Еколого-біологічні дослідження місцевості (стр. 11 из 14)
Радичівський археологічний комплекс складається з п’яти з’єднаних між собою городищ, розташованих на високій терасі правого берега Десни. До дитинця, що входить безпосередньо до ріки примикає торговельно-ремісничий посад, який складається з трьох частин. Поряд із посадом знаходиться курганний могильник [5].
В 1991 році в Радичеві почала працювати археологічна експедиція Чернігівського обласного археологічного центру. Перш за все вдалося з’ясувати, що перші укріплення Радичівського городища з’явилися приблизно в середині І тисячоліття до нашої ери і були зведені так званими юхнівськими племенами. Після того, як перші мешканці покинули це городище, воно тривалий час лишалося незаселеним. І лише у VIII столітті тут з’являються племена.
З цього часу й розпочинає свою історію Радичів - як ранньослов’янський „град”.
Серед численних об’єктів, які були досліджені цього літа, необхідно відзначити житла IX-XII століть.
В цілому за конструкцією вони аналогічні житлам інших регіонів Південної Русі цього ж часу. Це землянки, заглиблені в материк на 1,5 метра, які мали одно- чи двоскатний дах, У кожній із них, в одному з кутків, знаходилися печі для приготування їжі і які водночас були опалювальними спорудами. Печі були складені з каміння і обмазані глиною. Така конструкція печей характерна в основному для північних та західних районів Давньої Русі.
Великий інтерес являють собою горни (печі) для випалювання посуду. Найдавніші з них датуються X століттям. Горни мали двоярусну конструкцію і складалися з двох камер - нижня, в яку закладали дрова, та верхня, в яку ставили глиняні горщики, і в яку крізь спеціальні канали (продухи) потрапляв вогонь і створювалась необхідна для випалювання температура. Окрім гончарного виробництва, в Радичеві були також розвинені й інші ремесла: виплавлення заліза, ковальство, ткацтво, деревообробне та інші. Серед промислів, вочевидь, мали перевагу рибальство та мисливство.
Вже - сьогодні можна сказати, що Радичів є одним з найзначніших родоплемінних сіверянських центрів, що не поступається, принаймні на ранніх етапах свого існування, таким містам, як Новгород-Сіверський, Путивль, Сновськ. Оточений з усіх боків глибокими ярами і невеликими річками, маючи потужні укріплення, Радичів був практично неприступний.
Окрім того, хотілося б відмітити важкодоступність регіону. До міста можна було потрапити тільки по Десні та її притоках. При цьому звертає на себе увагу розташування Радичева на ділянці після впадіння в Десну річок Івотка та Шостка, безпосередньо при впадінні озера Хотинського, до якого в давнину також вели дрібніші водні артерії. Таким чином Радичів замикав на собі іфактично здійснював контроль за досить довгим відрізком Десни й цілою серією водних магістралей. Цілком логічно, що все це робило небажаними, а то й неможливими сутички ворогів з цією міцною фортецею, в тому числі й у період міжусобиць.
Ймовірно, що саме ці обставини по збавили Радичів можливості потрапити на сторінки літопису. Але не виключено, що в Новгород-СІверському літописі, що не дійшов до нас (якщо взагалі такий існував), Радичів стояв серед перших.
Села Черешеньки та Вишеньки. У Вишеньках, на підвищенні, край вікового парку, біліє дивної архітектури палац із зубчастими вежами – це палац генерал-фельдмаршала Румянцева-Задунайського. Також цікавою є Успенська церква, ровесниця палацу, що збереглася в первісному вигляді [7].
Сосниця виросла в глухому сосновому лісі, частина якого є ще й тепер (відома під назвою Бір). Селище міського типу розташоване за 90 кілометрів від Чернігова, неподалік від злиття рік Десни та Сейму. Вперше згадана в документах 1234 року. Тут багато пам’ятників та пам’ятних місць. В Сосниці народився співак, диригент та музикальний діяч М.Ф. Полторацький та доктор медицинських наук А.Ф. Шафонський, жила Ганна Керн – внучка М.Ф. Полторацького, яка залишила для нас цікаві спогади про О.С. Пушкіна, М.І. Глінку та деяких інших видатних діячів культури [21].
Сосниця – батьківщина українського кінорежисера та письменника О.П. Довженка, його творчість ввійшла яскравою сторінкою в історії мистецтва. В 1960 році відкрито літературно-меморіальний музей О.П. Довженка. Тут можна побачити білостінну хатину, де родився та виріс письменник, його особисті речі, документи, книги, фотоматеріали, які розповідають про життя та діяльність Олександра Петровича. Фільмотека музею вміщає плівки майже всіх кінофільмів, які створив Довженко, вони демонструються в кінозалі музею [6].
В центрі міста, де збереглось чітке планування початку ХІХ ст., багато старовинних будинків, облицьованих рельєфною керамікою. В сквері знаходиться меморіал, присвячений загиблим в часи війни.
Недалеко від скверу розміщений краєзнавчий музей. В його залах можна побачити дуже цікаві експонати – грамота Петра І менському сотнику Сахновському, Литовський статут 1744 р., біломраморний бюст Віри Богдановської – однієї з перших в Росії жінок-хіміків, документи про героїв сосничан. Поряд з музеєм знаходиться пам’ятник дерев’яного культового зодчества ХІХ ст. – колишня Покровська церква.
Маршрут „Північними дорогами Чернігівщини”
Цей маршрут проходить такими місцями: Чернігів – Седнів – Городня – Сеньківка – Щорс - Корюківка – Мена – Березна – Чернігів.
„Натхненні Седнівські краєвиди”
Виріс Седнів на місці міста-фортеці чернігівської землі Сновейки. Тут в 1068 році трьохтисячна рать чернігівського князя Святослава Ярославовича розгромила половецьке військо. В ХVІ в Сновейськ було переіменовано в Седнів. В XVІІ в Седнів стає помістям Лизогубів. В цей час була збудована кам’яниця, яка після реконструкції в ХІХ в. набула обрису мініатюрного замку, завдяки прибудованим зі сходу вежі з зубцями зверху [21].
 |
Схема маршруту „Північними дорогами Чернігівщини”
Седнів надихав на творчість і геніального Кобзаря і прекрасного художника Л. Жемчужникова і поета Казку та інших митців.
В 1846 та 1847 роках в Седнів приїздив Т.Г. Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді будинку. Тут він написав пейзажі „Біля Седніва”, „В Седневі”, „Чумаки серед могил”, замалював історичні та архітектурні пам’ятки, серед яких Георгіївська дерев’яна церква ХVII-XVIII ст. та Благовіщенська кам’яна церква – зразок культової архітектури так званого тетраконтового типу.
У садибі Лизогубів у Седневі росла розкішна липа. Л.М. Жемчужников писав: „Говоря о седневском саде нельзя не упомянуть о красавице липе. Старик Илья Иванович Лизогуб, страстный любитель сада, не мог удержаться, не приобретя от соседа казака усадьбу, ради роскошной липы”. Є картина художника Ларіо, на якій зображена ця липа. Бачив її і Шевченко. Невипадково, неподалік встановили погруддя Кобзареві, до речі, один із перших пам’ятників, які увічнили Т.Г. Шевченка.
Неперевершена краса седнівських краєвидів незмінно вабить митців. Тож недивно, що на сусідському з колишнім маєтком пагорбі, за старим яблуневим садом, продовжуючи давню лінію споруд над річкою, виріс 1964 року Будинок творчості і відпочинку „Седнів" Спілки художників України, в ньому можна було зупинитися і провести кілька днів, милуючись седнівською природою. А ліворуч берега р. Снов, розлогі луки, вкриті озерами-старицями, вимальовується панорама всього Седнева, біліють поміж буйною зеленню його пам'ятки й новобудови. Можна довго і з насолодою блукати кривими седнівськими вуличками, знаходити безліч цікавих та мальовничих місць, що й роблять митці. От старовинне кладовище попід віковими дубами, от гідроелектростанція на Снові, а вище за течією, за здичавілим парком, де колись бив і водограй, виглядає за садочками і городами дивна двоповерхова споруда з червоної цегли - колишній будинок купця Усатова. І на далекій горі за північною околицею Седнева біліє одноглава з прибудованою дзвіницею під шатровим завершенням церква Успіня (1860р.) [6].
Місто Городня лежить на річці Городні. На лівому березі річки збереглися залишки міста, яке тут було ще до татарської навали. У ХVІІ тут була свобода Хвоща (прізвище шляхтича). Нове поселення відродилось на місці старого – на городищі. А городня – це укріплення з подвійного ряду колод і паль, закріплених землею або камінням [4].
Городянські козаки разом з російськими військами боролися проти шведів в часи Північної війни. Влітку 1709 року городянці дали рішучу відсіч загону шведських військ, які рухалися на Полтаву. Свідки цих подій – три чавунові пушки в центрі міста, подаровані Городні Петром І за заслуги її жителів.
У ХVІІІ ст. в Городні значного розвитку досягло народне мистецтво. На Україні та за її межами славилися мальовані кахлі городянських майстрів, виробництво яких тривало протягом всього ХVІІІ ст. Одним з видатних городянських майстрів-кахлярів був Сидір Перепілка. Високим рівнем відзначилися розписи Троїцької церкви, зроблені відомим українським художником Г.А. Стеценком (1710-1781рр.). Для змалювання пам’яток старовини до Городні в 1846 році приїздив Т.Г. Шевченко.
В 1914-1918 році в Городянській гімназії навчався український поет та учасник громадянської війни В.Г. Чумак. В цьому місті народився український хірург академік М.М. Волков, народний художник О.М. Лопух, тут жив та помер лікар, етнограф і фольклорист С.Д. Ніс.
У Городні шість братських могил радянських воїнів, в одній із них поховано Героя Радянського Союзу Г.Г. Свєтичева, братська могила жертв фашизму 1941-1943 (надгробок 1950). У 1978 році споруджено пам’ятний знак на честь воїнів-земляків, полеглих (960 чол.) на фронтах Великої вітчизняної війни 1041-1945 р.р. та Меморіал слави. Також тут є могили борців за Радянську владу – І.С. Бутько, С.А. Мазура, Х.А. Чорновуса (загинули в 1919 і 1922 роках), комсомольця С.П. Говорецького, забитого куркулями (1931) [6].