Збереження біорізноманіття як пріоритет збалансованого розвитку (стр. 5 из 7)

Одним із найдієвіших заходів збереження біорізноманіття є створення охоронних територій, природних та біосферних заповідників, національних природних парків. Саме вони забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу на біологічні об'єкти, сприяють збереженню цілісності екологічних систем, у яких можуть підтримуватися природні механізми відносин між біологічними видами, що необхідні для існування системи.

Природні заповідники — це природоохоронні території й акваторії, що виділяються державою з метою збереження в природному стані типових і унікальних природних комплексів, у межах яких охороняються природні об'єкти та ресурси, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо.

Біосферні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, де діє режим абсолютного заповідання, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення спонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері (Бойчук, 2004). Сьогодні у світі існує близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на території України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський.

Заповідники знаходяться під охороною закону, на їх території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, збір лікарських трав, збирання квітів, випас худоби, застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій).

У заповіднику вводиться певний заповідний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невтручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національного парку.

Національні природні парки — це території, що створюються для збереження природних комплексів, які мають екологічну, історичну і естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекреаційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є 11 національних парків, таких, як Шацькі озера, Подільські Товтри, озеро Синевир тощо.

Заказники — це природні території і акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах).

Пам'ятки природи являють собою окремі невідновні природні об'єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело.

Природно-заповідна мережа України налічує 6939 таких територій та об'єктів, що становлять більш ніж 4% від площі держави. До вищих категорій заповідання належать чотири біосферні і 16 природних заповідників, 12 національних природних парків. Статусу природного національного надбання відповідають 2507 заказників, 3016 пам'яток природи, 35 дендрологічних парків, 527 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 22 ботанічні сади, 12 зоологічних парків, 35 регіональних ландшафтних парків, 754 заповідні урочища. Слід зазначити, що на відміну від національної в міжнародній класифікації функції національних і природних парків розмежовуються. Природні парки передусім створюються для рекреації, тобто відпочинку. Головне ж завдання національних парків - збереження природного різноманіття, а рекреації і туризму відводиться підпорядкована та обмежена роль.

Таблиця 2.1Основні дані про об'єкти природно-заповідного фонду України на 01.01.2004 р. (Довкілля, 2004)

Україна	1013,8		107		360			266
Природні заповідники	159,1
Горгани	1996	Івано-Франківська		5,3		1		26			20
Дніпровсько-Орільський	1990	Дніпропетровська		3,8		8		12			10
Єланецький степ	1996	Миколаївська		1,7		5		14			10
Казантипський	1998	АР Крим		0,5		5		14			38
Канівський	1923	Черкаська		2,0		5		30			64
Карадазький	1979	АР Крим		2,9		8		71			125
Кримський	1923	АР Крим		44,2		15		87			75
Луганський	1968	Луганська		1,6		14		34			62
Медобори	1990	Тернопільська		10,5		5		25			15
Мис Март'ян	1973	АР Крим		0,2		6		44			20
Опукський	1998	АР Крим		1,6		6		20			38
Поліський	1968	Житомирська		20,1		8		20			29
Рівненський	1999	Рівненська		42,3		3		20			15
Розточчя	1984		Львівська	2,1	6		31			24
Український степовий	1961		Донецька	2,8	21		53			37
Черемський	2001		Волинська	3,0	12		36			38
Ялтинський гірсько-лісовий	1973		АР Крим	14,5	18		75			68
Біосферні заповідники	222,4
Асканія-Нова	1898		Херсонська	33,3	4		10			17
Дунайський	1998		Одеська	46,4	12		16			122
Карпатський	1968		Закарпатська	53,6	27		116			21
Чорноморський	1927		Херсонська	89,1	1		15			ЗО
Національні природні парки	632,3	X		X		X
Азово-Сиваський	1957		Херсонська	52,1	-		9		41
Вижницький	1995		Чернівецька	7,9	-		36		21
Гуцул ьщина	2002		Івано-Франківська	32,3	-		-		-
Деснянсько-Старогутський	1999		Сумська	16,2	5		19		29
Карпатський	1980		Івано-Франківська	50,5	17		78		32
Подільські Товтри	1996		Хмельницька	261,3	-		-		-
Синевир	1989		Закарпатська	40,7	58		25		8
Сколівські Бескиди	1999		Львівська	35,6	4		29		20
Святі гори	1997		Донецька	40,4	22		47		33
Ужанський	1999		Закарпатська	39,2	7		32		9
Шацький	1984		Волинська	49,0	13		28		34'
Яворівський	1998		Львівська	7,1	7		15		27

Важливе значення у сфері біорізноманіття має законодавство, державні нормативні акти та положення. Саме вони регулюють відносини між людиною та біотою. Створення Червоної книги стало дуже важливим кроком у напрямку охорони живої природи для нинішніх та прийдешніх поколінь.

Червоні книги - офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, що містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їхнє майбутнє. При ООН у 1948 році Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) створив Комісію з рідкісних і зникаючих видів, яка з часом склала перелік зникаючих видів диких тварин. Згодом була створена Міжнародна Червона книга (1966). До неї внесено близько 300 видів і підвидів ссавців, близько 300 видів птахів, понад 100 видів плазунів, близько 40 видів земноводних, понад 250 видів вищих рослин. Слід зазначити, що з 1970 по 1999 pp. кількість видів, яким загрожує повне вимирання, значно зросла - з 92 до 550.

Сьогоднішній темп життя інтенсифікував процес вимирання біологічних видів, тому, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені країни намагаються створити національні Червоні книги. Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.