Ландшафт у своєму розвитку намагається наблизитись до повної відповідності між усіма його компонентами, до гармонійності. Але він ніколи цієї гармонійності не досягає. Досягається лише відносна гармонійність. «Гармонійні» періоди в житті ландшафту відповідають еволюційному розвиткові і завжди більш тривалі, ніж «дисгармонійні». Багато питань саморозвитку ще недостатньо вивчені. На допомогу прийшли такі науки, як геохімія і геофізика ландшафтів. Саморозвиток ландшафту пов'язаний з обміном (міграцією) речовин і енергії. Великого значення у вивченні цих процесів набувають стаціонарні ландшафтні дослідження.
Роль природних компонентів у формуванні й саморозвитку ландшафтних комплексів, як відомого, неоднакова. Літогенні компоненти (геологічна будова, літологія, рельєф) є ведучими за силою впливу один на одного і за їх роллю у формування комплексів. Вони «змушують» живу природу (біогенні компоненти) змінюватись глибше. Ніж змінюються самі під впливом живих організмів. Біогенні компоненти реагують на найнезначніші зміни в ландшафті і тому є індикаторами ландшафту. Будучи найбільш мінливими, вони найслабші при формуванні комплексів. А літо генна група ландшафту найсильніша, бо вона найбільш інертна, через що її вплив на природний комплекс є найбільш стійким.
Як відомо. Довготривалий вплив в одному й тому самому напрямі викоикає глибокі зміни в усіх компонентах. Такі зміни в живих організмах закріплюються спадковістю.
Таким чином, функціонування, динаміка, еволюція і розвиток – це взаємозв’язані процеси, які характеризують ландшафтні комплекси, їхню індивідуальність, еволюційні цикли, ступінь перетворюваності, що має прикладне значення.
Ландшафтний прогноз – важливий етап у динаміці і розвитку ландшафтів. Він необхідний для того, щоб найбільш раціонально використовувати їх природні ресурси, перетворювати ландшафти в культурні. Географи повинні передбачати ті наслідки, до яких приведе втручання людини в хід природних процесів. Це складна проблема, при розв’язанні якої треба враховувати багато різних зв’язків у природі і вплив суспільства на природу.
Ландшафтний прогноз ґрунтується на порівняльно-географічному аналізі природи і взаємодії природи й суспільства в просторі й часі. Слід пам’ятати при цьому, що змінена людиною природа розвивається значно швидше, ніж непорушена. Тому основним методом ландшафтного прогнозу має бути метод «ланцюгових реакцій», які виникають у природному середовищі та між природною і суспільством. Цей метод дозволяє визначити ланцюг сучасних і майбутніх процесів і, переходячи від однієї його ланки до іншої, розкрити весь комплекс природних процесів і явищ.
Ландшафтний прогноз повинен бути конструктивним, тобто передбачати процеси і керувати ними.
Актуальність теми контрольної роботи зумовлена постійно зростаючою інтенсивністю антропогенних навантажень на природу України, в тому числі збільшенням обсягів екологічно шкідливих речовин, що викидаються в навколишнє середовище.
Захисні механізми ландшафтного комплексу по відношенню до техногенного впливу проявляються в розкладі й трансформації забруднюючих речовин та транспортуванні їх геохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу; тобто в здатності ландшафтного комплексу до самоочищення. Вивчення здатності ландшафтних комплексів до самоочищення спрямоване на визначення форми та інтенсивність природних геохімічних процесів та їх аналіз з точки зору геохімічної стійкості до техногенних навантажень.
Актуальною є дана проблема і для басейну р. Росі – території історично давнього господарського освоєння, який розміщений у лісостеповій зоні України. Басейн характеризується складною ландшафтною і ландшафтно-геохімічною структурами, значною площею агроландшафтів.
Вперше питання здатності ландшафтних комплексів до самоочищення з ландшафтно-геохімічної точки зору розглянуто М.А.Глазовською (1972). Вона виділяє відносне самоочищення основних ландшафтних комплексів шляхом винесення і розсіювання забруднюючих речовин в геохімічно залежні ландшафтні комплекси, що приводить до очищення одних і забруднення інших ландшафтно-геохімічних систем. Повне самоочищення від забруднюючих речовин усіх компонентів ландшафтного комплексу та ландшафтно-геохімічної системи (ЛГС) в цілому відбувається при розкладі забруднювачів до нетоксичних речовин або до їх повної мінералізації і залежить, крім природних факторів, від властивостей самого забруднювача, характеру його метаболізму в місцевих умовах, форм і результатів взаємодії з компонентами середовища (Глазовська, 1979).
Здатність ландшафтних комплексів до самоочищення слід розуміти як сукупність ландшафтно-геофізичних, ландшафтно-геохімічних і біогеохімічних процесів, що обумовлюють розклад, нейтралізацію та іммобілізацію забруднюючих речовин і їх виведення геохімічними потоками за межі ландшафтного комплексу. Наведене визначення здатності ландшафтних комплексів до самоочищення відповідає його розумінню М.А. Глазовською (1979), Є.І. Нікіфоровою (1985), Ю.М. Семеновим (1991), В.А. Снитком (1992), Л.Л. Малишевою (1988).
Ландшафтознавчо-геохімічний аналіз і якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення побудовані на таких принципах.
Структурно-функціональний принцип: Здатність агроландшафтів до самоочищення, динаміка винесення забруднюючих речовин і поширення їх ореолів розсіювання залежить, в першу чергу, від типу структури ландшафтно-геохімічних систем. Цей принцип виходить з системного підходу до вивчення геосистем, достатньо розробленого в ландшафтознавстві.
Ландшафтно-геохімічні системи зв'язані єдиним міграційним потоком, що спрямований від елювіальної частини до субаквальної і визначає характер міграції і перерозподілу як природних, так і техногенних речовин. У зв'язку з цим речовини, які надходять до ЛГС, нерівномірно розповсюджуються; формуються зони стійкого виносу і зони акумуляції. Елювіальні ЛГС є геохімічно автономними, більш стійкими, ніж інші типи, які є геохімічно підпорядкованими. Тому, потоки забруднюючих речовин рівної напруги і складу небезпечні в більшій або меншій мірі залежно від того, чи надходять вони у верхні ланки катени (і таким чином можуть охоплювати всю катену) або локалізуються в її нижніх ланках і утворюють менші за обсягом техногенні аномалії. Геохімічно підпорядкованою позицією, а також розвитком комплексних ландшафтно-геохімічних бар’єрів обумовлена слабка здатність до самоочищення ландшафтно-геохімічних систем річкових заплав, давніх водно-льодовикових прохідних долин, балок, западин.
Принцип відповідності: кожній групі процесів самоочищення відповідає певна група факторів, що визначає здатність ландшафтних комплексів (в тому числі агроландшафтів) до самоочищення (табл.1). Кожна група включає базові фактори, які можна охарактеризувати в часі залежно від мети і рівня дослідження. Методичні опрацювання на Димерському стаціонарі дають можливість аналізувати ці фактори на базі вивчення станів ландшафтних комплексів (Гриневецький, О.М. Маринич, Л.М. Шевченко, 1994).
Принцип подібності. Прогноз імовірної здатності агроландшафтів до самоочищення від забруднювачів можливий лише по відношенню до подібних за відповіддю на техногенний вплив ландшафтно-геохімічних систем. Три групи факторів, що визначають три групи процесів самоочищення, дозволяють об’єднати ці ландшафтно-геохімічні системи у ландшафтно-геохімічні райони (ЛГР). В наших дослідженнях, ландшафтно-геохімічні системи, що входять до одного ландшафтно-геохімічного району, повинні, по-перше, мати подібний напрямок та інтенсивність протікання процесів самоочищення, які входять до однієї з трьох груп, по-друге, при “пошкодженні” ландшафтно-геохімічної системи утворювати подібні типи техногенних аномалій.
Принцип провідних факторів. Набір факторів для виділення ландшафтно-геохімічних районів і оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення залежить від масштабу досліджуваної території. Залежно від рівня вивчення самоочищення агроландшафтів (локальний, регіональний та ін.) в основу оцінювання беруться найбільш значимі на цьому рівні фактори, які мають просторові зміни і можуть бути зображені у заданому масштабі.
Визначення реакції кожного виду ландшафтно-геохімічної системи на техногенний вплив потребує вивчення не тільки факторів самоочищення даної ЛГС, а й поведінки конкретного забруднювача в цих умовах. Для цього необхідно використати принцип сумісності або несумісності напрямку і складу техногенного впливу з напрямком сучасних ландшафтно-геохімічних процесів (Солнцева, 1981). Цей принцип використаний нами при оцінюванні здатності агроландшафтів басейну р. Росі до самоочищення від пестицидів і важких металів (свинцю, кадмію, міді й цинку).
Принцип імовірності: якісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення носить імовірний характер, оскільки складається з декількох якісних оцінок окремих груп процесів самоочищення, які, в свою чергу, грунтуються на якісній або кількісній оцінці факторів самоочищення. Кількісне оцінювання здатності агроландшафтів до самоочищення можливе лише на основі стаціонарних ландшафтознвчо-геофізичних, ландшафтознавчо-геохімічних і біологічних досліджень.
В результаті ландшафтознавчо-геохімічного аналізу басейну р. Росі виявлено такі особливості його ландшафтно-геохімічної просторової структури. В західній частині басейну (відповідає верхній течії р. Росі та її верхніх приток) домінують елювіальні й транселювіальні ландшафтно-геохімічні системи з окислювальними умовами, промивним і періодично промивним водним режимом класу слабокислих Н+-Са2+ з темно-сірими лісовими проградованими грунтами і з чорноземами вилугованими. В заплавах річок і струмків, а також днищах балок з постійними водотоками розміщуються супераквальні ЛГС з уповільненим водним режимом, постійним перезволоженням, переважно відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу слабокислих Ca2+/H+-Fe2+ з дерновими глеюватими грунтами під злаково-бобово-різнотравними луками, в басейні р. Кам’янки - з болотяними грунтами під чорновільховими болотнотравними лісами. Днища балок і лощин з тимчасовими водотоками займають супераквальні ЛГС з активним водообміном, сезонним водним режимом і окислювально-відновлювальними умовами, гідрокарбонатно-кальцієвими водами з мінералізацією 0,4-0,75 г/л класу слабокислих Н+-Са2+ з дерновими грунтами під різнотравно-злаковими луками.