Реферат на тему:
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
І ПРАВОВА ДЕРЖАВА
Це питання теми є логічним продовженням попередніх. Такі категорії, як "політика", "держава", про які йшла мова раніше, тільки у взаємодії з категорією "громадянське суспільство" дозволяють розкрити суспільний механізм, направлений на створення умов для вільного життєзабезпечення і реалізації життєвого потенціалу кожної людини. Що ж означає термін "громадянське суспільство"?
Громадянське суспільство – це безпосередньо неконтрольована державою сфера життєдіяльності індивідів. Звичайно саме це поняття вживається як співвіднесене з категоріями "держава" і правова ''держава".
Відразу звернемо увагу студентів на те, що не можна змішувати або ототожнювати "суспільство" як людську спорідненість з категорією "громадянське суспільство" як історичним феноменом, що виникає на певному етапі розвитку людського суспільства. Громадянське суспільство якісно відрізняється від того, що прийнято називати людським суспільством взагалі. Якщо "суспільство" характеризує спільність життєдіяльності людей, то "громадянське суспільство" – це така система зв'язків і інтересів, що забезпечує вільну реалізацію кожною людиною своїх природних прав – права на життя і гідне існування, праця, свободу робити все, що не шкодить іншим, власність, рівність перед законом і т.д.
Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття ''громадянин" - не просто людина або індивід, а особа, суб'єкт особистих прав, своїх законних повноважень, встановлених суспільством.
В широкому значенні громадянське суспільство включає всю безпосередньо не охоплену державою частину суспільства. Воно виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з авторитаризмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову абсорбцію громадянського суспільства політичною владою.
Найчастіше термін "громадянське суспільство" вживається в вузькому, власному значенні і розглядається як певний рівень розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В основі концепції громадянського суспільства в його вузькому розумінні лежить прагнення гарантувати свободу життєвих проявів особи, відгородити її від свавілля і небажаного втручання з боку державної влади, обмежити сферу діяльності держави, поставити його під контроль народу.
Теорія громадянського суспільства складалася в рамках лібералізму і зв'язана з творчістю Локка, Руссо, Канта, Гегеля і інших мислителів минулого.
Громадянське суспільство – продукт буржуазної епохи, ринку і демократії, сфера вільної гри приватновласницьких інтересів і індивідуалізму. Воно формується здебільшого знизу, як результат розкріпачення індивідів, їхнього перетворення з підданих держави у вільних громадян-власників, готових взяти на себе господарську і політичну відповідальність.
Громадянське суспільство має складну структуру. Воно включає господарські, економічні, сімейні, релігійні і правові відносини, мораль і політичні відношення між індивідами як первинними суб'єктами політичного життя, партіями, групами інтересів та ін.
На відміну від держави, в громадянському суспільстві панують не вертикальні, а горизонтальні зв'язки, відношення конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.
В сучасних умовах провести чітку грань між громадянським суспільством і державою достатньо складно. Але не дивлячись на це, розподіл на громадянське суспільство і державу не втратив своєї актуальності і служить передусім своєчасному відкриттю і запобіганню тоталітарних тенденцій, забезпеченню суверенітету народу по відношенню до влади, свободи особи.
Для посттоталітарних країн формування громадянського суспільства являє собою необхідну умову їх переходу до ринку і правової державності.
Правова держава, на думку сучасної науки, це реальне втілення конституційної державності. В її основі лежить прагнення захистити людину від державного терору, дрібної опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу особи і її основні права.
Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищають свободу і інші права особи і що підпорядковують владу волі суверенного народу.
Відношення між особою і владою визначаються в ній конституцією, що виступає суспільним договором між народом і владою.
У відношеннях між державою і громадянами пріоритет належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу, необхідно розподілити владу на законодавчу, виконавчу і судову.
По відношенню до громадян у правовій державі застосовується принцип "Дозволено все, що не заборонено законами, відповідними конституції".
По відношенню до держави діє засіб дозволу, що обмежує діапазон її активності рамками права.
Правова держава формувалася поступово, на базі відповідних ідей і елементів державності, деякі з яких з'явилися ще в глибокій стародавності. Наприклад, про владу закону, однакового для всіх громадян говорив ще в VІ в. до н. е. давньогрецький архонт Солон, про співвідношення природних прав людини писали Аристотель і Цицерон. Концепція правової держави склалася в XVІІ-XІX сторіччі в працях Локка, Монтескьє, Канта, Джефферсона та ін.
Самий термін "правова держава" склався в XІX сторіччі в працях німецьких юристів К.Велькера, Р.фон Моля та ін.
Сучасні дослідження відзначають недостатність класичної концепції правової держави для забезпечення дійсної свободи особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави і на захисті лише формальної негативної свободи особи, життєвого простору, обмеженого від державного втручання. Реальна свобода людини і її права можуть забезпечуватися тільки через взаємодію суспільства і держави.
Тому в політичних системах багатьох країн принцип правової державності сьогодні доповнюється принципами демократії, заохочення участі мас в політичному житті і соціальної держави.
Ледве чи не самою серйозною небезпекою в процесі реалізації політичного курсу на створення правової держави слід вважати реальну можливість зробити його лише формально-правовим.
В цьому зв'язку самі загальні вимоги, яким повинна відповідати правова держава, такі:
· повна відповідність діяльності держави, всіх організацій і кожного громадянина не тільки літері, але і духу Основного Закону країни, що розуміється як нерівна умова забезпечення практичної реалізації принципів функціонування суспільства;
· відповідність законодавства найважливішим інтересам всіх класів і соціальних верств, тенденціям соціально-економічного розвитку і морально-психологічної ситуації в суспільстві;
· обмежене включення законодавства в контекст практичного процесу рішення нагальних проблем;
· сувора відповідність поточного законодавства конституційному, практичне забезпечення верховенства закону по відношенню до підзаконних актів;
· поєднання стабільності і динамізму законодавства;
· наявність відпрацьованих демократичних процедур участі громадян в правотворчому процесі;
· облік суспільної думки;
· єдність правотворчої організаційної, ідеологічної і правозастосовної діяльності держави;
· всебічна гарантованість основних прав громадян, наявність налагодженого, неважкого і легкодоступного юридичного механізму практичної реалізації конституційних прав і свобод особи і їхній захист;
· наявність юридичного механізму дозволу спірних і конфліктних ситуацій між суб'єктами права на всіх рівнях політичної, державної і соціальної структури;
· професійна і моральна бездоганність робітників державного апарату і апарату суспільних організацій, їхня зацікавленість в якісному виконанні своїх професійних обов'язків;
· високий рівень правових знань і правової культури громадян країни.
Враховуючи вже існуючий досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити їхні наступні загальні ознаки:
1. Наявність розвиненого громадянського суспільства.
2. Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальність кожного за власне благополуччя.
3. Правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави.
4. Загальність права, його розповсюдження на усіх громадян, організації і заснування, в тому числі органи державної влади.
5. Суверенітет народу, конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що народ є кінцевим джерелом влади, державний же суверенітет носить представницький характер.
6. Розподіл законодавчої, виконавчої і судової властей держави, що не виключає єдності їхніх дій на основі процедур, передбачених конституцією і певного верховенства законодавчої влади, конституційні рішення якої обов'язкові для всіх.
7. Пріоритет в державному регулюванні громадянських відношень засобу дозволу над засобом заборони. В правовій державі діє принцип "Дозволено все, що не заборонено законом".
8. Свобода і права інших людей – єдиний обмежувач свободи індивіда. Правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного кінчається там, де порушується свобода інших.
Правова держава з'явилася важливим етапом в розширенні свободи людини і суспільства. Теоретики і засновники такої держави вважали, що забезпечення кожному негативної свободи і заохочення конкуренції підуть на користь всім, зроблять поодиноку власність доступної кожному, збільшать індивідуальну відповідальність й ініціативу та наведуть в кінцевому рахунку до загального благополуччя. Але цього не відбулося.