В арктичному та антарктичному поясах подібні кліматичні умови. Кількість сонячної радіації дуже велика в полярний день, проте через високе альбедо в цих поясах домінують холодні та сухі арктичні або антарктичні повітряні маси. Температури впродовж року переважно мінусові. Опадів буває менш ніж 200 мм на рік.
Зона арктичних пустель. У навколо-полюсному просторі постійно холодна погода. Дуже низькі температури протягом усього року унеможливлюють розвиток рослинності. Лише мохи та лишайники влітку з'являються невеликими ділянками на островах Північного Льодовитого океану та частково на узбережжі. Тварини живляться організмами, що мешкають у водах Океану. Чайки різних видів, полярні сови, білі ведмеді, тюлені, песці — основні тварини арктичних пустель. Поступово на південь ця зона переходить у зону тундри.
Тундра займає величезні простори, вкриті болотами, що утворилися на поверхні багаторічної мерзлоти. Тундрова рослинність з'являється здебільшого в північній півкулі на узбережжі та островах Північного Льодовитого океану і високо в горах. У південній півкулі її майже немає, оскільки тут немає для неї відповідних умов. Основна ознака зони — безлісся. Тут ростуть лишайники, карликові дерева, що стеляться по землі (карликова береза та полярна верба). Влітку багато ягід (журавлина, морошка, брусниця). Восени багато грибів.
Тундрові куріпки, полярні сови, дрібні гризуни — лемінги, великі північні олені, песці і полярні вовки населяють цю територію протягом усього року. Взимку тундра перетворюється на білу пустелю. Травоїдні тварини живляться рослинністю, що зберігається під сніговим покривом, хижаки — травоїдними тваринами.
Улітку багато перелітних птахів (качок, гусей, чайок) живиться рибою і утворює на крутих морських скелях колонії — "пташині базари".
Поступово на південь тундра переходить у лісотундру. Тут уже з'являються дерева (берези, ялини, модрини). Лісотундра змінюється тайгою та зоною мішаних лісів.
Тайга та мішані ліси. Опади, більші, ніж у тундрі, температура зими та літа сприяють поширенню порівняно багатої деревної рослинності. Тут ростуть хвойні (ялина, модрина), на південь — листяні (береза, осика) дерева. У підліску — трав'яниста і чагарникова рослинність. Багатий тваринний світ. Сотні видів Птахів, найбільші з яких глухарі та тетереви. З-поміж гризунів — зайці, білки, миші тощо. З копитних травоїдних тварин тут живуть олені, козулі, лосі, з хижаків — рись, вовк, ведмідь, соболь, куниця. Людина дуже змінила природу тайни: вирубала великі площі лісів, знищує птахів, тварин, будує міста й дороги.
Мішані ліси займають північну частину України, майже до широти Києва.
Степи простяглися вузькою смугою через усю територію Євразії й Північної Америки на південь від лісів. Поширені на півдні України. Влітку клімат у степу жаркий і сухий. Взимку випадає мало снігу. Рослинність у степу трав'яниста, оскільки для розвитку дерев не вистачає вологи. Незайманий людиною степ особливо красивий навесні. Яскраві плями ірисів і тюльпанів, маків, диких півоній та інших квітів перетворюють степ у яскравий різнобарвний килим. До середини літа рослинність висихає, стає бурою. Степи мають най-родючіші ґрунти — чорноземи. Нині степи розорані. Природна рослинність і тваринний світ збереглися лише в заповідниках.
Пустелі. З усіх природних зон у пустелі клімат найпосушливіший і найжаркіший. Температура влітку досягає 50 °С, а поверхня в деяких місцях (пустеля Сахара) розжарюється до 80 °С. Вологи не вистачає, суцільного рослинного покриву немає. Рослини пристосувалися до таких умов. У них глибоке коріння і тонке, схоже на голки листя (щоб менше випаровувалось вологи). З плазунів тут живуть змії та ящірки, гризунів — тушканчики. Від пекучих променів Сонця вони рятуються в глибоких норах, на поверхню виходять уночі. Птахів мало.
Савани. Чим ближче до екватора, тим більше дощів. У зоні саван вони випадають улітку. У цей час високі трави суцільно вкривають поверхню. Деякі з них, наприклад, слонова трава, досягають висоти 5 м. Окремими групами дерев ростуть зонтичні акації, окремими деревами — баобаби. У сухий сезон (взимку) більшість дерев скидає листя, висихають трави.
У саванах живе багато великих копитних тварин, таких, як зебри, антилопи, жирафи, буйволи, носороги, слони. З хижаків — леви, гепарди, гієни.
Людина значно змінила природу саван. Дикі тварини позбавляються своїх звичних місць проживання. Незаймана природа зберігається в заповідниках і національних парках.
Вологі екваторіальні ліси. По обидва боки від екватора, де клімат вологий і жаркий, — зона вологих екваторіальних лісів. Тисячі порід різних дерев, переплетених ліанами, утворюють непрохідні хащі. Через густу рослинність в екваторіальному лісі постійні сутінки. На кілометрі площі рідко можна знайти два однакових дерева.
Тут постійне літо. Тому на одній гілці можна одночасно побачити і цвітіння, і плоди. У тварини і птахів цих лісів постійна їжа. Більшість тварин живе на верхівках дерев, де багато сонця.
Від мавпи, папуг, інших птахів постійний гамір у верхній Частині лісу, що сягає 80 м над поверхнею землі. Внизу тихо, темно, сиро, і лише іноді промайне плямисте тіло ягуара або іншого хижака. У водоймах є крокодили, бегемоти та інші тварини.
Вологі екваторіальні ліси — це легені нашої планети, оскільки вони виділяють багато кисню в атмосферу. Їхнє збереження — завдання всього людства.
Отже континент належить до макроекосистеми, має кілька природних зон, для яких характерний певні кліматичні умови та специфічнсть видового різноманіття.
Світовий океан — безперервна водна оболонка земної кори (океаносфера), що оточує материки. Він становить 70,8% (361 млн. км2) земної поверхні, у ньому зосереджено 96,5% (1370 млн. км3) усіх вод планети. Залежно від будови дна, обрисів материкових берегів, руху вод структура Світового океану складається з океанів, морів, заток і проток [1].
Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. Світовий океан поділяють на 4 океани: Тихий (площа 178,7 млн. км2, об'єм води 710 млн. км3, пересічна глибина 3984 м), Атлантичний (91,6; 330; 3602), Індійський (76,2; 283; 3736), Північний Льодовитий (14,7; 18; 1220). Межі океанів проводять по материках та островах, а у водних просторах — по меридіанах мисів: мис Горн (о. Вогняна Земля) між Тихим і Атлантичним, мис Голковий між Атлантичним та Індійським, мис Південний (о. Тасманія) між Індійським і Тихим. Межі Північного Льодовитого океану з Атлантичним — підводні підвищення північніше Північного полярного кола, Тихого — Берінгова протока. Окремі дослідники називають п'ятий — Південний океан, до якого включають води південної півкулі між Антарктидою і південними закінченнями материків Південної Америки, Африки та Австралії. Але на міжнародному гідрографічному конгресі в Монако в 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Південний океан у самостійний. Одночасно там же був "ліквідований" Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлантичного океану як внутрішнє Полярне море. Та не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний, а також на деяких картах відновлено назву Південного океану.
Море — частина Світового океану, що відокремлена від нього суходолом, підводним підвищенням або островами і має своєрідний гідрометеорологічний режим. За ступенем відокремлення і режимом є внутрішні моря — це ті, що знаходяться глибоко в суходолі і сполучаються з океаном однією або кількома протоками. Наприклад, Азовське, Чорне, Середземне. Окраїнні моря — це ті, що недалеко в суходолі і відділяються від океану островами, півостровами і нерівностями дна, як-от Берингове. До міжострівних морів належать Яванське, Сулавесі та ін. Усього на планеті налічується до 60 морів. Вони займають близько 60% площі Світового океану.
Затока — частина акваторії моря (або океану), що заглиблюється в суходіл і має вільний водообмін з основним водним басейном. За походженням розрізняють океанічці і морські затоки, за формою — воронкоподібні, витягнуті, розгалужені, за властивостями вод — опріснені, солонуваті, солоні, за глибиною — мілководні і глибоководні. Наприклад, Одеська, Біскайська, Бенгальська затоки.
Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з'єднує суміжні водні басейни або їхні частини. Наприклад, Керченська протока сполучає Азовське і Чорне моря.
Світовий океан є складною структурно-функціональною системою із специфічною геологічною і геоморфологічною будовою, геохімічними, фізико-хімічними і біологічними процесами, які протікають у товщі води і донних відкладеннях. Він відрізняється від континентальних водойм особливим характером обміну речовин і потоку енергії. Це стосується як океаносфери (водних мас океану), так і її взаємодії з атмосферою і дном.
У структурі Світового океану і морів розрізняють три основні частини: прибережне мілководдя (материкову відмілину), перехідну зону від прибережної відмілини до великих глибин океану (материковий схил) та основну глибоководну частину (океанічне ложе).
Океани і моря по вертикалі і горизонталі розділяються на окремі зони. Прилегла до морського дна зона називається бенталь, а товща води — пелагіаль. Найбільше екологічне і господарське значення має прибережна зона або літораль. До літоралі належить прибережна частина мілководдя, яка поширюється в глибину моря до переходу в материковий схил приблизно на глибині 150—200 м. Саме тому двохсотметрову ізобату вважають межею материкової відмілини. її ширина в середньому досягає 70 км, а її площа по всій акваторії, з урахуванням морів, становить близько 7,6 % площі Світового океану.