Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного і Азовського морів. Порушення норм якостей води досягла рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації [3].
Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись в маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, інші роблять із суміжних територій. Водні ресурси Дунаю складають в середніх 123 млрд. куб. метрів води на рік.
Прогнозні ресурси підземних вод питних якостей розподілені на території України вкрай нерівномірно і складають 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не пов'язані з поверхневим стоком і складають додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість більш широкого використання їх у багатьох областях [3].
З метою забезпечення населення і народного господарства необхідною кількістю води в Україні побудовано 1087 водосховищ загальним обсягом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 кубометрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметра, по яких вода надходить у маловодні регіони України.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники в розвинених країнах Європи: Франції - в 2,5 рази, ФРН - 4,3, Великобританії і Швеції - у 4,2 рази.
Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільні якості води водних об'єктів. Якості води більшості з них за станом хімічного і бактеріологічного забруднення класифікуються як забруднена і брудна (IV - V клас якостей). Найгостріше екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного і метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, і нітратний азот амонійний, важкі метали і тому подібне [3].
Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скидання забруднюючих речовин перевищує встановлений рівень гранично допустимого скидання (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.
Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:
· скидання неочищених і недостатньо очищених комунально-побутових та промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти і через систему міської каналізації;
· надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин в процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;
· ерозія ґрунтів на водозабірної площі.
Якісний стан підземних вод в результаті господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив і пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод в Донбасі і Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації і зростання вмісту важких металів в підземних водах Криму [3].
Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж стосується Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України та забезпечують водою 32 млн. населення і 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформований первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані знаходяться малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. В катастрофічному стані перебувають річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття [3].
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис. тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис. тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами в результаті використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.
Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики в галузі охорони та відтворення водних ресурсів.27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та покращення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення та забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення та господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження [3].
Не в кращому, а в деяких місцях і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської і Причорноморської низовин). Тому мета і стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.
Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав можливість окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують вирішення [1, 2], а саме:
· надлишкова антропогенне навантаження на водні об'єкти в результаті екстенсивного способу ведення водного господарства призвела до кризового зменшення само відтворюючих можливостей річок і виснаження водоресурсного потенціалу;
· стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів в результаті неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
· широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок в результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС;
· погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
· недосконалість економічного механізму водокористування та реалізації водоохоронних заходів;
· недостатня ефективність існуючої системи управління охороною і використанням водних ресурсів в результаті недосконалість нормативно-правової бази і організаційної структури управління;
· відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного і Азовського морів, якості питної води та стічних вод у системах водопостачання та водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.
Довгостроковими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем є [1, 2]:
зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;
досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;
забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища зі збереженням властивості водних екосистем відновлювати якості води;
створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони і використання водних ресурсів.
Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:
охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;
екологічно безпечне використання водних ресурсів;
відродження та підтримки сприятливого гідрологічного стану річок і заходи боротьби з шкідливою дією вод;
удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;
зменшення впливу радіоактивного забруднення.
Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державної та регіональних програм екологічного оздоровлення водних басейнів [2].
Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:
підвищення загальної культури виробництва;
суворе дотримання технологічних норм споживання та використання водних ресурсів;
підтримка в належному стані діючих очисних споруд і обладнання;
запобігання аварійних ситуацій;
забезпечення своєчасної прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;