Реферат з біології
Фауна Карпат: земноводні та плазуни
План
ТВАРИННИЙ СВІТ
Багатий і різноманітний тваринний світ Карпат. Лише фауна хребетних налічує 435 видів. Склад її надзвичайно строкатий. Ядро фауни становлять види мезофільних західних і середньоєвропейських широколистих лісів - олень благородний, козуля, черепаха болотна, вугор європейський. Дуже поширені представники Середземномор'я (саламандра плямиста, жаба зелена), мешканці хвойних лісів Східної Європи і сибірської тайги (глухар, тетерев). Зустрічаються елементи степової, пептичної, і альпійської (бурозубка альпійська, полівка снігова, тритон альпійський) фауни. Чимало тут і карпатських ендеміків (білка карпатська, тритон карпатський). Тепер у Карпатах акліматизуються нові види: ондатра, єнотовидний собака, палія американська, омуль байкальський та ін.
Багато зоогеографів виділяють Українські Карпати в самостійний зоогеографічний Карпатський округ.
У Карпатах широко представлені всі основні класи тварин: ссавці (мамалофауна), птахи (орнітофауна), плазуни (герпетофауна), земноводні (амфібії), риби (іхтіофауна), комахи (ентомофауна).
Розміщення тварин у Карпатах складне і мозаїчне. Більшість карпатських звірів - ведмідь бурий, олень, козуля, свиня дика, рись, білка карпатська, кіт лісовий, горностай, куниця лісова, соні та ін., багато видів амфібій, птахів і риб - мають широкий діапазон поширення. Вони заселяють територію від передгірних рівнин висотою в 200 м до зони субальпійських чагарників висотою 1600 і навіть 1850 м. Обмежене вертикальне поширення мають землерийки, білозубки, більшість рукокрилих, тхір степовий, видра, норка, ховрахи, хом'як, ондатра. Високо в гори вони не піднімаються. Типових високогірних видів лише два - бурозубка альпійська і полівка снігова, що мешкають на висотах 1650-2000 м.
Українські Карпати, внаслідок зволоженості і великої кількості водойм, мають надзвичайно різноманітну фауну земноводних. Тут живуть всі види земноводних України. Більшість видів - західно- і центральноєвропейські (тритони альпійський і карпатський, джерелянка жовтобрюха, жаба очеретяна, жаба прудка та ін.). Середземноморська фауна представлена такими чотирма видами: саламандра плямиста, жаба зелена, квакша звичайна і жаба озерна. Карпати - східна межа поширення цих видів. Поширення амфібій в основному азональне. Ті самі види характерні для всіх ландшафтних зон і підзон. Тільки п'ять видів - тритон гребінчастий, джерелянка червонобрюха, часничниця звичайна, жаба звичайна і жаба озерна - зустрічаються в рівнинній зоні мішаних і широколистих лісів.
Населяє Середню та Південну Європу, Північну Африку (Алжир, Марокко) і західну частину Малої Азії. Поширена в Україні, в гірських та передгірських районах Карпат.
Загальна довжина тіла саламандри до 25-28 см, найчастіше близько 20-22 см, з яких менша половина припадає на хвіст.
Живе від передгір'я до 2000-ї відмітки над рівнем моря. Тримається ближче до лісистих схилів, берегів гірських рік і потічків, полюбляє оселятися в завалених буреломом букових лісах. Уникає сухих та відкритих місць. Виходить шукати їжу ввечері на вночі, але під час дощу, коли вологість досить висока, може робити це і вдень
Саламандра досить стійка до низьких температур, замерзає при -2 -40С. Зимують саламандри під корінням дерев, в трухлявих пеньках, під купами листя. Зимувати, як правило, можуть збиратися разом в одному місці декілька десятків саламандр.
Харчується різноманітними безхребетними, в першу чергу дощовими хробаками, голими слизняками, комахами.
Поширений в Карпатах та прилеглих гірських країнах. Зустрічається від передгір'я до найвищих вершин Карпат. Живе на вологих, затінених схилах гір і на сирих, понижених полонинах.
Загальна довжина біля 8 см, з котрих половина припадає на хвіст.
Найбільш типові водойми, в яких оселяються тритони перед розмноженням, - мілководні заплави попри береги гірських рік, великі калюжі талої води на схилах гір, криниці з питною водою та джерелом на дні, рідше озера та водосховища.
На суші тримаються на вологих схилах, в затінених місцях лісової зони, ховаючись вдень в лісовій підстилці, в моховому покриві, в старих пеньках, під колодами, в купах каменю.
В воді харчуються основним чином личинками комарів, в невеликих кількостях їдять дафній, веслоногих рачків, личинки плавунців та ін. На суші їдять дрібних жуків, павуків, дощових хробаків та інших наземних безхребетних.
Відкладати ікру починають наприкінці квітня - на початку травня, а високо в горах - не початку червня. Одна самка відкладає від 100 до 250 яєць діаметром 2,2-2,8 мм. Ікра розвивається на протязі 30 днів при температурі 15-17°С. У воді личинка розвивається близько трьох місяців і завершує метаморфози при досягненні 40-42 мм довжини.
Плазуни
ВУЖІ
| Звичайний вуж (Natrix natrix). Поширений майже по всій Європі, в північно-західній Африці, в західній Азії, аж до північно-західного краю Монголії, на півдні східного Сибіру і в північних районах Китаю, а також на сході та півдні південно-західного Ірану. Живе в різноманітних вологих місцях - по берегах рік, озер, боліт, на луках, вкритих кущами, в зарослях, в вологих лісах. Забарвлення - однотипне, колір буває від сірого до чорного, характерною особливістю є дві жовті або білі плями за головою, але в деяких екземплярів вони можуть бути відсутніми. Вуж дуже рухливий, любить тепло. Основною їжею для вужа служать жаби, інколи риба. Період статевої активності припадає на весну - квітень-травень. Через декілька тижнів відкладаються яйця, інкубаційний період триває 23-30 днів. Молоді вужі самостійно починають харчуватися дрібними жабами, мишами та рибою. Яйця вужів добре пристосовані до погодніх умов - витримують короткочасні перепади температур від 10°С до 55°С. |
| Вуж водяний (Natrix tesselata). Поширений практично там, де і звичайний. Часто можна зустріти водяних вужів неподалік від звичайних. Забарвлення спини оливкового, оливково-сірого, оливково-зеленуватого або буруватого кольору з темними, розташованими приблизно в шахматному порядку плямами або вузькими темними поперечними смужками. На потилиці часто буває темна пляма V- подібної форми, вістрям до голови. Інколи трапляються вужі зовсім без малюнка на тілі, або зовсім чорні. Найбільш крупні сягають довжини 130 см, а інколи і більше. Водяні вужі теплолюбиві. Протягом всього життя вони повязані з водоймами, поза якими зустрічаються вкрай рідко. Заселяють не тільки прісні, а й сильнозасолені води. Прекрасно плавають, долаючи навіть стрімкі гірські потоки і можуть довгий час знаходитися під водою. Притулком служать пустоти під каменями, нори гризунів, сухе сіно. Активні в світлий період доби, особливо зранку і ввечері, а на ніч виходять з води на берег. Харчуються головним чином рибою довжиною від 20-30мм до 12см. |
Гадюка Звичайна
(Vipera berus)
Гадюка Звичайна (Vipera berus) – найпоширеніша отруйна змія в середній смузі. Звичайну гадюку можна зустріти в лісовій, лісостеповій зонах та в Карпатах. Найчастіше зустрічається в мішаних полях, на галявинах, болотах, по берегах рік, озер і струмків. Розповсюдження: на півночі до 68° с. ш., а на півдні - до 40° с. ш. В горах гадюка зустрічається на висотах до 3000 м над рівнем моря.
Густота заселення гадюк дуже нерівномірна. В сприятливих місцях гадюки створюють великі скупчення – їх густота може сягати 90 штук на 1 га, але частіше не перевищує 3-8 на 1 га. Після зимівлі з’являються на поверхні землі звичайно в квітні-травні. Влітку сховищем для гадюк служать нори різноманітних тварин, пустоти в гнилих пеньках і поміж камінням, кущі, копиці сіна. Гадюки можуть поселятися в закинутих будівлях.
Гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см, на півночі зустрічаються екземпляри довжиною до 1 м. Тіло відносно товсте. Самки зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї, на верхній частині знаходиться три щитки. Зіниця вертикальна. Кінчик морди заокруглений, а носовий отвір прорізано в середині носового щитка. На переднім краї верхньої щелепи розташовані крупні рухливі трубчаті отруйні зуби. Забарвлення тулуба коливається від сірого до червоно-бурого, з характерною темною зигзагоподібною лінією вздовж хребта та іксоподібним малюнком на голові. На півночі зустрічаються чорні форми.
Спарювання гадюк відбувається з середини травня до початку червня. Гадюка яйцеживородяча. Потомство народжується в серпні. Молоді гадюки народжуються довжиною 17 см і вже є отруйними.
В средній смузі гадюки активні в денний час. Люблять грітися на сонці, можуть це робити і просто на стежці, на пеньках, каменях. Полюють як правило вночі. Харчуються переважно дрібними гризунами, жабами, комахами. При зустрічі з людиною гадюка, як правило, намагається сховатися. При загрозі нападу займає активну оборону: шипить, здійснює погрозливі кидки і небезпечні кидки-укуси, котрі найлегше провокуються рухомим об’єктом. Тому різких рухів при зустрічі з гадюкою краще не робити. Не слід брати змію за хвіст, так як не виключена можливість укусу.
Частіше за все зустрічі з гадюками відбуваються при зборі лісових ягід, грибів і при сінокосі. Щоб вберегтися від укусу гадюки, необхідно бути уважними і обережними. Ідучи в місця, де можлива зустріч з гадюками, необхідно мати відповідний одяг та взуття. Запобігають укусам гадюки високі черевики, грубі шерстяні шкарпетки, щільні, не облягяючі штани, заправлені з напуском на взуття. При зборі грибів і ягід краще користуватися палицею достатньої довжини, щоб перевірити зарості біля того місця, де вони ростуть. Якщо в цьому місці знаходиться гадюка, вона або втече, або викриє себе. Не зайвою буде виставлена вперед палка при швидкому русі по стежці. В гадюк слабий нюх і слух, і поява людини зненацька може завадити їй втекти. Якщо наступити на гадюку, вона може вкусити.