Іншим економічним правом є традиційне конституційне право — право на користування об'єктами права суспільної власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону, а в ст. 41 проголошується, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Одним з найчисельніших видів прав, є соціальні права. Право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування.
Пріоритетним соціальним правом є право на працю. Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується право на своєчасне одержання винагороди за працю не нижче від визначеної законом. Забороняється використання примусової праці. При цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.
Також передбачається право на страйк. “Ті хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності гарантування національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.”[26]
Поряд з названими правами проголошується і гарантується право на відпочинок тих, хто працює. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. “Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпуски, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Центральним соціальним конституційним правом є право на соціальний захист. Це право за Конституцією включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”[27]
За Конституцією кожен має також право на житло. “Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. І лише щодо осіб, які потребують соціального захисту передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.”[28]
У Конституції передбачається також право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає належне харчування, одяг, житло, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. “Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування і що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, а існуюча система таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності і дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”[29]
Також, у Конституції зазначається: Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, і що кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.”[30]
За Конституцією кожен має також право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. “Разом з тим кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на їх поширення.”[31]
Конституції багатьох держав закріпили принцип права людини на життя в якісному навколишньому середовищі. (Слід зазначити, що в різних державах залежно від мовних традицій цей принцип визначається як право на чисте, безпечне, екологічно збалансоване навколишнє серодовище). Україна визначила даний принцип як право екологічно безпечного навколишнього середовища. “Конституційне право громадян України на екологічно безпечне для життя та здоров'я навколишнє середовище реалізується через інші суб'єктивні права громадян, окремі права на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров'я людей; участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів з питань розміщення, будівництва та реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан довкілля, та на внесення пропозицій у державні та інші органи з цих питань; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; подання до суду позовів до державних органів, установ, організацій та громадян з метою відшкодування збитків, заподіяних їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище тощо; здійснення контролю органами спеціальної компетенції (органами Мінекобезпеки) та прокурорського нагляду за дотриманням законодавства про охорону навколишнього середовища”.[32] “Але порушені права громадян в галузі охорони навколишнього середовища мають бути відновлені, а їх захист здійснюваться в судовому порядку.”[33]
Важливим видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод є культурні (духовні) права і свободи. Ці права надзвичайно багатогранні за своєю суттю, змістом, формами і гарантами.
В загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності особи, яку гарантує їй держава з урахуванням умов життя і діяльності особи, суспільства і держави.
За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина — це суб'єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, межі, грані або образ її поведінки чи діяльності у цій сфері. До культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як право на освіту, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, право на свободу світогляду і віросповідання. Але в Конституції ці права і свободи закріплені серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно культурними (духовними) правами і свободами.
Право на освіту охоплює собою право (права) практично на всі основні види освіти. “Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов'язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; право громадян безплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.”[34]