Природно-заповідний фонд України займає трохи більше 4% території країни. При цьому частка природних заповідників складає 6,4%, біосферних заповідників - 9,1%, а національних парків - 23,9% цього фонду (див. табл.3).
Наша держава здійснює заходи, спрямовані на підтримання Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення (02.02.1973 р., м. Рамсар, Іран). Україна стала 118 країною, яка ратифікувала цю Конвенцію, і 8 лютого 1999 р. Кабінет Міністрів затвердив Положення про водно-болотні угіддя.
Таблиця 3. Структура природно-заповідного фонду України (за станом на 1999 р.)
| Категорія | Кількість | Площа (тис. га) |
| Природні заповідники | 16 | 160,7 |
| Біосферні заповідники | 4 | 226,7 |
| Національні природні парки | 11 | 599,5 |
| Регіональні ландшафтні парки | 27 | 410,8 |
| Заказники | 2 372 | 991,7 |
| Пам'ятки природи | 2 963 | 205,6 |
| Заповідні урочища | 746 | 78,5 |
| Ботанічні сади | 22 | 2,.0 |
| Дендрологічні парки | 34 | 1,4 |
| Зоологічні парки | 12 | 0,4 |
| Парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва | 514 | 12,1 |
| Всього | 6 721 | 2 689,4 |
Водно-болотні угіддя - це райони боліт, драговин, торфовищ та різних водойм: природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує 6 м і які є місцем існування мігруючих птахів, водно-болотної флори і фауни.
Зараз до Міжнародного переліку водно-болотних угідь занесене понад 1 тис. одиниць загальною площею близько 750 тис. км2. До 2015 р. їх кількість заплановано збільшити вдвічі. В Україні "Рамсарський список" природних об'єктів, пов'язаних з водно-болотними угіддями, збільшився до 22 одиниць загальною площею 650 тис. га. Розташовані вони в основному на узбережжі Чорного і Азовського морів (див. табл.4).
Значна робота щодо визначення мережі важливих природних територій для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів та інших рідкісних і зникаючих видів живих організмів (ІВА-території) в усьому світі, і в Україні в тому числі, проводиться за ІВА-програмою Всесвітньої асоціації товариств з охорони птахів BirdLife International.
На цей час в Україні відомо понад 140 ІВА-територій (їх загальна площа - понад 2,3 млн. га), в Європі - понад 3500, на Близькому Сході - понад 400, в Африці - понад 1400. Проводяться роботи з визначення ІВА-територій в Азії та Америці. Планується проведення подібних робіт в Океанії та Антарктиці.
На ІВА-територіях проводиться оцінка діючих, у межах кожної території, факторів, які негативно впливають на стан популяцій птахів, біотопів та ландшафт в цілому. За результатами цієї оцінки готується та впроваджується низка заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу того чи іншого виду господарювання.
Таблиця 4. Перелік водно-болотних угідь України міжнародного значення
| Водно-болотні угіддя | Площа, га |
| Озеро Кугурлуй (Одеська обл) | 6,5 |
| Озеро Картал (Одеська обл) | 0,5 |
| Кілійське гирло (Одеська обл) | 32,8 |
| Озеро Сасик (Одеська обл) | 21,0 |
| Система озер Шагани-Алібей-Бурнас (Одеська обл) | 19,0 |
| Межиріччя Дністра-Турунчука (Одеська обл) | 7,6 |
| Північна частина Дністровського лиману (Одеська обл) | 20,0 |
| Тилігульський лиман (Одеська та Миколаївська обл) | 26,0 |
| Дельта р. Дніпро (Херсонська обл) | 26,0 |
| Тендрівська затока (Херсонська обл) | 38,0 |
| Каркінітська та Джагарлицька затоки (Крим та Херсонська обл) | 87,0 |
| Центральний Сиваш (Крим та Херсонська обл) | 80,0 |
| Східний Сиваш (Крим та Херсонська обл) | 165,0 |
| Ягорлицька затока (Херсонська та Миколаївська обл) | 34,0 |
| Молочний лиман (Запорізька обл) | 22,4 |
| Коса Обиточна та затока Обиточна (Запорізька обл) | 2,0 |
| Гирло р. Берда, коса Бердянська та затока Бердянська | 1,8 |
| (Запорізька обл) | |
| Затока Білосарайська та коса Білосарайська (Донецька обл) | 2,0 |
| Затока Крива та коса Крива (Донецька обл) | 1,4 |
| Шацькі озера (Волинська обл) | 32,85 |
| Заплава р. Стоход (Волинська обл) | 10,0 |
| Заплава р. Прип'ять (Волинська та Рівненська обл) | 12,0 |
Червоні книги - офіційні документи неурядових міжнародних і національних адміністративних організацій, які містять систематизовані відомості про рослини і тварин світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їх майбутнє. Червоні книги - своєрідні програми збереження і збільшення чисельності видів рослин і тварин, яким загрожує небезпека зникнення.
Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений у 1948 p., організував Комісію з рідкісних і зникаючих видів, до якої ввійшли видатні вчені з багатьох країн. З 1948 по 1954 р. Комісія склала перелік видів диких тварин, що знаходилися на межі зникнення, а потім почала роботу над Червоною книгою фактів ("Red data book"), яка вийшла в 1966 р. До неї ввійшло 211 видів і підвидів ссавців і 312 видів і підвидів птахів. Книга була видана у вигляді перекидного календаря із замінюваними сторінками. Кожному виду був виділений окремий листок, причому книга була надрукована на папері червоного кольору - кольору застереження. З цього часу в усьому світі стали видавати подібні переліки зникаючих видів, хоча папір для них тепер використовується звичайний і червоною буває тільки оправа.
До четвертого видання Червоної книги (1979 р) було включено 321 вид і підвид ссавців, 485 - птахів, 41 - земноводних, 141 - плазунів, 144 - риб, а також рідкісні, зникаючі і ендемічні види рослин. Зараз виходять окремі томи п'ятого видання.
З 1991 р. виходить Європейський Червоний список тварин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. Крім цього, видаються Червоні книги і Червоні листки окремих держав.
Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. затверджено Положення про Червону книгу України, яка є основним державним документом з питань охорони тваринного і рослинного світу. Вона містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, які перебувають під загрозою зникнення, і заходи щодо їх збереження та науково-обґрунтованого відтворення. До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у природних умовах на території України, у межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і знаходяться під загрозою зникнення.
До першого видання Червоної книги Української РСР (1980) було включено 85 видів і підвидів тварин та 151 вид судинних рослин.
В останньому виданні Червоної книги України в томі "Тваринний світ" (2004) міститься 382 види і підвиди тварин, до тому "Рослинний світ" (2006) включено 541 вид, підвид, різновидність і форму вищих рослин.
Для забезпечення диференційованого підходу до визначення черговості застосування охоронних заходів усі рідкісні і зникаючі види живих організмів поділені на сім категорій, визначених на основі шкали, запропонованої в Червоній книзі МСОП:
0 категорія (зниклі) - види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація щодо існування їх у дикій природі;
1 категорія (зникаючі) - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме далі згубна дія факторів, що впливають на їх стан;
II категорія (вразливі) - види, які в найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії "зникаючих", якщо продовжиться дія факторів, що впливають на їх стан;
III категорія (рідкісні) - види, популяції яких є невеликими і які в даний час не відносяться до категорії "зникаючих" чи "вразливих", хоча їм і загрожує небезпека;
ІV категорія (невизначені) - види, про які відомо, що вони відносяться до категорії "зникаючих", "вразливих" чи "рідкісних", однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, відсутня;
V категорія (недостатньо відомі) - види, які можна було б віднести до однієї з вищеназваних категорій, однак через відсутність повної достовірної інформації питання залишається невизначеним;
VI категорія (відновлені) - види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.
З метою охорони рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань в 1997 р. створена Зелена книга України.
Цим законодавчим актом передбачено, що Зелена книга України є підставою для розробки заходів щодо охорони та невиснажливого використання природних рослинних ресурсів. Працює Національна комісія з питань Зеленої книги України.
Усі названі заходи є одним з найважливіших кроків охорони живої природи для нинішніх і прийдешніх поколінь.
1. Андрейцев В.І. Екологія і законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрінком Інтер, 2007.
2. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.
3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 2003.
4. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000.
5. Джигирей B. C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001.
6. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ECONET) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т.58. - № 4. - С.393-403.
7. Заповідники і національні природні парки України // Мінекобезпеки України. - К.: Вища школа, 1999.
8. Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: НІСД, 1997.
9. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія та охорона природи: основні терміни та поняття // Тлумачний словник-довідник. - К.: Тов-во "Знання"; КОО, 2001.
10. Основи екології та екологічного права / Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем'яненко; За заг. ред. Ю.Д. Бойчука і М.В. Шульги. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004.
11. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу / Упо-ряд. О.Ю. і С.О. Шапаренко. - Харків: Торсінг, 2008.