконують табу, які стали відігравати роль початкової соціалізації, що регламентувала всі найважливіші сторони життя людини.

Умовою появи й функціонування розподільних відносин і колективної власності стали харчові табу, властиві лише людському суспільству. На відміну від тварин, які діляться їжею тільки з дитинчами, підкоряючись природному інстинкту, людська здатність віддати частину здобичи іншому, особливо не родичу або тому, хто безпосередньо не брав участь у найчастіше трудомісткому процесі добування їжі, стає початком соціальних відносин, заснованих на пригніченні егоїстичних імпульсів, що регулюють біологічне життя.

Деякі археологи висловлюють гіпотезу про зрівняльний розподіл їжі в первісному стаді, яка не враховує майнового положення, трудового внеску або родинних зв'язків. Це уявлення про первісний комунізм, методологічно вироблене в марксистській філософії й закріплене у вітчизняній археології, має необхідність в корективах, проте не підлягає сумніву, що розподіл здійснювався відповідно до необхідного фізіологічного мінімуму, який враховував статеві та вікові відмінності та був необхідним для підтримки й успішного функціонування первісного колективу. Імовірно, найдавнішим і повсюдно поширеним харчовим табу була заборона канібалізму, потім виникали норми, що регулюють більш-менш зрівняльний розподіл їжі між членами всього колективу. На підставі численних етнографічних даних можна сатверджувати, що харчові табу є в наявності у всіх примітивних народів, хоча й приймають різноманітні форми. Про важливість таких харчових табу свідчить їхнє закріплення під час ініціацій, своєрідних присвятних ритуалів, за допомогою яких член племені набував статусу дорослого повноправного члена колективу, міг народжувати дітей, брати участь у збройних сутичках і управлінні життям племені.

"У цілої низки племен Східної Тропічної Африки, зокрема у ваяо (яо), до юнаків під час ініціацій пред'являлася вимога завжди протягом всього життя ділитися їжею з іншими членами колективу. Про те, яке важливе значення займала норма, що зобов'язувала ділитися їжею з іншими членами колективу, серед інших повідомлюваних під час ініціацій моральних правил, говорить той факт, що на людину, яка відмовилася поділитися їжею з іншими, дивилися як на таку, що не пройшла присвятні обряди".

Ю.І. Семенов

Поява й закріплення в діяльності первісного колективу статевих і харчових табу було важливим свідченням того, що орудійне виробництво й господарська діяльність стали відігравати першорядну роль у людській життєдіяльності, конкурувати з механізмами відтворення. Задоволення виробничих і соціальних потреб стало більш важливим, ніж задоволення потреб біологічних і індивідуальних, отже можна зафіксувати превалювання соціальних потреб уже на стадії формування людського колективу, що має мову, спосіб комунікації та розвинуту орудійну діяльність.

Поступово заборони проникали в усі сфери життя первісної людини. За допомогою табу охоронялися ключові сторони колективного життя. Таким чином, табу ставали колективною волею, що керувала людським стадом та управляла життям кожного його члена.

Колективні потреби закріплювалися як системою табу, так і за допомогою усвідомлення містичної причетності життя племені та явищ природи, уособленням якого став тотемізм як ілюзорна форма усвідомлення об'єктивної реальності, яка має у своїй основі орудійну діяльність спільності всіх членів первісного колективу.

Поступово виробляється колективна мораль, розвиваються уявлення про добро й зло. Спочатку як "зло" колектив оцінює вчинки, що йдуть урозріз із його потребами й інтересами, а як "добро" – вчинки, спрямовані на задоволення потреб колективу. Природно, що вчинки першого роду засуджуються колективом, а другого їм схвалюються. У такий спосіб у процесі життєдіяльності колективу, племені, суспільства виробляються певні норми й правила, що регламентують поведінку членів колективу і їхні взаємини. Дотримання цих норм колектив вимагає від кожного свого члена, потім закріплюючи їх у системі традицій, звичаїв, обрядів і вірувань.