Структура природоохоронних витрат та методи нарахування еколого економічних збитків від забруднення (стр. 1 из 4)
Реферат
з дисципліни «Екологія»
На тему:
"Структура природоохоронних витрат та методи нарахування еколого-економічних збитків від забруднення навколишнього середовища"
Зміст
1. Структура природоохоронних витрат та методи нарахування еколого-економічних збитків від забруднення навколишнього середовища
2. Збитки від забруднення атмосфери
3. Збитки від забруднення водних об’єктів
4. Збитки, які завдаються земельним ресурсам
Список літератури
1. Структура природоохоронних витрат та методи нарахування еколого-економічних збитків від забруднення навколишнього середовища
Здійснення процесів природокористування пов’язане з витратами матеріальних і трудових ресурсів, що прямо або побічно впливає на кінцеві показники роботи підприємства.
Природоохоронні витрати – це виражені у грошовій формі витрати підприємства (крім екстернальних витрат), на забезпечення процесів природокористування.
В структурі природоохоронних витрат варто розрізняти такі: витрати на запобігання забруднення; витрати на зменшення шкідливого впливу, здійсненого забрудненням на об’єкти екосистем; витрати на ліквідацію наслідків забруднення. Перший вид витрат може розглядатися як альтернатива двом іншим. З урахуванням цього останні дві складові поєднуються в одну групу витрат. Отже, загальні витрати підприємств на природоохоронну діяльність формуються з двох складових: поточні витрати на природоохоронну діяльність; економічні збитки, пов’язані з компенсацією негативного впливу забруднення від діяльності суб’єкта господарювання на його ресурси та об’єкти екосистем.
До поточних витрат можна віднести всі витрати на утримання і обслуговування основних фондів природоохоронної спрямованості, у томучислі витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу,поточний і капітальний ремонт, амортизаційні відрахування, енергетичні витрати тощо, а також витрати на оплату інших послуг з охорони навколишнього середовища (екологічний аудит, екологічне страхування тощо). Питома частка природоохоронних поточних витрат в загальних витратах на виробництво товарної продукції коливається в межах 0,2–3%.
Збитком вважаються фактичні і можливі втрати, які виникають внаслідок певних природних явищ або негативних змін від антропогенного впливу. Усі види збитків можна розділити на вимірювані (грошові чи натуральні) і умовно вимірювані, тобто ті, що практично не піддаються кількісній оцінці. Вимірювані збитки поділяються на економічні і соціально-економічні, а умовно вимірювані – на соціальні і екологічні.
Економічний збиток – це виражені у грошовій формі фактичні і можливі витрати, заподіяні економічним суб’єктам внаслідок екодеструктивного впливу, а також додаткові витрати на компенсацію цих збитків.
Всі економічні збитки поділяються на п’ять видів:
1) фактичні, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього середовища і можуть бути оцінені у грошовій формі у звітному періоді;
2) можливі, які можливі в перспективі через забруднення природного середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;
3) відвернені, які становлять різницю між фактичними і можливими збитками;
4) ліквідовані – частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки проведенню природоохоронних заходів;
5) потенційні – збитки, які можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.
Існує декілька підходів до визначення збитків від порушень стану навколишнього природного середовища, які із різним ступенем повноти враховують витрати, що виникають унаслідок забруднення середовища та негативних змін його стану. Однак грошове вираження збитків визначається по-різному. Одні пропонують визначати їх за витратами валової продукції, інші – за приведеними витратами на заходи з ліквідації наслідків забруднення і відтворення продукції, що втрачається, треті – за зміною економічної оцінки ресурсу. Оцінюються збитки у грошовому вираженні за певний період часу. Вони можуть бути несуттєвими, якщо не перевищують поріг чутливості та стійкості екологічної системи, і суттєвими, якщо перевищують.
На рівні великих територій (регіонів, країн) застосовується спрощена (емпірична) оцінка еколого-економічних збитків. Її використання дозволяє встановити лише приблизні масштаби економічних збитків і ефективності заходів щодо запобігання або ліквідації збитків від забруднення.
При цьому оцінка економічного збитку, заподіяного викидами забруднень в природне середовище (атмосферне та водне) від окремих стаціонарних джерел забруднення протягом року, визначається за формулою:
а) для водних об'єктів:
;б) для атмосфери:
,де mi – фактичний обсяг (маса) викиду забруднюючої речовини;
ai – відносна агресивність (рівень небезпечності для живого) і-ї забруднюючої речовини;
γ – вартісна оцінка збитку від одиниці викиду шкідливих речовин (коефіцієнт переведення обсягів забруднення у грошові одиниці);
σ – коефіцієнт, що враховує регіональні особливості території зони активного забруднення;
f – коефіцієнт, що враховує характер розсіювання забруднюючої речовини в атмосфері та визначається на підставі інженерно-технічних розрахунків.
Головна ідея такої методики полягає в тому, що всі шкідливі
речовини, які потрапляють в середовище, приводяться до «моно-забруднення».
Коефіцієнт ai, що характеризує відносну небезпеку шкідливих викидів, розраховується на основі порівняльного аналізу шкідливого впливу окремих речовин. Величина коефіцієнта відносної агресивності забруднюючих речовин є оберненою величиною до їх ГДК.
Коефіцієнт відносної небезпеки забруднення територій σ повинен враховувати особливості і соціальну значущість досліджуваного регіону, його реакцію на викиди забруднюючих речовин. Для оцінки збитку від викидів в атмосферу коефіцієнт визначається за двома ознаками: природними особливостями (ліси різних видів, поле, пасовище, сади тощо) і типом території (курорт, приміська зона, населений пункт, промислова зона). Для водних ресурсів коефіцієнт визначається диференційовано за басейнами рік.
Існують різні значення коефіцієнтів γ для атмосферного забруднення і забруднення водойм. Ці коефіцієнти встановлені нормативно в розрізі забруднень в межах емісійних нормативів та тих, що перевищують встановлені ліміти, і корегуються відповідно до інфляційного процесу.
Коефіцієнт f, що враховує характер розсіювання шкідливих домішок в атмосфері, визначається за дисперсним складом пилу і швидкістю його осідання або в залежності від коефіцієнта очищення викидів.
Швидкість осідання визначається за спеціальними номограмами, а коефіцієнт очищення розраховується за формулою:
,де V1 – річний обсяг викидів забруднюючих речовин без очищення;
V2 – річний обсяг викидів забруднюючих речовин після очищення.
Значення коефіцієнта f при розрахунках збитків, завданих навколишньому середовищу від атмосферного забруднення, визначається так:
- для газоподібних домішок та дрібнодисперсних часток (пил та аерозолі) з дуже малою швидкістю осідання (менше 1 см/с) вважається, що:
,де h – геометрична висота устя джерела відносно середнього
рівня зони активного забруднення, м;
φ – поправка на підйом факела викидів в атмосферу, що розраховується за формулою:
,де ΔТ – середньорічне значення різниці температур в усті джерела (труби) та навколишньому середовищі, 0С;
u – середньорічне значення швидкості вітру на рівні флюгера, м/с; якщо його значення не відоме, вважається, що
u = 3 м/с;
- для часток пилу та аерозолів, які осідають зі швидкістю від 1 до 20 см/с, вважається, що:
,- для часток, які осідають зі швидкістю більше 20 см/с, вважається, що незалежно від значення h, φ, ΔТ та u: f=f3=10.
Поправка f=f3 = 10 застосовується також для викидів забруднення пересувними джерелами і часток пилу одночасно з парами води.
Розглянемо інші методики визначення збитків.
2. Збитки від забруднення атмосфери
Збитки, заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, відшкодовуються підприємствами незалежно від форм власності та видів господарської діяльності. Величина збитку від забруднення атмосфери (За) визначається за формулою:
За = К1 · К2 · Зп · Ма,
де К1 – коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду (табл. 1);
К2 – коефіцієнт, що враховує висоту викиду (табл. 2.);
Зп – питомий збиток від викиду 1 т забруднюючої речо-вини, грн./т (табл. 3);
Ма – маса викиду в атмосферу за рік, т.
Таблиця 1. Величина коефіцієнта К1
| Значення коефіцієнта | Характеристика пункту, де розташований об’єкт забруднення |
| 0,1 | Підприємство розташоване далеко від населених пунктів на незручних для сільськогосподарського використання землях, які не становлять великої цінності для збереження як ландшафтних і заповідних зон |
| 0,3 | Підприємство розташоване далеко від населених пунктів на сільсько-господарських землях, які не вимагають спеціальних меліоративних робіт |
| 0,5 | Підприємство розташоване на селітебній території сільськогосподарських населених пунктів |
| 0,7 | Підприємство розташоване на селітебній території міст з населенням до 100 тис. чол. |
| 1,0 | Підприємство розташоване на селітебній території міст з населенням від 100 до 500 тис. чол. |
| 2,0 | Підприємство розташоване на селітебній території міст з населенням понад 500 тис. чол. |
| 2,5 | Підприємство розташоване поблизу ландшафтних, водоохоронних, санітарних, замовлених, заповідних, паркових і лісопаркових зон у містах і населених пунктах |
| 3,0 | Підприємство розташоване поблизу територій курортних місць, історико-архітектурних пам’яток, що охороняються державою, місць масового відпочинку працівників у містах та інших населених пунктах |
Таблиця 2. Величина коефіцієнта К2 (залежно від висоти викиду)