Формування портфелю цінних паперів включає визначення конкретних інвестиційних інструментів (активів) для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу капіталу, що інвестується, між активами. На даному етапі інвестор зутрічається з такими проблемами як селективність, вибір часу операцій і диверсифікація. Під селективністю (мікропрогнозуванням) розуміється аналіз цінних паперів і зв’язане з ним прогнозування динаміки цін окремих видів цінних паперів. Вибір часу операцій (макропрогнозування) включає прогнозування тенденцій зміни рівня цін на акції з цінами інших фондових інструментів з фіксованим доходом (наприклад, корпоративні облігації). Диверсифікація заключається в формуванні інвестиційного портфелю таким чином, щоб при певних умовах і обмеженнях мінімізувати ризик і отримати оптимальний доход і зберігти вкладений капітал. Слід зазначити, що законодавчо визначено – придбання цінних паперів можливо з прибутку підприємства (корпорації) після сплати податків і інших зобов’язань.
Управління інвестиційним портфелем передбачає періодичний перегляд портфелю, і зв’язаний з повторенням попередніх етапів. Це обумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть мінятись, змінюються зовнішні фактори, в результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Має ймовірність і той варіант, що інвестор сформує новий портфель цінних паперів.
Оцінка ефективності портфелю являється продовженням попереднього етапу і включає періодичну оцінку як отриманої доходності портфелю в цілому і окремих інвестиційних інструментів, так і показників ризику, з якими зустрічається інвестор.
1.3 Принципи формування портфелю цінних паперів
Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю цінних паперів : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.
Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вирогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.
Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладувати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим цінним паперам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів – між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтоперероблюючих підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може відбутися внаслідок політичної нестабільності, страйків, стихійних лих, введення в дію нових транспортних магістралей, що минують даний регіон, тощо.
Принцип достатньої ліквідності полягає в тому, що необхідно підтримувати частку швидкореалізуємих активів в портфелі не нижче рівня, який необхідний для задоволення попиту корпорації в грошових коштах. Необхідно визначену частину коштів тримати в більш ліквідних, навіть менш дохідних, цінних паперах, і мати можливість швидко реагувати на зміну кон’юктури ринку і окремі вигідні пропозиції.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЮ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
2.1 Типи інвестиційних портфелів цінних паперів та їх вибір інвестором
Інветиційний портфель повинен формуватися того типу, який відповідає поставленій меті інвестора.
Розрізняють наступні типи інвестиційних портфелів :
- інвестиційний портфель, орієнтований на ріст (даний тип портфелю формується з урахуванням довгострокового зростання вартості фінансових інструментів (активів), що входять в нього);
- інвестиційний портфель, орієнтований на доход (даний тип портфелю формується з урахуванням отримання поточних дивідендів або процентів);
- консервативний портфель (виділяється даний тип лише деякими авторами – формується з безризикових (малоризикових) фінансових інструментів для збереження своїх вкладів).
На вибір інвестором того чи іншого типу інвестиційного портфелю впливає ряд факторів, серед яких : економічний стан в державі та його тенденції; фінансовий стан інвестора та його тенденції; поточна необхідність в доходах; умови оподаткування та інші.
Рішення про формування портфелю цінних паперів, як правило, приймає фінансовий менеджер корпорації (чи керівник фінансового підрозділу корпорації). Фінансовий менеджер перед прийняттям того чи іншого рішення стосовно інвестиційного портфелю цінних паперів повинен проаналізувати усі фактори та їх тенденції, що впливають на його вибір. Інформацію, з використанням якої можливо проведення такого аналізу, можна отримати : з відповідних періодичних видань фінансового змісту (газета “Інвестиційна газета”, “Урядовий кур’єр”, журнали “Бізнес”, “Галицькі контракти” та інш.), а також їх інтернет-аналогів, як вітчизняних, так і зарубіжних; з законодавчої і нормативно-правової бази, а також статистичної економічної інформації Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, Національного Банку України; з відомостей про ринок, на якому працює корпорація-інвестор та підприємства, чиї цінні папери будуть включені в портфель : сектор, регіональність, конкуренти, споживачі, тенденції і зміни, тощо; з внутрішньої фінансової інформації корпорації : баланс, звіт про власні кошти, звіт про рух грошових коштів, звіт про фінансову діяльність і т.д.
Якщо інвестор вирішить, що не має необхідності вкладати всі кошти в фінансові активи, тоді одним з компонентів портфелю будуть готівкові грошові кошти. І тоді портфель буде об’єднувати кошти інвестора, які мають форму і прибуткових активів, і готівкових грошових коштів1. При формуванні і управлінні інвестиційним портфелем необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому портфель – тобто здійснювати безперервний моніторинг.
2.2 Оцінка інвестиційних ризиків
Обсяг та цілі інвестицій постійно змінюються в залежності від наявності у корпорації вільних грошових коштів, часу, на який корпорація збирається інвестувати кошти і відношенням до ризику. Якщо корпорація планує використовувати кошти протягом 12 місяців, то їх доцільніше інвестувати в облігації строком погашення до одного року, ніж в акції.
Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.
Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються : ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.
Під інвестиційним ризиком розуміють вирогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) в ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.
При оцінці розміру можливих фінансових втрат розрізняють абсолютний розмір фінансових втрат ( сума прямих втрат (збитку), що спричинені інвестору в результаті настання негативних обставин) і відносний розмір фінансових втрат ( співвідношення суми втрат до визначеного базового показника – сума очікуваного доходу, тощо).
В теорії фінансового менеджменту виділяють велику кількість інвестиційних ризиків (економічні, політичні, соціальні і т.д.), серед яких виділяють ризики, пов’язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери : 1) необміркований вибір фінансового інструменту; 2) фінансові труднощі чи банкртство партнерів по інвестуванню певного проекту; 3) непередбачувані зміни умов інвестування; 4) різке погіршення кон’юктури ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по інвестиційному проекту); 5) систематичні і несистематичні ризики (будуть розглянуті в розділі 3); 6) процентний ризик – зі збільшенням процентних ставок зменшуються курси цінних паперів, і навпаки; 7) ризик ліквідності – неможливість продати за готівкові грошові кошти наявний інвестиційний інструмент в необхідний момент за певну ціну і т.д.
В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення : невисокий ризик зв’язаний з невисоким доходом, і навпаки – високий доход пов’язаний з високим ризиком.