Смекни!
smekni.com

Шляхи і резерви підвищення доходності підприємства (стр. 11 из 22)

- анкета позичальника;

- засвідчені підприємством, а за необхідності – нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту;

- копії контрактів, які підтверджують, що витрог від них забезпечує окупність проекту;

- річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні тир роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату;

- розрахунок помісячно грошового потоку на термін надання кредиту ( за всіма видами діяльності);

- звіт про проведення аудиторськими фірмами, якщо такі проводились;

- перелик майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва, місця розташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджують право власності на майно;

- документи, що підтверджують повноваження осіб, які репрезентують інтереси підприємства-позичальника;

- нотаріально засвідчені копії ліцензій на право здійснення статутної діяльності.

Банк має право вимогати від підприємства подання пректно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва.

Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

На третьому етапі банк:

- вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

- оцінює його ділову репутацію та імідж;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображують розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Відповідно до договору банк бере на себе зобовязання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Права та обов’язки позичальника.

3. Права та обов’язки банку.

4. Відповідальність сторін.

5. Порядок розв’язання суперечок.

6. Термін дії договору.

7. Юридичні адреси сторін.

1. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору – вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов’язань за кредитом ( застава, гарантія, поручництво); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредитом.

2. Права та обов’язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1). Вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі;

2). Довгостроково погасити заборгованість ( за наявності фінансових можливостей);

3). Скасувати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов’язки підприємства-позичальника:

1). Використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

2). Повернути наданий кредит у встановлений термін;

3). Своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4). Своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позичкою;

5). Забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6). Інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7). Інше ( згідно з договором).

3. Права та обов’язки банку

3.1. Права банку:

1). Проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання;

2). Припиняти видачу нових позичок і пред’являти претензії щодо наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом;

3). Стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

4). Переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5). Здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит ( у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов’язки банку:

1). Надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

2). Інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3). Інформувати підприємство про зміну у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішенням Національного банку.

4. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов’язань банк може:

1). Припинити дальшу видачу кредиту;

2). Вимагати його дострокового повернення;

3). Зменшити суму кредиту, обумовлену договором;

4). Збільшити відсоткову ставку за кредитом;

5). За несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути обумовлену договором пеню.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов’язання надати кредит, або видачі його не в повному обсязі.

Після укладання кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі – оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі – для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

4.3 Правові основи оподаткування прибутку підприємства

Оподаткування прибутку є досить активним важелем, з допомогою якого держава може суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність підприємств. З прийнятям Закону “ Про внесення змін у Закон України “ Про оподаткування прибутку підприємств” з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні прибутку щодо:

- визначення об’єкта оподаткування;

- встановлення податкового періоду ( термінів сплати податку);

- визначення ставок податку для окремих категорій платників;

- надання податкових пільг;

- оподаткування дивідендів.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус)[28].

Обчислення оподатковуваного прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого ( нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за Ії межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

- загальні доходи від продажу товарів ( робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску ( розміщення) та кінцевого погашення;

- доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов’язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

- доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах у звітному періоді;

- суму перевищення виручки від продажу над балансову вартість окремих об’єктів основних фондів групи першої та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного ( різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включати загальні доходи від реалізації товарів ( робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

- суми акцізного збору та податку на додану вартість;

- суми надмірно сплачених подаків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

- суми одержаного платником податку емісійного доходу;

- кошти або майно, що надходить у вигляді міжнародної техничної допомоги, яка надається іншими державами;

- вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Для складу валових витрат слід включати:

- суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

- суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій в розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року;

- сума коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи не менше 75 відсотків таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх благодійної діяльності, але не більше 10 відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.