У грунтовому середовищі вода зустрічається у різних видах.
Хімічно зв'язана вода є складником різноманітних сполук, що входять до складу грунту. Вона не приймає участі у водному балансі. Вода грунту у пароподібному стані має відносну вологість, що наближається до 100%. Вода, яка зв'язана молекулярними силами з частками грунту (іони водяної пари), малодоступна для рослин. Капілярна вода заповнює волосовідні канальці (перетином менш 3 мм2) між частками грунту і є головним джерелом води для рослин із поверхневою кореневою системою. Гравітаційна (вільна) вода знаходиться під дією сил ваги, заповнює некапілярні нещільності, переміщається у глиб грунту, легко доступна для рослин. Грунтова вода утворюється із гравітаційної, яка досягає водотривкого шару і тут накопичується.
Г. Умови життя наземних організмів визначаються атмосферним тиском. Для водних організмів аналогічним фактором є гідростатичний тиск.
Найбільші значення атмосферного тиску спостерігаються у зниженнях рельєфу (нижче рівня моря), де він може досягати 800 мм рт. ст., тоді, як на межі довічних снігів в горах тиск падає до 300 мм рт. ст. Вертикальний градієнт тиску чимало подібний ходу температури.
Значно більші перепади тиску у водяному середовищі. Гідростатичний тиск із заглиблюванням на кожні 10 м збільшується на 1 атм.(760 мм рт. ст.). При середній глибині океанів 3800 м гідростатичний тиск поблизу дна у 380 разів перевищує тиск повітря на рівні моря.
При розгляді питань зв'язку організмів з середовищем екологія враховує перш за все критерії виживання і розмноження.
Умови середовища проявляють чималу мінливість у часі і просторі. Тому більшість біологічних видів пристосовані не до певного значення даного фактора, а до деяких меж його мінливості. Як при більш низьких, так і при більш високих значеннях фактора може наступити загибель організму. Найбільш допустиме значення фактора називається верхньою, а якнайменше – нижньою критичною точкою Укладений між цими двома значеннями діапазон мінливості фактора являє собою зону екологічної толерантності. Поблизу критичних точок активність організму сильно обмежена, тоді як середина зони відповідає оптимуму (ця закономірність відома як "правило оптимуму" (рис. 3.3)). Толерантність різноманітних організмів по ставленню до одного і того ж фактора може істотно відрізнятися. У одних видів зона толерантності дуже широка (такі види називаються евробіонтами), у інших – вузька (види – стенобіонти).
Будь-яке з умов існування, що наближається до межі толерантності чи перевищує її, має назву лімітуюча умова або фактор, що лімітує.
Розглянуті раніш кліматоутворювальні фактори є ті, що лімітують. Пристосування організмів, адаптація їх до тих чи інших умов існування стосовно до кліматоутворювальних факторів має назву акліматизація. Акліматизація відбувається на протязі ряду поколінь і може закріплюватися на генетичному рівні.