Ліси на території парку займають 52,9% площі (8583,9 га), лучні угруповання (сіножаті та пасовища)- 33,0% (5315,8 га). Заболоченість території становить 4,1% (662,7 га). Під водою (річки, ставки, канави) знаходиться 2,1% території парку (350,2 га). 2% (325,4 га) території парку зайнято пісками, торфорозробками, кар'єрами, лісосмугами та ін. Землі під населеними пунктами, виробничими будівлями та шляхами становлять 1,4% (249,7 га) всіх земель парку. Орними землями зайнято 4,5% (727,4 га) території.
Флора НПП відносно багата завдяки високій ландшафтній репрезентативності території та різноманіттю рослинності. Вона налічує 796 видів вищих судинних рослин (Панченко, 2005). До загальної кількості видів включені лісові інтродуценти (11 видів), а також рослини, що дичавіють і трапляються на місці залишених сіл та біля житла (слива, вишня, яблуня домашня та ін.). На території парку виявлено два нові для флори України види. Це осока бурувата (Сагех brunnescens) та аксіріс щирицевидний (Axiris amaranthoides) (Данилик, Панченко, 2001; Панченко, Мосякін, 2005). Влітку 2005 р. були знайдені вужачка звичайна (Ophyoglossum vulgatwn L.) та дзвоники ріпчастовидні (Campanula rapunculoides L.) З урахуванням цих знахідок у флорі 798 видів, 402 роди та 109 родин.
У систематичній структурі флори перші три позиції займають родини Айстрові (Asteraceaea), Злакові (Роасеае) та Розоцвіті (Rosaceae) Особливістю флори НПП стосовно до флори інших НПП та заповідників Українського Полісся є четверта, а не третя, позиція родини Осокових (Сурегасеае) у спектрі провідних родин. Іншою відмінністю у спектрі 10 провідних родин порівняно Із флорою Українського Полісся є відсутність Зонтичних (Аріасеае) І поява Хрестоцвітих (Brass ісасеае), що може свідчити про досить високий антропогенний тиск на флору.
У географічній структурі флори приблизно рівне представництво євразійських, циркумполярних, європейських та європейсько-західно-азіатських видів. За довготним типом ареалу суттєва, як для локальної флори Українського Полісся, є роль видів, поширених у Субмеридіональній зоні, і низька видів, ареал яких охоплює Бореальну зону.
Флора сформована мезофітами за рівної участі ксеромезофітів та гігрофітів. Багатою є флора гідрофітів. В еколого-ценотичній структурі флори переважають лісові та лучні види. Значний рівень антропогенної трансформації ландшафту сприяє поширенню синантропних видів, котрі є більш численними, ніж водно-болотні та псамофітні. У флорі НППДС найбільшу частку становлять лісові види (272, 34,2%). Переважаючими тут є листянолісова та узлісна еколого-ценотичні групи. Хвойно-лісова еколого-ценотична група поступається за кількістю видів цим двом, незважаючи на переважання соснових лісів на території НППДС. Справжньолучна еколого-ценотична група є найбільшою за чисельністю у флорі, а лучні види разом становлять 24,4% флори (195). Багаточисельною є болотистолучна еколого-ценотична група, що узгоджується з високою заболоченістю території НППДС і наявністю заплавних типів місцевості. Водно-болотні види займають четверте місце. Вони становлять 14,8% флори НППДС (118 видів). Найбільш чисельними тут є евтрофноболотна та водна еколого-ценотичні групи. Нечисленною є група псамофітних видів, поділених між боровою та алювіальною еколого-ценотичними групами. Псамофітних видів (борова та алювіальна еколого-ценотичні групи) 6,9% від загальної кількості видів у флорі. Обидві еколого-ценотичні групи представлені в рівній мірі. Синантропні види за кількістю посідають третє місце (155, 19,4%). Абсолютна їх більшість - рудерали. Синантропний елемент у флорі НППДС налічує 304 види (38,09%). з них 170 апофітів та 134 види адвентивних рослин. Це приблизно дорівнює рівню синантропізації Українського Полісся в цілому (38,5%) (Протопопова, 1988). У складі синантропного елементу флори НППДС виявлено новий для флори України адвентивний вид - Axiris amaranthoides. Отже, рівень синантропізації флори НППДС є достатньо високим і наближається до такого приморських заповідників і національних природних парків (Дубина, Жмуд, 2003; Дубина, Тимошенко, 2004).
Флора Старогутської ділянки налічує 621 вид. Ця ділянка - єдине місце в Україні, де достовірно зростають осоки кулястоподібна (Сагех globularis) та бурувата (С. brunnescens). Особливістю цієї локальної флори є наявність бореальних рис, що виражається у і-ретій позиціїродини Осокових (Cyperaceae) у систематичній структурі. Разом з тим, багата за кількістю видів широколистянолісова еколого-ценотична група; значна участь видів з європейським ареалом; переважання видів, ареали яких охоплюють їемператну та Субмеридіональну зони, над видами, поширеними у Бореальній, виявляє зональні риси флори. Незначно антропогенне навантаження на ландшафт Старогутської ділянки не сприяє поширенню адвентивних видів, частка яких становить близько 10 %, включаючи лісові інтродуценти. У Старогутській ділянці поширена більшість раритетних видів флори і серед них 18, занесених до Червоної книги України. Характер рослинного покриву цієї ділянки зумовлює багатство лісової та болотної еколого-ценотичних груп.
Флора Придеснянської ділянки (без с. Нововасилівка та орних земель) налічує 594 види. У систематичній структурі флори цієї ділянки зростає частка Розоцвітих (Rosaceae), а у географічній - участь видів із широким ареалом - євразійських та циркумполярних.
Видів, занесених до Європейського червоного списку, на території НППДС не виявлено. Видів, що занесені до Додатку 1 Бернської конвенції, на території НІІІІДС виявлено 4: сальвінія плаваюча (Salvinia natans), водяний горіх плаваючий (Trapa natans), сон широколистий (Pulsatilla patens) та гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum).
З числа занесених до Червоної книги України (1996) у флорі НППДС налічується 21 вид. Найбільша кількість рідкісних видів виявлена у Старогутській ділянці. Тут зростає 18 видів вищих судинних рослин, що занесені до Червоної книги України. Це свідчить про вищий рівень збереженості тут природних комплексів. Шість занесених до Червоної книги України видів відомі для Придеснянської ділянки парку. На обох ділянках поширені верба Старке (Salix маrкеапа) та пальчатокорінник м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnata). Специфічними для Придеснянської ділянки є водні види: плавун щитолистий, водяний горіх плаваючий та сальвінія плаваюча.
У НППДС охороняється 36 видів судинних рослин, які є рідкісними і зникаючими на території Сумської області (Заповідні скарби ..., 2001). При цьому лише у НППДС охороняється гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum), водяний горіх плаваючий (Trapa natans) та плавун щитолистий (Nymphoides peltata). Іншою особливістю флори НППДС є наявність бореальних видів у складі раритетної компоненти, таких як діфазіаструми стиснутий (Diphasiastrum complanatum) та Зейлера (D. zeillerf), іудайєра повзуча (Goodyera repem), баранець звичайний (Huperzia selago), а також болотних рослин: шолудивника королівського (Pedicularis sceptrum-carolinum), верб Старке (Salix starkeana) та чорничної (S. myrtilloides). Вони є найбільш рідкісними представниками флори НППДС і за невеликим винятком не представлені у флорі інших природно-заповідних територій Новгород-Сіверського Полісся.
У системі геоботанічного районування України (1977) територія НПП належить до Шосткинського району соснових лісів зеленомо-хових Чернігівсько-Новгород-Сіверського (Східнополіського) округу Поліської підпровімції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області.
Кліматичні умови Українського Полісся сприятливі для формування широколистяних та мішаних лісів, які тут є зональними угрупованнями. Значне поширення флювіогляціальних відкладів зумовлює переважання піщаних ґрунтів і пов'язаних з ними соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, знижений характер поверхні сприяють розвитку торфових боліт. Все це обумовлює формування різноманітного рослинного покриву.
Природна рослинність збереглась значною мірою. Розораність регіону досягає 30-40%, збільшуючись у південній та центральній частинах. Середня залісненість регіону за різними джерелами 26-29%, вона зменшується в напрямку з півночі на південь та із заходу на схід. Переважають і становлять 65-70% всіх лісів соснові та дубово-соснові ліси, співвідношення між ними в зв'язку зі збільшенням площі культур змінюється весь час на користь соснових насаджень. Заболоченість Українського Полісся до проведення осушувальної меліорації становила 6,3%, найбільша вона на Західному Поліссі. Нині близько половини площ боліт осушено та трансформовано. В останнє десятиріччя відбувається ренатуралізація осушених боліт.
Нині в регіоні налічується 3 природні заповідники, З національні природні парки (Мезинський НПП створений 10.02.2006 p.), 52 заказники та 18 пам'яток природи загальнодержавного значення. Запроектоване створення 5 національних природних парків. Для кожного із заповідників і парків висвітлюються його природні умови, рослинність та флора, їх раритетна компонента, наукова значущість їх територій. Дається ботанічна характеристика заказників та пам'яток природи загальнодержавного значення. Ряд існуючих та проектованих природно-заповідних територій охарактеризовані вперше - Рівненський природний заповідник, проектовані НПП „Прип`ять-Стохід", „Надслгучанський" та ін.
1. Андрієвський І. Д., Коржнев М.Н., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та ін. Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: КМ Academia, 2001. – 110 c.
2. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посібник. – Суми, 2002. – 284 с.