Цінність прямого використання біоресурсу розраховується на основі ціни даного ресурсу або його економічної оцінки. Подібним чином, зокрема, оцінюються лісові або рибні ресурси. За наявності ринкового механізму ціноутворення для обґрунтування цінності ресурсу можуть також використовуватися ціни на певні види послуг (наприклад, екотуристичні рейси, мисливські тури тощо). Цінність непрямого використання ресурсу може розраховуватися опосередковано на основі зв'язку між екологічними і економічними функціями того чи іншого ресурсу. Наприклад, вирубування лісів може вести до повеней або засух (залежно від конкретної екологічної ситуації в регіоні) і спричиняти економічні збитки.
Альтернативна цінність ресурсу може бути визначена на основі прогнозних економічних оцінок.
Неспоживча цінність(non-usevalue) - це умовна економічна оцінка екологічних і соціальних функцій біорізноманіття, тобто пов'язаних з підтриманням цілісності екосистем і формуванням особистісної природи людини без урахування безпосередніх економічних ефектів. Неспоживчу цінність умовно можна поділити на два види: а) цінність існування або її пасивного використання (existencevalue); б) заповітну цінність, або цінність, яка передається наступним поколінням (bequestvalue).
Оцінки споживчої цінності мають об'єктивні критерії кількісної економічної вигоди, що природно, оскільки вони характеризують конкретний обсяг економічних функцій, які вони виконують. На відміну від них неспоживчі цінності прямо не пов'язані з реалізацією економічних функцій - адже вони характеризують соціальні і екологічні функції біорізноманіття. Тому у вартісній формі неспоживчі цінності можна виразити тільки через суб'єктивні оцінки. Найчастіше в основу подібних оцінок покладено умовну готовність людей платити за вигоди від використання флори, фауни і навколишнього середовища. Протягом останнього десятиліття найбільша увага приділялася методам опитувань з метою визначення суб'єктивної оцінки (contingencyvaluationmethods), включаючи готовність платити (willingnesstopay) за збереження біоресурсу або біорізноманіття. Ця методика досить суперечлива, проте її перевага полягає в універсальності застосування, тоді як використання інших методів більш обмежене.
Серед інших популярних методів непрямої оцінки можна назвати:
• метод оцінки транспортних витрат (travel-costmethod);
• метод вартісної оцінки спожитих екологічних благ (чисте повітря, мальовничий пейзаж, відсутність шуму від транспорту тощо) за різницею у вартості житла в різних районах, що відрізняються своєю екологічною чистотою, за різницею зарплати на екологічно чистих та забруднених підприємствах тощо. Такий метод називається гедоністичним ціноутворенням (hedonicpricing; hedoneгрецькою означає «задоволення, комфорт»).
Деякі економісти вважають, що традиційні методи типу «витрати - вигоди» мають передбачати врахування імовірності зростання в майбутньому цінності і безповоротності (ризику) втрачених можливостей збереження природного оточення і генетичного матеріалу. Повна корисна цінність біологічного ресурсу визначається максимальною величиною готовності населення заплатити за діяльність, яка зберігає можливість скористатися природним продуктом (в економіці він перетворюється на «товар») або благом («послугою»). Ця сума цінності можливості вибору і очікуваної цінності реального використання продукту або блага називається ціною (цінністю) можливості вибору. Визначення ціни вибору має емпіричний характер. Є також «ціна» доступу до вибору, яка включає готовність людини заплатити за зростання в майбутньому можливості доступу до ресурсу.
Є ще один вид «ціни» вибору - так звана цінність найбільш вигідної альтернативи (opportunityvalue), яку часто називають «альтернативною вартістю». Це - цінність потенційної можливості того, що якийсь вид, особливо ще не відкритий або повністю не вивчений, виявиться корисним для людини як продукт харчування, генетичний матеріал, сировина для ліків тощо (прикладом є відкриття ролі рослин у фіксації важких металів з ґрунту, тварин як індикаторів ступеня забруднення екосистеми).
Для більш повної оцінки біоресурсів економісти розробили концепцію граничних витрат, які виникають при використанні даного ресурсу в найбільш вигідному напрямку. Вони є реальними витратами суспільства при проведенні діяльності або політики, що виснажує певний біоресурс. В ідеальному випадку вони відповідають податку на користувачів, що виснажують біо-ресурси (або зазначений податок встановлюється на рівні цих витрат).
Цінність можливості вибору (найбільш вигідної альтернативи) відповідає вартості якнайкращого альтернативного використання даного ресурсу, якби він використовувався не для цілей, для яких він оцінюється. Якщо, наприклад, найціннішим альтернативним використанням лісу є створення на його базі національного парку, тоді цінність наивигіднішої альтернативи при оцінці вартості вирубування лісу буде вартістю національного парку. У цьому випадку повна вартість вирубки лісу повинна включати цю вартість плюс вартість наивигіднішої альтернативи відносно трудовитрат і використання устаткування при вирубці лісу. Якщо вигоди лісовирубки (ціна кубометра лісу на обсяг лісозаготівлі) не перевищують суспільні витрати вигідної альтернативи, то вирубку проводити не слід. Зрозуміло, цінність найбільш вигідної альтернативи у вигляді вирубки лісу повинна враховувати всі види цінності, згадані вище. Граничні витрати найбільш вигідної альтернативи (ГНВА) включають три елементи: 1) прямі і непрямі витрати для користувача виснажуваного біоресурсу; 2) упущені вигоди тих, хто міг би використовувати ресурс у майбутньому; 3) витрати, які переносяться на інших (зовнішні витрати). Хоча частка ГНВА, яка може бути виражена в грошових одиницях, змінюється в різних випадках, при прийнятті рішень цей підхід все-таки використовується для оцінки біоресурсів. У випадку створення національного парку ГНВА можуть дати можливість оцінити кількість грошових ресурсів (коштів), необхідних для компенсації тим, хто втратив дохід, який вони могли б одержати при лісозаготівлях, якщо цей дохід перевищує чисті вигоди збереження лісу. У цілому для успішного застосування економічних методів важливо розуміти їх обмеження і завжди пам'ятати про них. Проте оцінка в грошовому вираженні якомога більшої кількості чинників важлива у визначенні тих проблем, які інакше були б упущені. Також важливо розрізняти вартість біологічних ресурсів і біорізноманіття. Проте фактом є те, які важливі рішення, що впливають на стан і перспективи біоресурсів, ґрунтуються на економічних чинниках, включаючи визначення їх цінності (вартості).
Стійкість екологічних систем зокрема і біосфери загалом значною мірою залежить від біологічного різноманіття. Чим воно більше, тим стійкіші екосистеми. Біологічне різноманіття— це інтегральне поняття, Що описує варіабельність, властиву всім видам екосистем (водних та суходолу). Розрізняють генетичне, внутрішньовидове та видове різноманіття. Генетичне різноманіття— різноманіття генотипів рослин і тварин, внутрішньовидове — наявність різновидів та популяцій у межах виду, видове — кількість та різноманіття видів на певній території. Біологічне різноманіття визначається різноманіттям окремих організмів за віком, статтю та життєвим станом, популяцій за структурними типами, генотипів, угруповань та екосистем. Основою стійкого існування екосистем є біологічне різноманіття. У 1992 р. була прийнята Міжнародна конвенція про збереження біологічного різноманіття на Землі, а в 1998 р. — закон України про збереження біологічного різноманіття в країні.
Згідно з законом внутрішньої динамічної рівноваги,речовина, енергія, інформація, динамічні якості окремих природних систем та їх ієрархії тісно пов'язані між собою так, що будь-яка зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, однак при цьому зберігаються загальні якості системи — речовинно-енергетичні, інформаційні та динамічні.
Отже, виникає загроза існуванню самих екосистем, спричинена порушенням біологічної та екологічної рівноваги. Під біологічною розуміють рівновагу, що склалася між рослинним і тваринним світом, тобто між живою речовиною, а під екологічною — рівновагу, що склалася в екосистемах і біосфері між живою речовиною та навколишнім природним середовищем.
1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. —455 с.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. — К.: Либідь, 1995. — 288 с.
3. Вопросы социоэкологии / Материалы первой всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». — Львов, 1986. — 352 с.
4. Злобін Ю.А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. — 248 с.
5. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2–ге вид,, стереотип. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.
6. Основи екології / Під ред. В.М. Черняка. — Тернопіль, 1994. — 122 с.
7. Основи соціоекології: Навч. Посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; за ред Г.О.Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.
8. Основы экологии и экологическая безопасность: Учебное пособие / Под ред. В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. — Н.Новгород: Изд–во Нижегородской медицинской академии, 1998. — 172 с.
9. Редкие и исчезающие растения и животные Украины: Справ. / В.И. Чопик, Н.Н. Щербак, Т.Б. Ардаманцева и др. — К.: Наукова думка, 1988. — 256 с.
10. Страшнюк Н.М. Проблема збереження біорізноманіття на природно-заповідних територіях та з використанням біотехнологічних методів // Семінар “Охорона біорізноманіття та господарська діяльність на природних територіях, що охороняються; раціональне природокористування, екологічний моніторинг. Тези допов. – Київ, Україна, 2000. – С. 46–48.
11. Червона Книга України. Рослинний світ. — К.: Українська енциклопедія, 1996. — 214с.
12. Чернова Н.М., Билова А.М. Екологія. — К.: Вища школа, 1986. — 231 с.
13.Основистійкого розвитку:/навчальний посібник/за редакцією Мельника-Суми -2005.-654с.