Порівняно з ендемами, реліктів у лісах більше в кілька разів. Вони трапляються в гірських і рівнинних лісах і мають різний вік – від третинного в Криму, Карпатах, на Донецькій височині до найбільш молодого ранньоголоценового на Поліссі. В Криму це середземноморські та неморальні релікти, такі як Ruscus hypoglossum, Arbutus andrachne, Juniperus excelsa, J. foetidissima, Pistacia mutica, Arum albispaithum, A. orientale, Comperia comperana, Cardamine graeca та багато інших. У Карпатах порівняно з Кримом їх помітно менше. Це древніші неморальні і більш молоді бореальні релікти – Taxus baccata, Lunaria rediviva, Phyllitis scolopendrium, Matteucia struthiopteris, Pinus cembra, Linпаеа borealis та ін. В рівнинних лісах одним з найдревніших неморальних реліктів є Еиоnутиsnana, який найбільш вірогідно має третинний вік. Молодшими є такі релікти: Staphylea pinnata, Cotinus coggygria, Cypripedium calceolus, Allium ursinum, Dictamnusgymnostylis, D. albus, Carex brevicolis, Соroпillа elegans, Stellaria nemorum та ін. З бореальних реліктів відмічені Daphneспеоrum, Thalictrum uncinatum та ін [13].
Про різноманітність і цінність лісів свідчить і значна участь рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. З 541 червонокнижних видів рослин в лісах зростає 128 видів. Головними антропогенними факторами їх рідкісності є суцільні рубки, зривання на продаж, випасання худоби, рекреація, заготівля лікарської та харчової сировини і, крім того, регіональні зміни екологічних умов (осушення, забруднення, підтоплення, розорювання тощо). Найбільша кількість рідкісних видів зосереджена в Криму та Карпатах (відповідно, 87 та 85), трохи менше їх в Лісостепу (71), значно менше на Поліссі (35) і ще в степу (ІО). Рідкісних видів для лісів всієї України лише 4. Ценотична різноманітність лісів складав 1279 асоціацій. Найбільшими за кількістю асоціацій є Quercetaroboris (233), Fagetasylvaticae (169), Pinetasylvestris (117), а найменшими – Betuleta borysthenicae (5).
За різноманітністю екологічних умов провідне місце належить звичайно дубовимлісам, що зростають на середньопідзолистих глинисто-піщаних, супіщаних та суглинкових різною мірою оглеєних слабо – та сильнокислихґрунтах Полісся, всіх типах сірих лісових ґрунтів Лісостепу, опідзолених та вилугованих чорноземах Лісостепу і Степу та алювіальних ґрунтах заплав. За умовами зволоження це екотопи від дуже сухих до сирих, а за вмістом гумусу – від бідних (1,8%) до мегатрофних (7%). Букові ліси пов'язані з більшістю відмін бурих лісових свіжих і вологих кислих та слабокислих ґрунтів Карпат, а також зі світлосірими лісовими свіжими та вологими слабокислими ґрунтами Подільської височини. На буроземних, дерново-буроземних та буроземних оторфованих різною мірою оглеєних ґрунтах зростають і ялинові ліси Карпат. У крайніх за бідністю умовах дерново-підзолистих піщаних ґрунтів зростають соснові ліси Полісся, а перезволожених – вільхові ліси, що займають мулуватоболотні, торфово-болотні ґрунти та низинні торфовища. В крайніх сухих, але багатих екотопах коричневих гірських ґрунтів формуються пухнастодубові ліси Криму, а на лужних бурих ґрунтах – кримськососнові [3].
Внаслідок глобальних екологічних змін планетарного масштабу особливої гостроти набуває оцінка стану, інвентаризація, моніторинг, збереження та невиснажливе (збалансоване чи стале) використання лісів. Потрібно забезпечити збереження та відновлення біорізноманітності лісів на генетичному, видовому, ценотичному, екосистемному і ландшафтному рівнях, а також підтримку і посилення захисних функцій лісів та їх ролі в кругообігу речовин.
Найбільш дієвими заходами щодо збереження природних територій в недоторканому або мало зміненому вигляді є їхнє заповідання, тобто створення на цих, найцінніших з природоохоронної точки зору територіях, заповідних об'єктів різної категорії захисту. На сьогодні на землях лісового фонду створені і функціонують більше 2800 територій та об'єктів усіх категорій з різним режимом охорони – від повного невтручання людини (заповідники) до певних обмежень господарської діяльності. Загальна площа заповідних лісових територій складає більше 845 тис. га, що становить майже 10% усіх лісів[7].
Типові природні ділянки різних ботаніко-географічних районів, що мають особливо велике наукове або культурно-історичне значення, вилучаються з господарського користування і оголошуються державним заповідником. Заповідники відіграють важливу роль у відновленні й збільшенні чисельності особливо цінних тварин і рослин [13].
Лісові заповідники особливо цінні як об'єкти для вивчення сукцесій лісових біоценозів, що відносяться до найбільш складних і довговічних рослинних угруповань. Лише в заповідниках, вилучених з господарського користування, можна досліджувати динамічні тенденції лісових біоценозів у різних екологічних умовах і географічних зонах в історичному аспекті (Стойко, 1966). Оскільки в заповідниках мають зберігатися в природному стані типові ділянки природи, доцільно відводити для них великі території – десятки тисяч гектарів і більше [3].
Крім заповідників, є й інші форми охорони лісових ценозів. Значного поширення набувають заказники. Для охорони ландшафтних, ботанічних, геологічних, орнітологічних та інших об'єктів природи створюються постійні заказники. Вони відрізняються від заповідників тим, що в них зберігаються в природному стані тільки окремі елементи природного комплексу, а решта ресурсів використовується в народному господарстві.
Досить значні площі лісів сконцентровані у заказниках. Зараз є лише приблизні відомості про площі лісових заказників, враховуючи, що їх території на 95% вкриті лісовою рослинністю. Зокрема, станом на 1.01.1998 р. за даними Головного управління національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України, в Україні налічувалося 32 лісових заказника загальнодержавного значення площею 25975.2 га та 223 лісових заказника місцевого значення площею 52371.2 га. В 1996 р. в лісфонді було 870 заказників місцевого значення (310 тис. га), з яких 204 лісових заказники площею 43 150 га [3].
Природоохоронне законодавство передбачає обмежене використання територій та об’єктів ПЗФ у рекреаційних просвітницьких, і культурних цілях. Рекреаційне використання природних ресурсів територій ПЗФ потребує певних регулятивних заходів. Регулювання рекреаційного навантаження це один з методів збереження, раціонального використання і відтворення природних комплексів, ландшафту, стану рослинного і тваринного світу, культурної і естетичної цінності об'єктів і територій ПЗФ [9].
Таке регулювання неможливе без встановлення науково-обґрунтованих і виважених нормативів рекреаційного навантаження на природні комплекси ПЗФ. Проте, існуючі на даний час нормативи, що лімітують рекреаційні навантаження на природні комплекси, не становлять єдиної системи. Використання територій біосферних заповідників (БЗ), заказників, пам'яток природи в рекреаційних цілях є допустимим, у порядку визначеному природоохоронним законодавством.
Рекреаційна діяльність в межах територій та об'єктів ПЗФ здійснюється з урахуванням вразливості природних комплексів та окремих його компонентів, особливо рідкісних та зникаючих видів рослин, тварин, рослинних угруповань та типів природних середовищ, що занесені відповідно до: Червоної книги України, Зеленої книги України, Додатків І та II Бернської конвенції, Додатку 1 Боннської конвенції, Додатків І та II Вашингтонської конвенції (СІТЕС), Європейського червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі 1991 р. А також з врахуванням функціонального зонування території установи ПЗФ. Для рекреаційного використання виділені зони: регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарська (в НПП, РЛП), буферна, антропогенних ландшафтів (в БЗ) [14].
Cтруктура лісового фонду України, навіть попри недостатню лісистість, у поєднанні із 6450 функціонуючими об'єктами природно-заповідного фонду площею 1664,9 тис. га та зарезервованими для подальшого заповідання 300 тис. га лісових природних комплексів [3] є добрим підґрунтям для збереження видової та ценотичної різноманітності у лісових екосистемах. Науковою основою збереження ценотичної різноманітності лісів є созологічна оцінка їх ценофонду, синфітосозологічна класифікація, визначення режимів охорони і природокористування [3].
Роль лісу в підтриманні екологічної рівноваги природного середовища велика і багатогранна. Ліси є важливим і найбільш ефективним засобом підтримання природного стану біосфери і незамінним фактором культурного і соціального значення. Завдяки їх водоохоронній, гідрологічній, ґрунтозахисній та іншим корисним функціям ґрунти оберігаються від водної і вітрової ерозії, а річки – від висихання та замулення. Вплив лісу на гідрометеорологічний процес приводить до пом'якшення клімату, а це сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Разом з тим ліси виконують важливу господарську функцію. Вони є джерелом деревини – цінної сировини для різних галузей виробництва: промисловості, транспорту і сільського господарства. Тому стає зрозумілим їх велике значення у збереженні природного середовища.