В Україні історично склалися сприятливі фізико-географічні, гідрологічні, структурно-геологічні умови, які призвели до утворення багатьох видів природних ресурсів. Територія України знаходиться укількох географо-кліматичних зонах. Таке унікальне розташування країни зумовило формування багатьох якісних та кількісних показників природно-ресурсного потенціалу.
У системі територіальної організації суспільства природно-ресурсний потенціал відіграє важливу роль і включає до свого складу всі природні ресурси регіону. Завдяки природно-ресурсному потенціалу розвивається виробничо-господарський комплекс регіонів і країни в цілому.
Як зазначають СІ. Дорогунцов, П.П. Борщевський та Б.М. Данилишин, природно-ресурсний потенціал - це сукупність природних ресурсів і природних умов, які знаходяться у певних географічних межах, що забезпечують економічні, екологічні, соціальні, культурно-оздоровчі та естетичні потреби людини і суспільства.
Українським ученим В.П. Руденком дано теоретичне обґрунтування природно-ресурсному потенціалу, зроблена кількісна та якісна оцінка природно-ресурсного потенціалу кожного регіону України і визначено, що економічно оцінений природно-ресурсний потенціал країни відноситься до її національного багатства.
Сучасні проблеми, які виникли через нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу, створюють базу для перегляду і переорієнтації всієї ресурсної політики країни і пріоритетних напрямів розвитку регіонів.
Дані процеси є специфічними для кожного регіону залежно від природно-ресурсного потенціалу, територіальних умов розміщення продуктивних сил.
До природно-ресурсного потенціалу відносять природні умови (клімат, геологічні, морфологічні, гідрологічні, гідрогеологічні) та природні ресурси (земельні, водні, лісові, рекреаційні, мінерально-сировинні). Поряд з терміном "природно-ресурсний потенціал" використовується термін "еколого-економічний потенціал", який є близьким за сутністю до попереднього терміну. Еколого-економічний потенціал - це теоретично обгрунтовані та практично доступні природні ресурси і властивості природних екосистем для розвитку господарсько-виробничого комплексу кожного регіону і країни в цілому, використання яких не створює загрозу або небезпеку для навколишнього природного середовища. Як зазначає М.Ф. Реймерс, регіональний еколого-економічний потенціал - це антропогенне навантаження на територію, яке поки що не призводить до зростання негативного впливу порушених природних екосистем на господарський розвиток. За методикою українських вчених С.І. Дорогунцова, О.С Новоторова, Т.С Ніколаєнко, природні ресурси пропонується розглядати як інтегровані ресурси і проводити комплексну їх оцінку, яка повинна включати три рівні: природно-історичний, природно-ресурсний та еколого-соціально-економічний. Використовуючи дану методику з метою вивчення природно-ресурсного потенціалу Південного регіону України, можна визначити сутність та місце економічної оцінки природних ресурсів у системі показників його розвитку.
На економічну оцінку природних ресурсів впливають якісні характеристики природних ресурсів для споживача та кількісні характеристики, які включають витрати суспільства на розвідку, добування, транспортування та включення в господарсько-виробничий комплекс регіону, а також витрати на відновлення та охорону.
Інтегрована економічна оцінка природних ресурсів впливає безпосередньо на еколого-соціально-економічний рівень оцінки природних ресурсів, що, свою чергу, впливає на якісні та кількісні показники еколого-економічного потенціалу регіону.
Модель раціонального природокористування в регіонах України повинна базуватися на головних аспектах Концепції еколого-збалансованого природокористування на прикладі комплексного розвитку аграрного сектора економіки і рекреаційного комплексу за умови збереження природно-ресурсного потенціалу регіону і навколишнього середовища:
- розвиток аграрного сектора на основі реконструкції існуючих технологій та впровадження нових технологій вирощування і переробки сільськогосподарських культур з врахуванням вимог охорони навколишнього середовища;
- раціональне використання рекреаційних природних ресурсів акваторії Чорного і Азовського морів, створення рекреаційного комплексу та відповідної інфраструктури з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища.
Модель передбачає розподіл прибережної зони, в основу якого покладено такі принципи:
• принцип комплексності використання природно-ресурсного потенціалу для забезпечення якісних умов життєдіяльності та добробуту населення;
• принцип історичності при розробці стратегії економічного розвитку регіону, який враховує регіональні особливості розвитку галузей економіки району, багаторічний досвід, знання та можливості трудових ресурсів регіону;
• принцип оптимальності вимагає таких обсягів використання природних ресурсів для задоволення потреб суспільства, які не створюють загрози для порушення балансу в еколого-економічній системі регіону;
• принцип територіальної диференціації природокористування передбачає розподіл території регіону на зони різної інтенсивності природокористування, визначення основної ланки в економіці кожної зони та розробку системи відповідних природоохоронних заходів для кожної зони природокористування.
Реалізація цих принципів можлива лише при врахуванні всіх зв'язків і факторів взаємовпливу компонентів природно-ресурсного потенціалу зони рисосіяння, які можна використовувати нині і в майбутньому з метою екологічного зростання та поліпшення умов життєдіяльності населення і комплексного розвитку регіону.
Згідно з еколого-економічною моделлю раціонального природокористування в прибережній зоні України передбачається створення трьох підзон: перша - природоохоронна, водоохоронна, медична підзона; друга — природоохоронна; третя — підзона інтенсивного сільськогосподарського виробництва. У кожній з підзон застосовуються відповідні технології вирощування і переробки сільськогосподарських культур, заходи з охорони навколишнього середовища, кожна підзона характеризується відповідними показниками екологічної і економічної ефективності.
У першій природоохоронній, водоохоронній, медичній підзоні передбачається часткове збереження зрошувальних систем з обов'язковою їх реконструкцією на ресурсозберігаючі системи з повторним циклом водовикористання. Умовою для збереження зрошувальних систем є відповідні гідрогеолого-меліоративні показники територій, а також відсутність на цих територіях екологічних проблем. Ця підзона розташована на відстані двох кілометрів від берегової лінії узбережжя Чорного і Азовського морів і є прибережною, водоохоронною медичною зоною відповідно до ст.89, 90 Водного Кодексу України про двокілометрову зону; ст. 33, 60, 62, 63 Закону України „Про охорону навколишнього середовища", про „Санітарні правила і норми охорони прибережних вод морів від забруднення у місцях водовикористання населення" та Постанови Кабінету Міністрів України № 703 від 18.05.98 р. „Про санітарну охорону Скадовської медичної зони в межах Скадовського району". З метою охорони рекреаційних ресурсів у даній підзоні і можливістю їх використання в рекреаційних цілях моделлю передбачено застосування безгербіцидних, безпестицидних технологій вирощування сільськогосподарських культур з забороною скидів дренажно-скидних вод в акваторію Чорного і Азовського морів .
Особливостями Південного регіону України є використання природно-ресурсного потенціалу для потреб промисловості, аграрного сектора економіки, а також для розвитку рекреаційно-туристичного комплексу. Ця зона розміщена на території значної кількості рекреаційних ресурсів. Наприкінці 80-х років XX століття виникли в Південному регіоні України значні протиріччя: або аграрний сектор, або рекреаційна зона.
Протиріччя тут може бути знято розробкою суворих вимог до сільгоспвиробників та існуючих технологій вирощування сільськогосподарських культур. Тільки раціональне ведення сільського господарства з виконанням умов охорони навколишнього середовища, як і для всіх інших галузей народного господарства, може забезпечити використання природно-ресурсного потенціалу Південного регіону України і для розвитку галузей економіки, і для розвитку рекреаційного комплексу. З метою забезпечення охорони навколишнього середовища, особливо в зонах з суворим санітарним режимом, повинні бути розроблені чіткі параметри екологічних вимог до технологій вирощування сільськогосподарських культур, а представники природно-охоронних служб повинні проводити жорсткий контроль виконання даних екологічних вимог.
Спостерігається втрата цілющих властивостей морської води, різке зниження її мінералізації у прибережній зоні. На початку 90-х років XX століття значно зменшилась біологічна продуктивність та можливості самоочисного потенціалу Чорного моря, що призвело до непридатності використання значної частини узбережжя Чорного і Азовського морів в рекреаційних цілях. Негативний вплив рисосіяння на навколишнє природне середовище обумовлений в основному скидами колекторно-дренажних та скидних вод за межі зрошувальних систем із залишками пестицидів, гербіцидів і мінеральних добрив. У цей період спостерігається тенденція до зниження урожайності і рентабельності виробництва сільськогосподарських культутр, значного погіршення екологічного стану Південного регіону України та прилеглої морської акваторії. Назріла необхідність прийняття радикальних еколого-меліоративних і економічних заходів.
У середині 80-х років XX століття в України було розпочато процес реконструкції існуючих зрошувальних систем. Почали вирішуватися задачі щодо покращення екологічного стану як в межах зрошувальних систем, так і акваторії Чорного і Азовського морів в цілому. Однак реконструкція, яка здійснювалась шляхом часткового удосконалення зрошувальних систем (облицювання каналів, удосконалення гідротехнічних споруд, улаштування закритої колекторно-дренажної мережі, удосконалення технологій виробництва сільськогосподарської продукції, використання дренажно-скидних вод для повторного зрошення), радикально не зменшила екологічної напруженості в Південному регіоні України.