Статева зрілість настає в віці трьох-п’яти років. Нерестує сом парами у травні-червні за температури води 18°С і більше на мілководних, зарослих рослинністю ділянках водойм. Відносна плодючість – 10-30 тис. шт. ікринок на 14 кг маси самки. Абсолютна плодючість – до 700 тис., а деяких великих самок – до 1,5-2 млн. шт. ікринок. Ікра клейка, діаметр її в набряклому стані 1,5-2,5 мм, у воді дуже набрякає. Відкладену на рослинність ікру охороняє самець. Сом менш вимогливий до кисню, ніж судак і щука, і більш стійкий щодо інших факторів зовнішнього впливу. Завдяки схильності сома до зимової сплячки, зимівля його значно спрощується – можна збільшувати кількість риби у зимівнику і немає необхідності утримувати в зимувальних ставках кормову рибу для живлення, як при зимівлі щуки і судака.
Для нересту сома придатна глибина ставу 0,8-1,5 м, бажано з піщаним дном без заростей з хорошим водообміном. Оптимальна температура для нересту 21-25°С, кисню 5-6 мг/л. Тривалість інкубаційного періоду 3-3,5 діб.
У водосховищі Ульяновської РО УТМР сом культивується вже на протязі десяти років, максимальна маса виловленого сома 28 кг (2003 р.).
Теплолюбний швидкоростучий вид, завезений в Україну з Північної Америки. Становить певний інтерес як об’єкт ставового рибництва. Найбільш ефективна реалізація його потенції росту є температура 24-28°С. За характером живлення канальний сом – типовий поліфаг, його природна їжа складається з комах, ракоподібних, дрібної риби, різних бентичних організмів.
Канальний сом як крупна швидкоростуча риба у природних водоймах досягає 40кг. Щодо умов рибних господарств України, то вони зумовлюють середню масу цьоголіток – 10-30 г, дволітків – 200-500 г, трилітків – 500-1000 г.
Даний вид характеризується весняно-літнім нерестом при оптимальній температурі – 22-27 °С, тривалість нересту – до 6 годин. Як нерестові субстрати канальний сом використовує нори, заглиблення, коріння дерев. Плодючість від 4 до 70 тис. шт. ікринок. Самці активно охороняють ікру й інтенсивно аерують воду рухами плавців, тіла і вусиків.
Ікра у канального сома клейка, світло-оранжевого кольору. За температури води 30°С викльов відбувається через 120 годин.
Ставовий метод розведення найпростіший і досить поширений. Найбільш успішне вирощування канального сома можливе за тривалості періоду з температурою води понад 22°С не менше 4 місяців.
Із практики ставового методу відомо, що оптимальним утриманням канального сома є за щільності від 250 до 7000 штук на 1 га. Він споживає смітних риб, корми тваринного та рослинного походження, якими його підгодовують.
Хижа теплолюбна прісноводна риба. Віддає перевагу водотокам з уповільненою течією, заплавним водоймам озерного типу. Статевої зрілості досягає на третьому-четвертому році життя.
Росте щука швидко, особливо у перші роки життя до настання статевої зрілості. В озерах, річках часто зустрічаються цьоголітки масою до 100г, дволітки – до 1кг, трилітки – до 1,5 – 2кг.
Цінність щуки як об’єкта ставової культури полягає не лише в тому, що вона дає смачне м’ясо, а й у тому, що вона як біологічний меліоратор підвищує рибопродуктивність по коропу, карасю та інших рибах, яких розводять за рахунок знищення їх конкурентів у живленні. Одержуваний при цьому приріст нерідко буває вищим від приросту самої щуки.
Нерест у щуки відбувається при температурі води 3 - 6°С, ікру відкладає на минулорічному відмерлу рослинність. Плодючість варіює у значних межах (17,5 – 215тис. ікринок), що зумовлено віком і розмірами самок, у найбільших особин вона досягає 1млн. ікринок.
У процесі нересту плідники утворюють численні групи, до складу яких входить 1 самка і 2 – 8 самці, які звичайно дрібніші від самок.
Відкладена на глибині 0,5 – 1м і запліднена ікра спочатку кріпиться до субстрату, а згодом випадає на дно, де й відбувається ембріональний розвиток при низькій температурі і високому вмісту кисню. Ембріогенез залежно від температури води триває 8 – 14 діб.
Личинки щуки при довжині 12 – 15мм споживають личинок інших видів риб або личинок свого виду пізнішого нересту, хоча в цей час у воді достатньо личинок комах. На хижий спосіб життя молодь щуки переходить при довжині тіла 5см.
Виживаність цьогорічок щуки залежить від віку посаджених мальків і становить близько 50%. Щука веде осідлий спосіб життя, великих переміщень у пошуках корму не здійснює, чим і пояснюється різна маса цьогорічок у ставах.
У рибгоспах, які не мають власного маточного стада щуки для розведення, бажано брати щуку з природних водойм у віці 3 – 4 років. Під час переміщень щуки в різні водойми варто враховувати її значну стійкість до зміни певних умов водойм. Вона витримує зниження вмісту розчиненого у воді кисню до 1,5мг/л і досить добре підвищення температури води до 28°С. Молодь може існувати у воді з підвищеною мінералізацією (до 3 - 4‰), а старші вікові групи – до 8‰.
Тіло цього, значно поширеного в Україні хижака, вкрите дрібною ктеноїдною лускою. Забарвлення зеленувато-жовте, з боків має 5 – 9 чорних поперечних смуг. Перший спинний плавець сірий, другий – зеленувато-жовтий, грудні плавці жовті, а черевні, анальні та хвостові – червоні.
Поширений в прісноводних водоймах: озерах, водосховищах, річках та ставах. Нереститься в березні – травні при температурі води 7 - 8°С. Статевозрілим стає на 3 – 5-му році життя. До нерестового субстрату він не вимогливий і яйцекладку розміщує на минулорічній рослинності або затоплених кущах. Плодючість – від 12 до 300тис. ікринок. Личинки живляться зоопланктоном. Дрібна доросла риба живиться личинками хірономід та іншими безхребетними тваринами. На нерестилищах окунь живиться ікрою інших риб.
Окунь не вимогливий до умов розмноження, живлення, гідрохімічному режиму, тому він заселяє практично будь-які водойми і найчастіше зустрічається серед іхтіофауни України. Має місцеве промислове значення: в малих озерах дає до 50% вилову. Багато окуня виловлюють рибалки-аматори.
В ставах, озерних господарствах є небажаним тому, що конкурує з більш цінною рибою в живленні, а також знищує їх молодь. М’ясо смачне, але костисте.
4.11 Рак річковий (широкопалий)
Найкрупніший із ракоподібних в Європі, цінний своїм господарчим та екологічним значенням. Вимогливий до умов середовища. Віддає перевагу чистій воді. Статевозрілими стають на третьому році життя. Живляться раки рослинністю – елодея, роголистник, рдест, очерет, рогоза, осока; тваринною їжею – молюски, риба, ракоподібні, личинки комах, черви та трупи тварин, що перегнивають у воді, тому мають важливе санітарне значення.
Самка рака відкладає від 100 до 250 ікринок, яких виношує на ніжках черевця протягом 6 – 7 місяців. Паруються раки у вересні – листопаді. Вода водойми повинна мати рН 7,8, а кисню 3 – 4мг/л.
В квітні, перед викльовуванням молодих рачків, на ікринках з’являються, так звані «вічка», після чого в травні відбувається викльовування. Новонароджені рачки розміром 7 – 8мм. Тримаючись своїми клешнями за черевні ніжки, самки живляться зоопланктоном. Через 5 – 7 днів у них відбувається перше линяння, після якого вони залишають самку та переходять таким чином до самостійного життя.
У водосховищі досліджуваного господарства в цілому існують всі необхідні фізико-хімічні, фізіологічні умови, кормова база, ветеринарно-санітарні умови, щоб забезпечити живлення та розмноження місцевої популяції річкового рака.
Значну шкоду ставовому рибництву приносять вороги із представників мешканців у воді безхребетних, плазунів , птахів і ссавців. Вони можуть знищувати личинок, мальків та статевозрілу рибу.
У досліджуваному господарстві (водосховищі) в названому аспекті заслуговують на увагу такі вороги як річкова видра та ондатра.
Річкова видра пристосована до водного способу життя. Живиться рибою. Поширена в нашій кліматичній зоні, залежно від кількості цього звіра може знищити всю рибу водойми.
Варто зазначити, що живиться видра не тільки рибою. Вона може активно живитися водяними щурами, ондатрою, птахами, качками та їх яйцями, жабами; з особливим задоволенням вона поїдає раків.
Видра досить спритно плаває та пірнає в пошуках та переслідуванні здобичі. Нори свої вона риє в береговій стіні. Перебуваючи під водою, вона кожні 6-8 хвилин виниряє з води для дихання. Живиться, як правило, вночі далеко від свого гнізда.
Цей представник із роду куничих може сягати довжини тіла 60-90 см, має певні морфологічні пристосування до водяного середовища. Слухові проходи та ніздрі у неї закриваються спеціальними клапанами, маються шкірні перетинки між пальцями для плавання уводі. Хвіст довжиною 25-50 см, трохи сплющений. За рік може народити два приплоди по 2-4 малят.
Має цінне хутро, що не змочується у воді.
4.12.1 Ондатра (мускусний пацюк)
Належить до ссавців із роду полівок. Тіло довжиною до 35 см, хвіст 28 см, масою до 1,5 кг. Пристосована до напівводяного способу життя, мешкає й на покритих кригою водоймах. Хвіст сплющений з боків, лускатий, на задніх ногах шкірні перетинки між пальцями.
Хутро густе, темно-коричневе, що не змочується. Пахві залози самців під час гону виділяють мускусний секрет. Переселена з Північної Америки та і акліматизована в 1927 році. Риє нори або будує «хатки». За рік самка ондатри може народити 3-4 приплоди по 7-8 малят у кожному. Сама є об’єктом промислу та розведення.