В місті діє народний історико-краєзнавчий музей, створений у 1976 році, велике місце в експозиції якого займають матеріали по участь городнянців у Великій вітчизняній війні.
На околицях Городні знайдено поселення ІІ-Vтис. до н.е. та городище 11-13 ст [25].
За 30 км від Городні розташоване село Сеньківка. У 1962 році за ініціативою письменника-перекладача Ю.І. Назаренка створено Сеньківський музей дружби народів. Спочатку музей знаходився в одній з кімнат сільської бібліотеки. У1973 експозиція музею, що налічує понад 700 експонатів, була розміщена в трьох кімнатах Будинку культури. Найповніше в ній представлені матеріали періоду Великої вітчизняної війни. Звання народного присвоєно у 1976 році [6].
Тут на межі трьох республік – Росії, Білорусі та України в травні 1975 року було відкрито монумент Дружби народів. Сеньківка – місце традиційних зустрічей трудящих сусідніх районів.
Біля Сеньківки виявлені поселення ранньозалізного віку (1-е тис. до н.е) і давноруські курган та могильник (10-12 ст.) [24].
На території сучасного міста Щорса після реформи 1861 року оселився селянин на прізвище Корж. Він і є засновником хутора. Привабливі тут місця поруч р. Снов, навкруги ліс. З часом став розростатися хутір, що мав назву першого поселенця – Коржівка [26]/
У ХІХ ст. поблизу хутора пролягла залізниця, заснована станція Сновська. З появою великої кількості поселенців – робітників залізничної станції – хутір став швидко розростатися. Лише при відкритті тут поштового відділення змінилася назва його – містечко стало Сновськом [4].
В цьому місті в 1895 році народився Н.А. Щорс, в домі де він родився відкрито меморіальний музей, а біля музею встановлено пам’ятник Щорсу. У липні 1935 року з метою увічнення пам’яті М. Щорса місто перейменували на Щорс.
В Щорсі багато пам’ятних місць, пов’язаних з діяльністю в роки Великої вітчизняної війни, зокрема дією підпільної комсомольської групи, членом якої була Ніна Сагайдак – комсомолка, розстріляна гестаповцями [24].
Зупинка 5
„Партизанський край”
Населений пункт Корюківка засновано 1657 року переселенцями з Правобережної України. Серед них був козак Омелян Карука, який і „поселив” Каруківку (Корюківку). Перші поселенці жили в землянках серед лісових хащ, займалися рубкою лісу, полюванням і бджільництвом. Поселення розросталося за рахунок селян, які втікали від поміщиків і оселялися під сусідками козаків [26].
Малородючі супіщані й болотисто-піщані ґрунти, примітивне знаряддя обробку землі змушували селян займатися кустарними промислами.
В 1858 році на околиці села був побудований великий цукровий завод. Підприємство діяло до початку Великої вітчизняної війни та вважалось кращим в країні [4].
В часи Великої вітчизняної війни Корюківка вважалась центром партизанської боротьби. Тут базувався партизанський загін під командуванням Ф. Короткова, якому активну допомогу надавали місцеві жителі. В березні 1943 року фашисти вчинили жорстоку розправу над жителями селища, знищили біля 7 тисяч чоловік та спалили всі жилі будинки. В пам’ять про трагедію встановлено меморіал в центрі Корюківки.
Після визволення почалося відродження селища. Нині це місто, районний центр, в районі якого діє 8 промислових підприємств: ВАТ „Корюківська фабрика технічних паперів”, „Сядринський льонозавод”, „завод продтоварів”, ЗАТ „Поліграфічна фабрика”, „Маслозавод”, „Рибинський ДОЗ”, СП „Хлібкомбінат”, Холминський спиртозавод, три підприємства лісового господарства, один з них у Корюківці. Промисловість району виготовляє шпалери, папір, концерви, паркет, спирт, льоноволокно, масло тваринне, хлібобулочні вироби, морозиво [11].
Зупинка 6
„Єдиний „районний” зоопарк”
Місто розташоване на річці Мена. Перша згадка про поселення у 1408 році. Колись тут був значний торгівельний пункт. Тут знаходили навіть римські монети [21].
Вважають, що назва Мена утворилась від слова міняти. У ХVII ст. для захисту від татар у Мені спорудили фортецю: земляний вал з дубовою стіною, трьома брамами і двома баштами.
Офіційно визнано, що назва містечка від назви річки Мени. Назва річки через те, що води Мени часто змінювали свою течію, її напрямок. Інші гадали, що на цьому місці міняли полонених. Назва зафіксована у народній промовці „Мена – столиця тютюну”, тому що тут діяв тютюново-ферментний завод.
На території Мени було знайдено поселення епохи бронзи ( 2 тис. до н.е.), юхнівської культури (6-3 ст. до н.е.), ранньослав’янські (1-5 ст.), часів Київської Русі (10-13ст.), городище 11-13 ст., а також сім курганів, серед яких „Юркова могила” (11-12 ст.) [25].
Трудящим Мени присвячені нариси в книгах В.І. Питльованого „Безбережнеє поле” (1974) і С.О. Реп’яха „Земні зорі” (1977).
Нині місто Мена – районний центр. Район розташований у межах зони мішаних лісів (Українського Полісся). В містечку діє краєзнавчий музей та зоопарк.
Зупинка 7
„Березна – місто літописне”
Серед казкових березових лісів понад рікою оселилися люди. Справді чарівний край Мабуть, милуючись величчю краси земної, перший поселенець у захваті промовив: „Беріз ой скільки”. Звідси пішла назва Березой, яка пізніше змінилася на Березне [9].
Отже, понад тисячу років стоїть на поліській землі у північній частині Чернігово-Сіверського придесення селище Березна. Перша писемна згадка про нього наведена в Літописі Руському 1152 року.
У центрі селища височить обеліск, біля підніжжя якого на трьох чавунних плитах викарбовано близько 700 прізвищ березнянців, які не повернулися з війни. У деяких родинах полягли всі чоловіки - батько, сини, брати. Сотні солдатських вдів, матерів - живий докір страшному минулому - доживають свій вік.
Важлива сторінка в історії Березни - її церковні храми. Березнянці ось вже близько тисячі років вважають себе православними християнами, хоча у народних звичаях, обрядах, традиціях і нині помітні риси дохристиянських вірувань [10].
Символом духовності завжди була церква. Скільки їх було в Березні? Називають різні цифри (4, 6, 7). Історичні джерела стверджують, що в містечку існувало 10 церков. Більшість з них збудована в козацькі часи протягом XVII-XVIII ст.
Одна з найстародавніших - церква Благовіщення (діяла до татаро-монгольської навали, була тоді спалена, тричі відбудовувалась, з дерев'яної.стала кам'яною, соборною). Руйнувати її почали перед війною, в неї попадали бомби. Та дощенту її було знищено в перші післявоєнні роки.
Пам'яткою української церковної дерев'яної архітектури є козацька Вознесенська церква, збудована 1761 року ніжинським майстром, архітектором-самоучкою Панасом Шолудьком; церква п'ятибрамна, з трьома престолами, мала висоту 36,21 м. Церква Вознесіння простояла 175 років і в передвоєнні роки була розібрана: збудований без єдиного залізного гвіздка храм почав руйнуватись. І по сьогодні ікони Вознесенського іконостасу прикрашають один із залів Національного художнього музею України в Києві.
Церква Покрови Богородиці, зведена в 1692 році, потім перебудована на початку XX ст., до нашого часу зберегла лише кам’яні стіни (нині міський будинок культури).
Про Успенську церкву 1693 р. залишилось мало згадок.
Єдиним діючим храмом є Петропавловська церква, перша згадка про яку датується 1739 роком. Сучасний кам'яний храм збудовано 1767 року. Історія храму первозванних апостолів Петра і Павла багатостраждальна. В радянські часи, його декілька разів закривали, використовували під склад, спортивний зал, під час війни тут розміщувався шпиталь.
У середині 80-х років минулого XX ст., коли почалася перебудова в суспільстві, віруючі рішуче виступили за повернення їм православного храму. Майже семирічна боротьба увінчалась успіхом, будівлю відремонтували, реставрували, з'явилися дзвони. їх голос зараз скликає березнянців до молитви.
Був також храм Живоначальної святої Трійці при церкві Покрови Богородиці; на місцевому цвинтарі стояла дерев'яна церква Всіх Святих, були ще теплі церкви Святої Варвари (1859) та Стрітення Господнього (1868).
Березна має багаторічні культурні традиції. Тут працює народний хор. Народилися композитор і диригент Г. Верьовка, лірник А. Гребінь, партійний діяч І. Товстуха, Герой Радянського Союзу П. Лишафай. Багато вихідців з Березни мають вчені звання: це доктори наук О. Сичивиця, Г. Самбур, кандидат біологічних наук, професор С. Морозюк, конструктор, кандидат технічних наук В. Корбач та інші.
У Березні проживала сім'я відомого українського поета Олексія Довгого. Його син Станіслав, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент Національної Академії Наук України. Брати Довгі - Станіслав Олексійович та Тарас Олексійович - народні депутати України.
Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Основу платежів становлять нормативи плати за забруднення навколишнього середовища [7].
Згідно з Методикою визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України нормативи встановлюються за:
- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
- скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;
- розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.