Сучасні екологічні проблеми озера Сиваш та шляхи їх вирішення (стр. 3 из 7)

Рис. 1.3. Динаміка надходження води до Криму по Північно-Кримському каналу

Найважливішими факторами порушення природного гідрологічного режиму є Північно-Кримський канал, котрий приніс в Крим не тільки блага, але й екологічні проблеми [5]. Найбільш значним фактором впливу на екосистему Присивашшя стало будування Північно-Кримської та Каховської зрошувальних систем (табл. 2.1). Завдяки ним у регіоні площа зрошувальних земель досягла 589 тис. га. Магістральний канал та густа мережа дрібних каналів зрошуваних систем у районі Сиваша мають довжину близько 3,2 тис. км.

Таблиця 1.1 Найбільші зрошувальні системи Присивашшя

Рокибудівництва	Назва	Область	Площазрошення, тис. га
1957-1994	Північно-Кримська	Херсонська, Кримська	357,0
1967-1991	Каховська	Запорізька, Херсонська	232,0

СтворенняПівнічно-Кримського каналу змінило регіональний водний режим у цілому. Спостерігається три головних ефекти:

1. підняття рівня ґрунтових вод;

2. опріснення Сиваша;

3. поява значної кількості дрібних прісних водойм та нових типів місцеперебування [45].

Близько 42 % води каналу губиться безцільно – великі втрати на дренаж, випаровування та скид до оз. Сиваш. Всмоктана в землю вода поповнює горизонти підземних вод, внаслідок чого вони піднімаються. Це приводить до заболочування чи засолення рільних земель та підтоплення територій. Щоб уникнути цього, у Присивашші була створена спеціальна зрошувальна мережа свердловин, криниць, каналів, котра скидає надлишок води в Сиваш та солоні озера поблизу нього. Для цього також використовуються практично усі русла малих річок, балки та болотяні системи.

Створення зрошувальних систем та пов’язаних з ним сільськогосподарських ланів привело к значному скороченню площ природних екосистем, які займають зараз 15-20 % території[43].

У 1985 році обсяг дренажно-скидних вод у Сиваші з території Криму склав 521 млн. м³; ще 109 млн. м³ поступило з району Херсонської області після використання води із каналів Каховської зрошувальної системи. Найбільш сильно від скидання прісної води постраждав Східний Сиваш [9]. З розпадом СРСР економічна активність у регіоні значно скоротилась. У результаті кількість води, що надходить до оз. Сиваш, зменшилась майже на 80% (рис. 2.4).

Рис. 1.4. Динаміка прісної води, що надходить до оз. Сиваш:

1 – весь об`єм; 2 – Північно-Кримський канал; 3 – Каховська зрошувальна система.

Основна кількість прісної води скидається в Сиваш з рисових чеків, інших сільськогосподарських угідь, а також з ставків, призначених для вирощування риби. Раніше, коли плата за воду була мізерною, значна кількість води, узята для зрошення, транзитом проходила через зрошувальні канали до Сивашу. Обсяг скидних вод перевищував обсяг природного стікання. У зв’язку з цим солоність Сиваша зменшилась майже у 10 разів (рис. 2.3). Так, за даними Бабкова (1954 рік), середня солоність в західній частині Сивашу у середині 50 -х років складала від 257 до 340 г/літр.

Рис. 1.5. Динаміка солоності води в озері Сиваш.

Фізико-хімічні показники вод Сивашу за останні 20 років значно змінилися, що привести до зміни його гідробіологічних, фітоценотичних і екосистемних характеристик[51].

У першу чергу опріснення змінило видовий склад та чисельність гідробіонтів – організмів, що мешкають у воді. Яскравим прикладом є глоса. На перших етапах опріснення Східного Сивашу, коли солоність впала до 25-30 ‰, значно збільшились нерестові та нагульні площі для цього виду, відповідно зросла і чисельність[28]. При подальшому падінні солоності води придатних для нересту місць до початку 1990-х років майже не залишилось і чисельність виду зменшилась. Так, у 1987 році глоси було виловлено 919 т, в 1994 р. – 54 т, а в 2002 році – 5 т. Другим прикладом є далекосхідна кефаль – пеленгас. Інтродукція цього виду у Азовському морі почалась з 1975 р., а промислова популяція сформувалась у 1992 р. Одним із основних місць нересту цього виду став Східний Сиваш, чому сприяло його опріснення до рівня 18-20 ‰. У місцях інтенсивного скидання прісних вод з’явились сугубо прісноводні види, такі як: карась, короп, окунь, сом, плітката інші.

Другим наслідком опріснення Сиваша є інтенсивний розвиток очеретяних заростей, котрі вже покрили значні площі та продовжують захоплювати все нові та нові ділянки мілководь.

Рис. 1.6. Сучасний стан очеретяних заростей в оз. Сиваш.

Це приводить до скорочення мілководь, котрі важливі для відпочинку мільйонів перелітних куликів. Розвиток очерету також скоротило нагульні площі для глоси. Якщо зниження солоності лишило цей вид можливості нересту,то заростання мілководь очеретом лишило їх можливості нормального кормління [30].

Гідротехнічне будування русел каналів, водотоків, дренажів, дамб в басейнах малих рік та в їхніх гирлах, привело до неможливості міграції на нерест та нагул ряду видів прохідних риб, а відповідно і до зменшення чисельності видів цієї групи.

Забруднення поверхневих та підземних вод Забруднення вод Сиваша відбувається переважно за рахунок пестицидів та мінеральних добрив, які застосовують у сільському господарстві при вирощуванні різних культур[7]. Велике значення у цьому процесі має надходження побутових і, особливо промислових, скидів вільної економічної зони "Сиваш". В дренажних водах з невеликою мінералізацією (2 - 4 г/л) перше місце займає сульфат –іон, друге – хлорид-іон. З підвищенням мінералізації дренажно-скидних вод повільно зростає вміст кальцію та магнію, стрімкіше сульфатів. Серед скидних вод домінують колекторно-дренажні скиди (69%). З стічними водами до водойми потрапляє: 1050 т органічних сполук, 36 т сульфатів, 4085 т хлоридів, 103 т амонійного азоту за рік. Необхідно враховувати, що опріснені води поступають до Сивашу не тільки з території Криму, але і з території рисових сівозмін Херсонської області.

Викладене вище зумовило кризовий екологічний стан озера Сиваш, пов`язаний, перш за все, з його опрісненням. На фоні обсягу скидних маломінералізованних вод (до 5 мг/літр) до Сивашу з Азовського моря через протоку Тонку поступає близько 1 км³ морської води [55].

За даними сольової зйомки, у 70-х роках на масиві виявлено 35 тис. га слабозасолених, 21 тис. га середньозасолених, 3,5 тис. га сильнозасолених і 3 тис. га дуже засолених земель. На дренованих площах мінералізація підґрунтових вод збільшилась на 1,5-3 г/л [8].

Це зумовило необхідність виявлення характеру й кількісно оцінити розміри впливу зворотного стоку на водоприймачі у південних областях республіки, як на сучасному рівні, так і в перспективі у зв'язку з широким масштабом іригації в регіоні [29]. Системний підхід до цієї проблеми вимагає вивчення факторів впливу, тобто визначення об`ємів дренажно-скидних вод, їх хімічного складу, вмісту в них шкідливих домішок. З цим питанням тісно пов'язуються завдання аналізу функціонування джерел впливу (втрати зрошувальної води з різноманітних елементів зрошувальної мережі, закономірності формування хімічного складу дренажно-скидних вод тощо).

При встановленні водоспоживання культур, режимами зрошення передбачалось біологічно-оптимальне забезпечення рослин водою протягом всього періоду їх росту на рік 75 %-ої водозабезпеченості, що завищувало водоподачу (гідромодуль) зрошувальних систем до 0,40-0,45 л (сек.) га при великой їх концентрації в Таврійському степу, масштаби будівельних робіт, збільшувало непродуктивні витрати енергоресурсів. Як наслідок, річні втрати дніпровської води на фільтрацію лише на Краснознам'янському магістральному каналі становлять 81 млн. м³, на Північно-Кримському – 37 млн. м³ [4]. Але у такий спосіб були створені нові угіддя для дикого кабана, ондатри тощо. Усі меліоративні системи значно покращили умови існування лисиці, та єнотоподібного собаки в Причорномор`ї і Приазов`ї, де через близькість грунтових вод до поверхні, завжди існував дефіцит місць для будівництва нір [3]. Однак, зрошувальні канали стали нездоланною перешкодою для усіх копитних і зараз являються одним із важливих чинників скорочення їх чисельності на крайньому півдні країни [47].

В результаті діяльності людини степні екосистеми майже повністю перетворилися в сільськогосподарські угіддя. Наприклад, степові екосистеми, Джанкойського району раніше покриваючі 85 % території, а зараз майже повністю трансформовані в сільськогосподарські угіддя. Під загрозою знаходяться – існування степової біоти. Недоторкані ділянки степової рослинності збереглися тільки в прибережній зоні, на межі між галофітними лугами та засоленими землями [27].