Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. З інвестиційної точки зору амортизація - це відшкодування (повернення) коштів, інвестованих у придбання (створення) основних фондів і нематеріальних активів за допомогою поступового перенесення їхньої вартості на собівартість продукції (послуг), що виробляється у межах інвестиційного проекту. Збільшення собівартості продукції за рахунок нарахування амортизації означає зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отже, зменшуються грошові відпливи інвестиційного проекту й відповідно зростає операційний грошовий потік (на суму амортизації). У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.
За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" введено новий принцип нарахування амортизації основних фондів.
Усі види основних фондів розподілені на три групи.
Група 1 - будівлі, споруди та їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини. Норма амортизації - 5% від балансової вартості.
Група 2 - автотранспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти, у тому числі ЕОМ, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації та інше конторське (офісне обладнання), пристрої та приладдя до них. Норма амортизації - 25% від балансової вартості.
Група 3 - інші основні засоби, не введені до першої та другої груп. Норма амортизації 15%.
Законодавством України передбачена і прискорена амортизація. Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 за такими нормами: 1-й рік експлуатації - 15%; 2-й - 30; 3-й - 20%; 4-й - 15%; 5-й - 10%; 6-й - 5%; 7-й - 5%.
У разі застосування цього методу підприємство не має права проводити щорічну індексацію балансової вартості основних фондів.
Прискорена амортизація дає підприємству очевидні вигоди, а саме:
"страхує" фірму від втрат унаслідок морального знецінення елементів основного капіталу;
зменшує розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податкові платежі;
частково захищає фірму від інфляційних втрат;
надає податкову пільгу, яку отримують підприємства, що інвестували грошові кошти в основний капітал.
Сьогодні прискорену амортизацію вітчизняні фірми майже не застосовують.
Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Чинна нормативне-правова база значною мірою зліквідовує позитивну роль амортизації щодо ефективності здійснення підприємницьких задумів. Найсуттєвіші недоліки сучасної амортизаційної політики полягають у тому, що:
нарахування амортизації основних фондів здійснюється на їх залишкову вартість, що суттєво збільшує термін повної амортизації;
не підлягають амортизації основні фонди, передані учасниками (засновниками) підприємства до його статутного фонду або передані безкоштовно. Амортизуватися можуть лише витрати на поліпшення цих фондів;
індексація вартості основних фондів і нематеріальних активів проводиться лише тоді, коли річний темп інфляції перевищує 10%, і то тільки на величину цього перевищення. Крім того, за фактичний індекс інфляції приймається індекс споживчих цін, тоді як фактичний індекс оптових цін значно вищий і ближчий до реального відображення цінової ситуації;
мали місце неодноразові спроби уряду запровадити вилучення до бюджету частини амортизації, нарахованої підприємствами;
податковий і бухгалтерський облік амортизації основних фондів і нематеріальних активів різні. Запровадження нових національних стандартів бухгалтерського обліку лише поглиблює цю різницю, що потребує якнайшвидшої її ліквідації у новому податковому законодавстві.
З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.
Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери", Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.
Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.
Правову основу регулювання фондового ринку становлять закони України: "Про цінні папери та фондову біржу" (1991 p), "Про господарські товариства", "Про банки та банківську діяльність" (1991 p), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996 p). Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (1994 р) та ін.
У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринок створює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл грошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів.
У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.
До методів прямого впливу належать:
Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.
Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.
Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.
Запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.
Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.