Аварія в Сіверську в 1993 р. (Реферат)
ВСТУП
1. РАДІОАКТИВНІ ВІДХОДИ НА СХК
2. ВИРОБНИЧІ ТА АВАРІЙНІ ВИКИДИ РАДІАЦІЇ НА СХК
3. АВАРІЙНІ ПОДІЇ
4. ТОМСЬКА АВАРІЯ, 6 КВІТНЯ 1993 Р.
5. РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ ВИСВІТЛЕННІ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Місто Сіверськ розташований в 15 км на північний схід від міста Томськ в Сибіру і в 3000 км на схід від Москви. До 1993 року місто було відоме під назвою Томськ-7. Населення міста - 107 700 чоловік. Територія площею в 192 км2 навколо міста огороджена потрійним шаром колючого дроту. Місто розташоване біля річки Томь, припливу р.. Об. На в'їздах до Сіверськ стоять контрольно-пропускні пункти.
У 1949 році було розпочато спорудження атомних установок і будівництво міста Сіверська, а в 1954 році було завершено будівництво комбінату. Атомні реактори і виробничі будівлі розташовані в 15 км на північний схід від самого міста (56'27 `З 84'47` В). Сибірський хімічний комбінат складається з 5 реакторів оборонного призначення, одного хімічного сепараторного заводу, переробної установки для виробництва урану і плутонію, збагачувальної установки для урану і декількох комплексів для поводження з радіоактивними відходами. Крім того, тут розташовано сховище ядерних боєголовок, виведених з бойового складу. У 1993 році на Сибірському хімічному комбінаті працювало 15 тисяч чоловік. Всього в Сіверську було побудовано 5 реакторів, призначених для виробництва збройових матеріалів, два з них ще перебувають в експлуатації. Перший реактор (І-1) перебував в експлуатації з 20 листопада 1955 до 21 серпня 1990 року, другий (І-2) - з вересня 1958 до 31 грудня 1990 року, а третій (АТ-3) - з 14 липня 1961 року до 14 серпня 1992 року. Всі три реактори розташовані біля "Об'єкту-5" і на сьогодні заглушені. Два реактори (АТ-4 і АТ-5), які все ще знаходяться в експлуатації, були запущені в 1965 і 1967 рр.. відповідно. Ці два реактори розташовані біля "Об'єкту-45" недалеко від радіохімічного заводу, і, відповідно до планів, повинні були бути зупинені протягом 1995 р. Реактор І-1 мав прямоточний режим охолодження активної зони і радіоактивна вода зливалася в річку Чернільщіков, що впадає в річку Томь.
У 1990 році гама-випромінювання близько річки було підвищеним. Решта 4 реактора, крім виробництва плутонію, виробляли електро- і теплоенергію для потреб міста. Ці установки були аналогічні реакторів типу РБМК. Такий тип реакторів використовується на Чорнобильській, Ленінградської (Сосновий Бор), Ігналінської АЕС. Передбачається, що більшість реакторів мало по 2101 паливному каналу і були могутніше реакторів, які виробляли плутоній на х / к "Маяк".
Вода для охолодження реакторів надходить з річки Чернільщіков. Охолоджуючий режим цих 4-х реакторів - замкнутий. Через теплообмінники тепло першого контуру передається другому. Підігріта вода використовується для обігріву р.Сіверський. Частина води з тією ж метою подається по трубопроводах у м. Томськ. Крім цього, електроенергія, що виробляється реакторами, використовується містами Сіверськ і Томськ Плутоній (головним чином 239Pu) проводиться на радіохімічний завод ("Об'єкт 15"). Очевидно, завод був побудований одразу після запуску першого реактора в 1956 році.
Плутоній виділяться шляхом розчинення опроміненого уранового палива в концентрованій селітрі, після зняття оболонок з відпрацьованих тепловиділяючих стрижнів. Розчин з селітрою містить нітрати продуктів розподілу (в основному 137Cs і 90Sr), нітрат урану і нітрат плутонію. Цей продукт промивається в органічному розчині, що складається з трибутилфосфату і гасу (нафти). На першому етапі з суміші виділяються високоактивні продукти поділу, що містять уран і плутоній. На наступному етапі виділяються уран і плутоній. Продукти поділу є рідкими радіоактивними відходами, які вміщують на зберігання. Крім того, що плутоній виділяється з палива реакторів, з 1978 року радіохімічний завод р.Сіверський виробляє плутоній з відпрацьованого ядерного палива 5 реакторів оборонного призначення х / к "Маяк". Причиною цього стало те, що в 1978 році переробна установка на х / к "Маяк" був реконструйований під переробку палива АЕС (з реакторами типу ВВЕР-440), атомних підводних човнів, цивільних криголамів і дослідницьких реакторів.
Відпрацьоване паливо надсилалося залізничними потягами в р.Сіверський аж до 1990 р., коли був зупинений останній військовий виробничий реактор на х / к "Маяк".
Сьогодні ведеться переробка палива з двох функціонуючих реакторів у р.Сіверський. Переробка палива виробляється на установці № 25. Тут виділяється плутоній-239 (поділ ізотопів) і міститься в капсули для використання в боєголовках атомних бомб. Зберігання цих капсул виробляється на заводі до їх відправки на підприємства, що займаються складанням атомних боєголовок. Виробничі комплекси по збірці атомних боєголовок для тактичного і стратегічного атомного зброї знаходяться в 4 закритих містах: Свердловську-45, Златоусті-36, Пензі-19, Арзамасі-16.
У Сіверську знаходиться установка для збагачення урану. У січні 1991 року відбулося підписання контракту між Сибірським хімічним комбінатом і французькою компанією "Кожема", де зазначалася збагачення урану до 4%, одержуваного в результаті переробки французького відпрацьованого ядерного палива. Контракт укладено на 10 років і передбачає збагачення 500 тонн гексофторіда урану (UF6) на рік. За виконання цього замовлення Сибірський хімічний комбінат щорічно отримує близько 50 мільйонів американських доларів. Причиною того, що Франція користується установкою в Сіверську, є небажання забруднювати власну установку ізотопами урану (232U і 236U).
Радіоактивні відходи на СХК
За більш ніж 30 років експлуатації Сибірського хімічного комбінату виробництво збройового плутонію і збагачення урану призвели до утворення великої кількості радіоактивних відходів. Тверді та рідкі радіоактивні відходи знаходяться на зберіганні в декількох пунктах на закритій території навколо комбінату. Всього на території комбінату розташовано 50 сховищ для твердих і рідких радіоактивних відходів, сумарна активність яких складає 4600 тисяч ТБк (125 МКі). Крім цього, велика кількість концентратів рідких відходів захоронено в піщаних грунтах на глибині 320-460 м або у відкритих басейнах. У результаті переробки ядерних матеріалів утворюється велика кількість рідких радіоактивних відходів. Частина рідких РАВ Сибірського хімічного комбінату скинуто в два відкритих басейну, а частина закачана в землю на глибину близько 400 м.
Басейни Б-1 і Б-2.
У Сіверську знаходяться два відкритих басейну для поховання рідких радіоактивних відходів (Б-1 і Б-2). Басейни займають загальну площу в 75000 м2. У басейні Б-1 поховано 150 000 м3 рідких радіоактивних відходів, а в басейні Б2 - 130000 м3. Поховання рідких радіоактивних відходів у ці басейни було розпочато в середині 60-х років та припинено в 1982 році. Сумарна активність РРВ, похованих тут, на сьогоднішній день складає 4700 тисяч ТБк (126 МКі) довгоживучих ізотопів.
Район навколо басейнів не обгороджений, і заміри показали завищені значення радіації у таких тварин, як лосі й зайці. Перевищені норми допустимих доз радіації були заміряні у 38 чоловік. З них четверо дорослих і троє дітей були відправлені до лікарні.
Проблеми зберігання РРВ в цих басейнах схожі з проблемами озера Карачай. Резервуари невеликі за величиною, і в посушливе літо можливо висихання частини води. Тоді існує небезпека розносу радіоактивних частинок, які накопичилися у донних відкладеннях басейнів, що може призвести до забруднення території навколо Сіверська. У 1967 році подібна ситуація склалася на озері Карачай (х / к "Маяк").
Щоб уникнути повторення катастрофи, починаючи з 1991 року почалися роботи по засипці басейну Б-2. Взимку пісок гною на лід, а коли починається танення льоду, пісок осідає на дно басейну.
Кінцевою метою цієї операції є засипання басейну цілком. З-за високого рівня радіації поблизу басейну, для підвезення піску використовуються спеціально сконструйовані вантажні машини. Кабіни машин покриті свинцевими пластинами, з метою захисту водія від великих доз опромінення. На сьогодні приблизно половина басейну Б-2 засипана.
Роботи по засипці басейну Б-1 будуть проходити за таким же принципом. Коли обидва басейну будуть повністю засипані піском, всю площу покриють бетоном або асфальтом. Навколо резервуарів пробурено 18 свердловин для викачування радіоактивної води. Згодом вода (точні дані про її кількості відсутні) буде закачана в підземний "могильник".
Підземний "могильник" для рідких радіоактивних відходів знаходиться в 10-20 км від річки Томь. Його використання почалося в 1982 році. За цей час приблизно 33-36 мільйонів куб. метрів РРВ було закачано в підземні формації. Низькоактивні рідкі відходи закачувалися на глибину 240-290 метрів, а високоактивні - на глибину 310-340 метрів. Підземне поховання РРВ відбувається до сих пір. Сумарна активність похованих тут РРВ становить 40 мільйонів ТБк (1,1 ГКІ) довгоживучих ізотопів, включаючи кілька десятків кілограм плутонію.
За 30 років експлуатації установок під землею було поховано 127 тисяч тонн твердих радіоактивних відходів. Для цих цілей був також побудований наземний бетонний бункер. Контейнери з ТРО доставляються до цього бункера автотранспортом з різних виробничих комплексів Сіверська. Вміст контейнерів поміщається в бункер через отвори на даху. Порожні контейнери перевозяться назад і використовуються заново. Бункер, висота якого досягає 6-ти метрів, має товщину стін, рівну 1,5 метра. Близько отворів на даху бункера випромінювання склало 56 мЗв / год (5,6 Бер / год).
Виробничі та аварійні викиди радіоактивності на СХК
Перший реактор (І-1) в Сіверську мав прямоточну систему охолодження. Охолоджуюча вода, яка скидалася на канал, що впадає в річку Чернільщіков, а від туди в річку Томь, була забруднена різними радіоактивними елементами. Для запобігання розповсюдження радіоактивності, по берегах каналу побудували бетонні загородження. Після зупинки першого реактора в 1990 році інформаційне агентство ТАСС заявило, що скиди радіонуклідів у річку Томь скоротяться у два рази.