Смекни!
smekni.com

АПК України (стр. 6 из 8)

4. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА

Другою важливою галуззю сільського господарства є багато­галузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить напов­нення ринку висококалорійними продуктами харчування — м'я­сом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лі­кувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із земле­робством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тва­ринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже поло­вина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових ра­ціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробни­цтво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природ­ні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи перероб­ки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисло­вості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кор­мовими культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що стано­вить 32—37% всієї посівної площі (табл. З, 4). Це — посіви куку­рудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормо­вої бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогоспо­дарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісосте­пу, а пасовищ — в Степовій зоні. В Укра'їні налагоджено вироб­ництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'яс­ному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво то­що. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тва­ринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотар­ство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію пе­реважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при м'ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В при­міських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для адоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді [становить 60—65%. Тут і найвища удійність корів — 3—4 тис. кг.

На 01.01.98 р. в Україні налічувалось 12,7 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі корів — 6,2 млн. гол. (на 01.01.91 р. — відповідно 24,6 млн. гол. великої рогатої худоби і 8,3 млн. гол. корів), середній річний удій яких становив 1902—1384 кг. Най­вища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобе­режному Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся), ле-бединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра україн­ська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, [Луганська обл.), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ). Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної

І худоби галузь тваринництва. На 01.01.98 р. налічувалось 9,4 млн. гол. (на 01.01.91 р. — 19,4 млн. гол.). Свинарство розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначаєть: станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах ви­рощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В Поліській і Лі­состеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Степу — сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. Основні породи свиней — велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на півночі степової зони; українська біла степова — у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється пта­хівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спосте­рігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігаєть­ся також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічує­ться близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізо­ваних господарств та господарств у гірських місцевостях. Най­більша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м'ясо-вовняний. На 01.01.1998 р. в Україні налічува­лося 2,3 млн. голів овець і кіз проти 8,4 млн. голів у 1991 р.

5. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України виділяються зональні АПК, що сформува­лись на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповід­ною спеціалізацією сільського господарства та підприємств пе­реробної промисловості і виробничої інфраструктури — Полісь­кий АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гір­ських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської та Сум­ської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території України).

Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволоже­на територія України (особливо Західне Полісся). Низинний ре­льєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих грунтів. У зв'яз­ку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні грунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнуван­ня та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угід­дя становлять близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі при­падає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського гос­подарства — скотарство (молочно-м'ясного напряму), льонарст­во, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують мо-локопромисловий, м'ясопромисловий, картоплепродуктовий, льо-нопромисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний та ви­робництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса.

Лісостеповий АПК сформувався в межах Лісостепової природ­но-економічної зони України. До його складу входять значна час­тина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., пів­нічна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Хар­ківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із •щиженими рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами рі­чок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніп­ровська та відроги Середньоруської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кіль­кість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500—450 мм на пів-Ідні і сході. Але тут більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—2^0 днів, су­ма активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характе­ризується високою господарською освоєністю території. Тут ве­лика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу висока густота сільського населення — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного припадає 3—5 га ріллі; тут добра забезпеченість трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність значних трудових ресурсів значною мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спе­ціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, юняшнику, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює :иачну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопро-Іуктового, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодо-зочеконсервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 0% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м'яса України.