Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В.Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світогядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобільній екосистемі. Так, А.Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство.
Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об”єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов”язаними з суб”єктивністю.
Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природнє - штучне, природне - культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність - лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою.
Отже , з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об”єктивного знання.
На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і дяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв”язку із стосунками людини і природи, а в зв”язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфілікту між представниками різних позицій.
Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв”язку з невідповідністю теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності.
На думку В.Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери. І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення.
Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає рельності. Більш евристичним в методологічному смислі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя.
Про що свідчать наведені точки зору і міркування? Перш за все, про потребу і відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах методологічної концепції постнекласичної науки. Крім того, про реальну методологічну і світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень.
Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки. І хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну “антропогеосфера” і тези про життя природи виключно в сфері “культури” і “мислення” - як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметність, методологічні і світогядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.
Якщо рух до постнекласичної науки пов”язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це,відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення.
Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Він наголошував, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту.
Продуктивною для розв”язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов”язано з відповідальністю людини за пройдений щлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування.
Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою.
Отже, після обговорення таких питань, як виникнення класичної екології, еволюція її предмету, багатоманітність сучасного використання поняття екологія ми можемо зробити певні висновки.
ВИСНОВКИ .
1. Класична екологія є природничою наукою, що виникає в межах біології - біоекологією. Її предмет загальним чином визначається як вивчення багатоманітності стосунків організму і середовища.
2. Сучасний стан екології як науки характеризується значним розширенням її предмету в результаті диференціації і інтеграції науково-екологічного знання, зв"язку екології з іншими природничими і гуманітарними науками. Нові трактування предмету екології можна побачити як в роботах вчених - екологів (М.Голубець, І.Круть, Ю.Одум, М.Реймерс, Ю.Шеляг-Сосонко та ін.), так філософів і методологів екології (Т.Гардашук, Е.Гірусов, М. Кисельов, В.Крисаченко, М. Моісеев, Л.Сидоренко та ін.). Серед нових методологічних ознак екології визначають: включення відношення людини і природи в предмет екології, єдність гуманітарного і природничонаукового знання і підходів, її існування як загально-наукового підходу, переростання екології в різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду - екологізм.
3. Західні алармісти (алармізм - позиція, відповідно до якої людству загрожує загибель через екологічну катастрофу), наприклад, О.Тоффлер, У.Дуглас, А.Печчеї обгрунтували розуміння сучасної екології як світогляду людства, що прагне не дійти до екологічної катастрофи. Продовженням цієї лінії є трактування екології як основи сучасної ідеології і сучасного світогляду - "екологізму", що не обмежується суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики. Західні дослідники пропонують розрізняти "екологізм" (ekologism) та "инвайронменталізм" (environmentalism).
4. Розширення предмету екології призвело до виходу науково-екологічного пізнання за межі природничої науки в сферу гуманітарного знання іфілософії. Філософські проблеми входять в предмет таких розділів екології, як соціальна екологія, інтелектуальна екологія, екологія культури, екологія духа.
5. Сучасний етап розвитку екології як науки можна визначити як постнекласичний. Вивчення екологічних систем, що є складно-динамічними, нерівноважними, розвиваючимися, людино-вимірними потребує нових методологій і включення морально-аксіологічних орієнтацій в сам процес дослідження і дій з ними.
6. В межах сучасної екології здійснюється синтез природничонаукових (біологічних, фізико-хімічних, геологічних, географічних), соціогуманітарних і філософсько-світоглядних знань і концептуальних підходів. Отже, сучасна екологія стала метанаукою. Її ціль - розробити стратегію виживання сучасного людства.
Література.
Одум Ю. Основы экологии. М., 1975.
Дювиньо П.,Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.:1973.
Шварц С.С. Экологические основы охраны биосферы. М.:1975.
Реймерс Н. Экология. Теории, законы, принципы и гипотезы. М.: 1994.
Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990.
Хесле В. Философия и экология. М.:1994.
Голубець М.А. Від босфери до соціосфери. Львів: 1997.
Кисельов М. Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки // Філософська думка. - 1998 - № 3.
Булатов М.О.,Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери. К.:1995.
Наука и культура. "Круглый стол" журнала "Вопросы философии" // Вопр. филос.- 1998.- №10.
Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос. -1997 - № 8.
Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнеклассическое знание versus классическая экология //Обществ. науки и современность - 1999. №3.
Алексенко В.Л. Новейшие теории биотической устойчивости как отражение кризиса мировоззрения//Обществ. науки и современность. - 1999. - №3.
Рац Н.В. Экология Природы или Экология Человека? // Общественные науки и современность. - 1999 - № 3.
Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і філософських ракурсів// Практична філософія. - 2000. - №1.
Гардашук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації //Практична філософія. - 2001 - №1.
Кордюм В.А. Биологическая опасность - критический порог //Практична філософія. - 2001 - №2.
Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія, культура, політика. К.: 2001.