При формуванні відвалів порід відразу здійснюється грубе планування поверхні. При цьому ділянки для використання в сільському господарстві повинні бути близькі до рівнинних без замкнутих понижень та бокових ухилів. Загальний ухил поверхні для Полісся може складати 1-2°, для лісостепу і Степу – 1°. Після одно-дворічної усадки порід здійснюється кінцеве планування поверхні, відвали покриваються родючим шаром ґрунту і передаються в освоєння.

5.3 Біологічний етап рекультивації

Біологічна рекультивація – це етап загальної рекультивації, що охоплює комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів для підвищення родючості порушених земель.

Біологічна рекультивація може бути сільськогосподарською або лісовою. Сільськогосподарська рекультивація слугує для підготування земель під ріллю, багаторічні насадження чи природні кормові угіддя.

Лісова рекультивація передбачає вирощування на рекультивованих землях певного набору лісових культур, які в подальшому можна використовувати як товарні або парникові лісопосадки, спортивно-оздоровчі і захисно-декоративні зони.

Вибір того чи іншого виду рекультивації базується на економічних, господарських та фізико-географічних особливостях розміщення ділянки порушених земель, складу, властивостей та рівня родючості порід та наявності родючого шару ґрунту. Найбільшу цінність являють землі, що планується використовувати під сільськогосподарські угіддя. Їх готують особливо ретельно, включаючи обов’язкове нанесення на сплановану поверхню шару родючого ґрунту або потенційно родючих порід.

В областях з поширенням родючих ґрунтів і нетоксичних розкривних порід проводять сільськогосподарську рекультивацію. Вона проходить у кілька стадій: вапнування, розпушування до глибини 60 см, внесення добрив, посів злаково-бобової суміші. Після цього вводять спеціальну сівозміну, де 40-50 % складають багаторічні трави.

Біологічна рекультивація включає комплекс заходів по створенню водно-повітряного і поживного режимів для сільськогосподарських і лісових порід. Біологічна рекультивація передбачає:

–введення сидеральних сівозмін;

–внесення підвищених норм органічних та мінеральних добрив;

–мульчування;

–глибоке рихлення.

Меліоративні заходи на верхній шар ґрунту повинні бути максимально ефективні з метою скорочення термінів окупності затрат на рекультивації.

Напрямок і методи біологічної рекультивації розрізняють залежно від географічного положення району, його кліматичних, фізичних і господарсько-економічних особливостей. Найбільш дешевим видом освоєння рекультивованих територій вважається залісення. Для поліпшення властивостей верхнього шару відвалів, для нагромадження в ньому органічної речовини й азоту перед посадкою дерев висівають люпин, люцерну з наступним їхнім захворюванням. Дерева саджають в заповнені нетоксичною породою або ґрунтом ямки чи борозни.

6 Сільськогосподарське використання ґрунтів

6.1 Сільськогосподарське використання дерново глинисто-піщаних ґрунтів на древньоалювіальних пісках

Ґрунти володіють високою природною родючістю і придатні під всі районовані в зоні сільськогосподарські культури.

Заходи щодо підвищення продуктивності цих ґрунтів повинні бути спрямовані передусім на регулювання водного і поживного режимів. Ґрунт в сільському господарстві виступає як основний засіб виробництва.

Ґрунт – основний засіб і об’єкт праці в сільськогосподарському виробництві, а його розподіл є причиною гострих соціальних конфліктів.

До заходів, що направлені на підвищення сільськогосподарської продуктивності ґрунтів, відносять наступні:

–внесення добрив – органічних і мінеральних;

–обробка з урахуванням конкретних ґрунтових умов рельєфу інших чинників, а саме: з одного боку, поглиблення орного шару для поліпшення водно-повітряного, поживного і теплового режимів ґрунту;

–застосування для боротьби з водною ерозією ґрунтозахисних сівозмін з багаторічними травами, оранка упоперек схилів.

Розвиток сільського господарства потребує правильного обліку особливостей ґрунтового покриву при розміщенні й плануванні його галузей, при виборі й розміщенні культурних рослин, агротехніки, використання добрив. Наприклад, багато культурних рослин не виносять високої кислотності ґрунтів (пшениця, кукурудза), надлишку СаСО3 (чай, цитрусові), віддають перевагу слабкому засоленню. Тому важливе значення має раціональне використання цих ґрунтів та їх охорона.

6.2 Вплив пестицидів на ґрунт

Пестициди – отрутохімікати для боротьби з бур’янами (гербіциди), із грибковими хворобами (зооциди), широко застосовуються в сільському господарстві і зберігають більше 30 % врожаю. Найбільше застосування знаходять такі пестициди: хлоровані вуглеводи, дієни, складні ефіри фосфорних кислот. При обробці посівів пестицидами основна їх частина накопичується на поверхні рослин. Вони адсорбуються органічною речовиною ґрунтів і мінеральними колоїдами. Надлишки пестицидів можуть мігрувати з гравітаційним потоком і потрапляти в ґрунтові води. Накопичуючись у ґрунті, вони можуть передаватися до ланцюга харчування і викликати захворювання тварин і людей. Нагромадження залишків пестицидів у ґрунті залежить і від природи токсиканта. Найбільш стійкі – хлорорганічні сполуки і група дієнів. Вони зберігаються у ґрунті протягом декількох років. До того ж, чим вище доза, тим довше зберігається токсикант. Фосфорорганічні сполуки і похідні карбамідної кислоти втрачають свою токсичність менше ніж за 3 місяці і при розкладі не утворюють токсичних метаболітів.

Основна умова охорони ґрунтів від забруднення пестицидами:

–створення і застосування менш токсичних і менш стійких сполук і зменшення доз їхнього внесення у ґрунт. Розкладаннню токсикантів сприяють реакції окиснення, відновлення і гідролізу. Найбільш активне розкладання пестицидів здійснюють мікроорганізми. Деякі хімікати токсичні для мікроорганізмів ґрунту, але у дозах, які рекомендуються для виробництва, значної шкоди не завдають.

Охорона ґрунтів від надлишку пестицидів має ряд спільних рис з охороною ґрунтів. Розробка нових довгостроково діючих гранульованих форм добрив, застосування комплексних форм, використання правильної технології їх внесення, дотримання правил збереження і транспортування – все це охороняє ґрунт від надлишку пестицидів.

Отже, одна із найцінніших властивостей ґрунту – здатність його до самоочищення – зумовлюється головним чином завдяки життєдіяльності бактерій. Детоксикація і руйнування отрутохімікатів знаходиться у прямій залежності від біохімічної активності ґрунтів. Ці процеси інтенсивніше відбуваються в ґрунтах з великою кількістю гумусу, при внесенні органічних добрив.

7 Розрахунок розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів

7.1 Визначення забруднення земельних ресурсів

Забруднення земельних ресурсів – попадання на поверхню та всередину ґрунту забруднювачів, що не розкладаються в процесі самоочищення ґрунту і змінюють його властивості.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогенних факторів.

Фактори забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції Міністерства охорони навколишнього середовища. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов, обмеженість інформації про них на конкретних ділянках. За наявності інформації про кількість забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі чи засмітила її поверхню, визначають на місці площу, глибину проникнення та обсяги забруднення. Терміновим загальнодержавним завданням є глибоке екологічне і біохімічне дослідження, розробка програми необхідних оздоровчих заходів в інших регіонах екологічних катастроф.

При одночасному забрудненні земель кількома забруднюючими речовинами загальний розмір шкоди визначається як сума втрат від кожної забруднюючої речовини.

При обчисленні розміру шкоди, завданої земельним ресурсам в результаті несанкціонованих звалищ побутових, промислових та інших відходів, уводиться коефіцієнт 10, а токсичних відходів – 100.

Розмір відшкодування шкоди Рвв визначається за формулою:

Рвв = А · Гд · Кз · Кн · Жегз, (1)

де: А – питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, які визначаються, як 0,5 Гд;

Гд – грошова оцінка земельної ділянки до забруднення, грн. (формула 2);

Кз – коефіцієнт, що характеризує вміст забруднюючої землі (м3) в об’ємі забрудненої землі (м3) залежно від глибини просочування;

Кн – коефіцієнт небезпечності забруднюючої речовини (додаток 1);

Шегз – показник шкали еколого-господарського значення земель (додаток 2).

Грошова оцінка земельної ділянки до забруднення (Гд) визначається:

Гд = ∑ (Пагр ∙ Гагр), (2)

де Пагр – площа агровиробничої групи ґрунтів (м2);

Гагр – грошова оцінка 1 м2 агровиробничої групи ґрунтів (грн./м2), яка визначається:

, (3)

де:

Гу – грошова оцінка 1 м2 відповідних угідь сільськогосподарського підприємства (грн./м2), яка визначається за матеріалами грошової оцінки земель щодо конкретних власників за даними земельного кадастру районного відділу земельних ресурсів;

Багр – бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів земельної ділянки;

Бу – бал бонітету 1 га відповідних угідь сільськогосподарського підприємства (додаток 6).