У 1992 р. Данія ввела плату за викид двоокису вуглецю (С02) домогосподарствами, яка в 1993 р. була поширена на промисловість. У 1995 р. платежі за викиди С02 були зменшені таким чином, що більш енергоємні галузі здійснювали менші платежі за викиди С02, ніж менш енергоємні. Хоча ці зміни, з одного боку, мали бажаний ефект зменшення податкового тягаря для більш енергоємних галузей, але, з другого - вони зменшили економічну ефективність загальної схеми зменшення викидів.
Фірми, зіштовхнувшись з платежами за викиди С02, зменшували викиди до тих пір, поки витрати на додаткову одиницю викидів (граничні витрати) дорівнювали платежу. При більших питомих витратах дешевше просто здійснювати платежі, ніж зменшувати викиди. Оскільки в Данії різні фірми зіштовхуються з різними платежами, вони мають справу з різними граничними витратами. Це означає, що нинішнє становище неефективне, оскільки загальні витрати переважно діючого рівня зменшення викидів могли б бути зменшені. Зміщення відповідальності за зниження викидів фірм із високими граничними витратами до фірм із низькими граничними витратами знизило б загальний тягар.
Досвід Данії не унікальний: серед розвинених країн платежі, пов'язані із захистом навколишнього середовища, часто супроводжуються пільгами щодо окремих товарів або галузей промисловості. Мета окремих із цих пільг, яка полягає в зменшенні фінансового тягаря у вигляді таких платежів для окремих видів діяльності або галузей, може бути досягнута іншими шляхами, які не зменшують загальну економічну ефективність програм платежів за викиди: доходи можуть бути перерозподілені серед учасників програми. Адміністративні і практичні труднощі, пов'язані з таким перерозподілом коштів, свідчать про переваги, які забезпечує метод tradablepermits: їх первісне розміщення може бути здійснене таким чином, щоб забезпечити бажане полегшення податкового тягаря.
Інтригуючи можливості полягають в об'єднанні принципів систем, tradablepermits і платежів за викиди. В цій гібридній схемі агенції, які займаються регулюванням навколишнього середовища, працюють за програмою tradablepermits, могли створити і продати додаткову кількість дозволів відповідно до попиту на фіксовані платежі за викиди. Якщо плата за викид встановлена вище ринкової ціни (наприклад, вище 2 дол. на фунт окисів азоту), яка переважала до 2000 р. в Лос-Анджелесі на ринку дозволівN02, це, звичайно, не суперечить ринку дозволів. Однак у випадку незвичайного піку попиту, подібного до того, який мав місце під час енергетичної кризи в Каліфорнії, платежі за викиди забезпечили б додаткову гнучкість та стабільність цін, захищаючи як промисловість, так і економіку в цілому. При подібному регулюванні резерв tradablepermits на викиди N02 міг би бути у розмірі по 7,5 дол. за фунт після тривалої нестачі tradablepermits. Подібна методика була використана в програмі торгівлі дозволами на викидиS02 і системі регулювання для потужних двигунів.
У практиці економічного регулювання стану довкілля використовуються й інші гнучкі підходи: informalmarket (неорганізований ринок) і tradableperformancestandards (стандарти (норми) інтенсивності викидів). Це пояснюється тим, що в деяких випадках може виявитися непрактичним впровадження програм плати за викиди або tradablepermits. Наприклад, моніторинг викидів може виявитися занадто дорогим, щоб бути життєздатним.
Регулювання викидів окисів азоту, пилу та гідрокарбонату різними типами двигунів внутрішнього згорання ілюструє численні приклади функціонування ринкової системи стандартів викидів. З 1991 р. фірми-виробники потужних двигунів для автобусів та вантажних автомобілів були вимушені погодитися з деякими стандартами викидів шкідливих речовин для нових двигунів через комбінацію середніх значень (averaging), банківські операції (banking) і торгівлю (trading) або АВТ. Цей підхід поширюється на стандарти викидів для багатьох типів двигунів, включаючи підвісні човнові двигуни, автомобілі і легкі двигуни вантажівок, локомотиви, а також невеликі двигуни, наприклад газонокосарок.
Типова програма АВТ починається зі встановлення графіка нормативів викидів. Наприклад, норматив викидів окисів азоту для двигунів великої потужності, дизельних двигунів з 6 г на одиницю ефективної потужності (кінська сила) в 1990 р. зменшився до 5 і 4 г в 1991 і 2000 pp. відповідно. Після 2004 р. будуть встановлені навіть жорсткіші стандарти (нормативи). Виробники двигунів, які зменшують викиди шкідливих речовин двигунами нижче встановлених нормативів, отримують і генерують кредити. Обсяги кредитів залежать від того, наскільки меншими є викиди впродовж терміну функціонування двигуна порівняно зі встановленими стандартами. З деякими обмеженнями виробники, які отримали кредити, можуть використовувати їх для компенсації надмірних викидів двигунами виробництва поточного року, які не досягай нормативу викидів (averaging), резервування їх для подібного використання в наступних роках (banking) або для продажу їх іншим виробникам (trading).
Порівняно з програмою, яка потребує, щоб всі двигуни забезпечили однаковий норматив викидів, програми АВТ дають можливість досягти таких або менших викидів при менших затратах.
Банківський елемент заохочує виробників перевиконати програму, щоб створити запас кредитів, які забезпечать гнучкість у майбутньому. Таке перевиконання зменшує викиди нижче нормативу в поточному році. Разом з тим здатність до переналагодження виробництва деяких двигунів, які не досягають або значно перевищують нормативи, в той час як досягається норматив у середньому, дає змогу виробникам зменшити викиди шкідливих речовин серед тих двигунів, для яких витрати нижчі.
Програма для потужних шляхових двигунів вміщує додатковий гнучкий механізм штрафів. Виробники, яким не вдається досягти нормативів чи отримати кредити з інших джерел, можуть обрати спосіб платити штрафи залежно від ступеня перевищення нормативу. Так, наприклад, в 1991 р. виробник, який виробляв потужні дизельні двигуни, що досягали 6 г викидів на одиницю ефективної потужності (при стандарті 5 г), повинен був платити штраф приблизно 1600 дол. на кожний двигун.
Як довів досвід США, для успішного використання гнучких ринкових підходів необхідні такі умови:
1) ринок tradablepermits потребує для успішного функціонування великої кількості учасників;
2) необхідно, щоб торгівля дозволами не стримувалася надмірно складними обмеженнями.
Використання викладеного вище економічного механізму природокористування передбачене так званим Кіотським протоколом (1997 р.). Згідно з цим протоколом 39 країн, які включені в додаток В, мають впродовж 2008-2012 pp. скоротити загальні викиди на 5,2 % порівняно з 1990 р. Зобов'язання сторін поширюються на 6 парникових газів: двоокис вуглецю (С02), метан (СН4) окис азоту (N02), гексафторид сірки (SF6), перфторвуглець та гідрофторвуглець [4]. Кіотським протоколом, який був відкритий для підписання в березні 1998 p., передбачена торгівля правами (квотами) на викиди. При такій торгівлі трансферти між країнами будуть мати у своїй основі "купівлю" прав на викиди у тих країн, де викиди нижчі відповідних національних квот.
Відповідно до механізмів, передбачених Кіотським протоколом, промислові країни, а також приватні корпорації можуть купувати права на викиди або робити інвестиції в країнах із перехідною економікою чи в країнах, що розвиваються, якщо ці інвестиції призведуть до ефективного скорочення викидів парникових газів.
За оцінками спеціалістів, ринок прав на викиди парникових газів може бути надзвичайно великим. Так, за різними оцінками, щорічний обсяг продажів скорочень викидів вуглецю до 2020 р. досягне від 150 до 750 млрд. дол. Ціна скорочень викидів тонни вуглецю може коливатися від 3,5 до 50 дол. і вище.
Україна займає 8-ме місце у світі щодо викидів парникових газів в атмосферу: на неї припадає приблизно 2 % світових викидів цього типу. Викиди С02, які становлять приблизно 76 % від усіх викидів парникових газів, значно скоротилися після 1990 р. і, як вважають експерти, через економічну кризу, яка затяглася, впродовж найближчих 10-15 років будуть залишатися на нижчому рівні, ніж у 1990 р. Крім того, як країна з перехідною економікою, Україна має більший потенціал для ефективного скорочення викидів парникових газів у результаті модернізації її промисловості і широкого впровадження енергоефективних технологій.
За розрахунками, приблизно 93 %скорочень викидів США планує придбати за кордоном (в тому числі і в Україні) за ціною від 14 до 23 дол. за тонну вуглецевого еквівалента. Тому, якщо взяти середню ціну 18,5 дол. і зважаючи на те, що викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилися на 9,64 млн. т, то виявиться, що продаж прав на викиди нам щорічно дасть приблизно 178 млн. дол.
Якщо Україна планує продавати права на викиди впродовж тривалого періоду, то необхідно формувати прогресивні структурні зміни в економіці, перш за все, зменшувати частку гірничо-металургійної, паливно-енергетичної та хімічної промисловостей, які роблять основний внесок у збільшення енергоємності ВВП.
Те, що промисловість України стає все більш екологічно забрудненою, значною мірою зумовлено тим, що в країнах ЄС в останні роки введено податки на викиди вуглецю або використання органічного палива і його похідних. Як відомо, існуюча податкова система має ряд недоліків. Основна причина недоліків полягає в тому, що податками обкладається, звичайно, «добре» - праця, інвестиції в основний капітал, збереження або прийняття ризику, що відбиває стимули до цих видів діяльності. Альтернатива полягає в оподаткуванні "поганого". Традиційні податки на "погане" включають податки на спиртні напої, цигарки та інші шкідливі для здоров'я товари. Новий підхід полягає у формуванні податків на забруднення навколишнього середовища та інші небажані побічні ефекти. Такі податки називають "зеленими податками", оскільки вони вводяться для того, щоб допомогти боротьбі із забрудненням довкілля, а також для того, щоб збільшити виручку. Припустимо, що уряд вирішив ввести податок на викиди сірчаного двоокису, який виробляється промисловими підприємствами та іншими джерелами. За законами економіки, введення такого податку призведе до того, що підприємства знизять рівень викидів сірчаного двоокису, а це піде на користь навколишньому середовищу і знизить шкоду людям, підприємствам і власності. Крім того, цей „зелений податок" збільшить податкові надходження, які уряд зможе використати або на фінансування своїх програм, або на зниження ставок податків на „добрі" види діяльності - працю чи збереження коштів. Таким чином, „зелені податки" мають подвійну ефективність: і держава отримує виручку, і користь довкіллю за рахунок зменшення шкідливих зовнішніх ефектів. Такі „зелені податки" спрямовані на скорочення викидів С02. Введення „зелених податків" для країн ЄС призвело до погіршення конкурентоспроможності їх з тими підприємствами, які зайняті виробництвом енергоємної (а отже, і пов'язаної з викидами вуглецю) продукції, такої як збагачення залізної руди, плавка сталі, виробництво цементу, нафтопродуктів, міндобрив та електроенергії. Це призвело не тільки до скорочення виробництва відповідних товарів та послуг, але і до скорочення їх експорту. Фінансові ресурси, які вивільнилися в результаті такої структурної перебудови, пішли в „декарбонізовані" сектори економіки. Результатом таких податків стало не тільки скорочення викидів парникових газів, але й поліпшення стану навколишнього природного середовища в цілому.