„ Мікст” –проміжний тип з оптимально-адекватним способом реагування на різні зміни зовнішнього середовища.
Популяційний рівень адаптації полягає в утворенні популяцій, генофонди яких відповідали місцевим умовам краще, ніж генофонд в цілому. У процесі історичного розвитку людина освоювала нові місця проживання, які відрізнялися домінуючими умовами географічного середовища. Це стало причиною екологічної адаптації та диференціації людства, виникненням різних адаптивних людських екотипів. Серед них виділяють арктичний, тропічний, гірський адаптивний типи та адаптивний тип зони помірного клімату. Виділення цих типів не мало рис екологічної спеціалізації, оскільки люди одного адаптивного типу можуть проживати на території, яка в більшій мірі є відповідною до комплексу ознак іншого адаптивного типу. Наявність різних адаптивних типів є свідченням значної екологічної мінливості людини, що сприяло розселенню людей по всьому світу.
8. Тривалість життя і проблема довголіття
Тривалість життя будь-якого організму є видовою ознакою. Наприклад . тривалість життя деяких хижих птахів може складати 100 років, слони доживають близько 100 років, багато холоднокровних тварин, особливо серед плазунів є довгожителями. Щодо людини, то розрізняють природну тривалість життя і середню тривалість життя. Під природною тривалістю життя розуміють максимальну кількість років, яку людина може прожити за ідеальних умов існування, або за іншим визначенням – це вік, до якого можуть потенційно дожити 80% представників виду. Французський біолог Ж.Бюффон розрахував, що тривалість життя людини повинна перевищувати тривалість її росту в 6-7 разів і складати приблизно 90-100 років. Всі наступні розрахунки близькі до цієї цифри. Вважають, що природна тривалість життя становить 120-150 років, проте до 100-річного віку доживають лише окремі індивіди. Вона є кількісною видовою ознакою і залежить від генотипу.
Тривалість життя є однією з ознак організму, яка залежить від генів та умов середовища, в яких ці гени проявляють свою дію. Незважаючи на те , що в ХХ ст. тривалість життя збільшилась майже вдвічі, соціальні перетворення, прогрес медицини, вікова компонента смертності залишилась сталою. Найбільш „смертельними „ періодами є перинатальний (дитяча смертність) , ювенільний (юнацька смертність), літній період(смертність людей похилого віку). Тобто, вікову компоненту смертності можна вважати біологічною характеристикою, яка є видовою особливістю. Цікаво, що подібна вікова структура смертності спостерігається і у інших тварин.
Важливою демографічною проблемою більшості розвинутих країн є поступове постаріння людства Землі. Процес прогресуючого зниження функціональних здатностей організму після досягнення ним зрілості називають старінням. Припускається, що у світі в 2025р. чисельність людей віком 60 років і старшиху порівнянні з 1950 р. зросте в 5 разів, а людей старших 80 років- у 7 разів. Хворі старшого віку становлять значну частину контингенту лікувальних установ. У багатьох країнах кількість старих людей15%, а в деяких країнах - навіть 20 % і має тенденцію до подальшого зростання. Збільшення частки літніх людей викликало інтерес до геронтології, перш за все до вивчення первинних механізмів старіння організмів і популяцій та чинників, які визначають тривалість життя.
З біологічного погляду, старіння - універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогнозування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності організму. Час настання старості залежить від багатьох причин. Важливе для науки значення має спостереження за довго життєвими популяціями. Встановлено, що в цих популяціях уповільненні темпи соматичного і статевого дозрівання, і у серед людей менше виражена вікова еволюція скелета, основний обмін у зрілому віці нижчий. Придається значення і конституції людей, генетичним механізмам.
На тривалість життя істотно впливає іонізуюча радіація, хімічні мутагени й інші ушкоджуючи фактори. Значна роль стресу у швидкому настанні старості. На даний час запропоновано більше 200 гіпотез, що пояснюють причини і механізми старіння. Серед яких теорія обмеження калорійності їжі, термодинамічна теорія старіння, імунологічна теорія старіння та ін. У цілому їх можна звести до двох концепцій. Перша розглядає старіння як процес, що викликає нагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушують нормальне функціонування організму. Згідно з другою концепцією, старіння – це закономірний , генетично запрограмований процес, що завершує диференційований ріст, дозрівання.
Геронтологія вивчає закономірності старіння живих істот, зокрема людини, вікові біологічні зміни різних структур головного мозку, особливості взаємозв’язків між ендокринними органами, характерні для старіння зміни імунної системи, процеси старіння сполучної тканини та ін. Вперше термін був запропонований І. І. Мечниковим у 1903 р.
Тема 4.: Особливості дії елементарних факторів добору в популяціях людей на сучасному етапі
План
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів.
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій.
3. Види міграцій.
3. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи.
5. Етноси та етногенез : екологічний підхід.
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів
Генетичну рівновагу в популяціях порушують елементарні фактори еволюції – мутаційний процес, дрейф генів, ізоляція, популяційні хвилі, міграція.
Мутаційний процес у людини , як і у інших організмів, веде до виникнення шкідливих алелів. Спонтанна частота мутацій залежить від багатьох факторів, наприклад, від віку батьків. У даний час мутаційний процес у людини відбувається на фоні підвищеної концентрації мутагенних факторів, створених виробничою діяльністю. Перелік мутагенних для людини хімічних факторів включає речовини з промислового оточення, сільського господарства. Мутагенну дію можуть викликати і лікарські препарати. Мутації можуть спричинюватися біологічними факторами (віруси, живі вакцини), неповноцінним харчуванням. Останнім часом серед мутагенів зросла роль іонізуючого опромінення в зв’язку з широким використанням джерел іонізуючого випромінювання у промисловості, сільському господарстві, медицині, з розвитком атомної енергетики. Мутаційні процеси суттєво впливають на народжуваність населення, що може сприяти поступовому виродженню та загибелі окремих популяцій. З метою профілактики мутагенезу з 1979 р. кожна хімічна сполука, яку передбачають застосовувати (ліки, барвники, харчові домішки, пластмаси) випробуються на мутагенний ефект.
Ізоляція – причини ізоляції різні: географічні, національні, расові, релігійні. Відомі ізоляти в сучасних багатомільйонних містах. Основним результатом ізоляції є обмеження чисельності популяції. У нечисленних ізольованих популяціях людей зростає відсоток родинних шлюбів (інбридинг) внаслідок чого збільшується частота спадкових захворювань, зумовлених рецесивними генами. У ХХ ст.. зросла тенденція до розпаду ізолятів внаслідок міграційних процесів, соціального прогресу.
Дрейф генів – прикладом дії дрейфу генів служить „ ефект родоначальника”. Він виникає, коли декілька сімей покидають батьківську популяцію і створюють нову на іншій території. У такій популяції підтримується високий рівень шлюбної ізоляції, яка сприяє випадковому закріпленню в її генофонді одних алелів та елімінації інших. Ефект родоначальника описаний при вивченні ізолятів, утворених в Америці релігійними сектами, які мігрували з Німеччини у ХУІІІ ст. Завдяки дрейфу генів спостерігається певна нерівномірність поширення деяких спадкових захворювань серед народів Світу.
Людству властивий високий рівень генетичного поліморфізму, який є результатом мутаційних змін. В цьому поліморфізмі вирізняють як адаптаційний (екологічний) , так і балансований (гетерозиготний).
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій
Виселення особин із складу популяцій - це широко відоме екологічне явище. По суті, це перша реакція популяції на зростання щільності населення; при цьому розширюється територія, що зайнята популяцією і оптимальна щільність підтримується без зниження чисельності. Виявлено, що розселення молодих особин популяції здійснюється на основі генетично детермінованої програми онтогенезу поведінки.
Особливістю міграцій людських популяцій є переміщення як поодиноких людей, так і окремих народів в цілому. Як біологічне явище, міграцію можна вважати потоком генів, внаслідок якого відбуваються зміни генофондів як у популяціях, з яких населення мігрувало, так і в популяціях, куди воно іммігрувало. Так, наприклад, в результаті масового переселення народів зі Сходу Азії в Європу в період між 500 і 1500 р. змінилась частота генів, які визначають групи крові, збільшилась частота зустрічаємості ІІ групи крові.
На відміну від міграцій тварин, при міграціях людських популяцій відбувається не тільки розселення та освоєння нових територій, але й внесення нових лінгвістичних, релігійних, політичних ознак, внаслідок чого можна говорити про експансію культурних цінностей мігрантів, змішування культур.
Історично, перші міграції людей мали таку ж біологічну основу, як і у інших тварин – зниження тиску при збільшенні щільності популяцій. Таким чином відбувалось природне розселення людей. Значний вклад в так звані великі переселення народів мали вікові коливання вологості та тепла з приблизним періодичним ритмом біля 4-х віків. Так, в роботах Л.М. Гумільова доведено, що періодичні висихання степів спонукали номадні племена мігрувати в райони з більшою вологістю.