Позови про визнання права власності є одним із загальних способів захисту права власності. Для відносин власності такого роду позови мають особливе значення, оскільки саме право власності може бути предметом спорів.
Класичним варіантом такого роду позовів можуть бути позови про визнання права власності на частину домоволодіння чи іншого майна, придбаного за рахунок спільних зусиль і коштів суб'єктів, але належним чином не оформленого як таке.
Найбільше що часто зустрічається на практиці різновид такого роду вимог складають позови про виключення майна з опису і про звільнення від арешту.
До числа особливого різновиду цих позовів можна віднести позови про визнання прав на результати творчої діяльності і захисту прав суб'єктів інтелектуальної власності авторів, співавторів, патентовласників, правонаступників, якщо суперечка виникла не на основі договірних відносин, що вимагають зобов'язально-правових способів захисту.
Дана категорія цивільно-правових способів захисту права власності, за винятком зобов'язально-правових способів, а також захисту прав власника у випадку реквізиції майна і вилучення земельної ділянки, на якому розташоване його майно, уперше передбачене законом України «Про власність». Основну групу тут складають вимоги до органів державної влади і керування про захист інтересів власника від правомірного чи неправого-мірного втручання. Специфіка цих способів захисту полягає в тому, що вони гарантують дотримання інтересів власника у випадках їх чи порушення державою його органами, що виступають як власників владних повноважень, а не рівноправних суб'єктів майнових відносин.
У залежності від характеру порушення права власності державними органами способи захисту можна підрозділити на двох підгруп.
1. Способи захисту інтересів власника при їхньому порушенні по законних підставах, а саме:
а) захист інтересів власника при припиненні його права актом вищого органа державної влади (ч.4 ст.48 Закону «Про власність»);
б) захист прав власника у випадку вилучення земельної ділянки, на якому розташоване приналежне йому майно (ст.52 Закону «Про власність»);
в) захист права власності у випадку вилучення майна при обставинах надзвичайного характеру (реквізиція) і інше возмездное вилучення майна (ч.Зі ст.55 Закону «Про власність»);
Реституція — саме древнє правило, спрямоване на захист права власності, широкий застосовуване ще згідно Росіянки Правді часи князя Володимира. Реституція, відзначала М. В. Духовской, це особлива форма відшкодування цивільних збитків, що постановляється судом без пред'явлення позову з боку потерпілого і складається в поверненні речі хазяїну, а не в сплаті її вартості '.
Передумовою реституції є перебування тієї чи іншої цінності в розпорядженні органів правосуддя (відчужена цінність була вилучена в чи процесі слідчих дій видана учасником процесу). Не підлягають реституції речі, вилучені з цивільного обороту, і предмети, вручені як хабар, за винятком випадків вимоги хабара.
В окремих випадках речовинні докази можуть бути до дозволу справи в суді повернуті їх власникам, якщо це можливо без збитку для успішного виробництва в справі.
При цьому гроші, цінності й інші речі, що служили об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам; речі, що не представляють ніякої цінності, передаються зацікавленим особам на їхнє прохання.
2. Способи захисту інтересів власника від неправомірного втручання, куди відносяться:
а) відповідальність державних органів за втручання в здійснення власником його правомочий (ст.56 Закону «Про власність»);
б) відповідальність державних органів за видання актів, що піднімають права власників (ст.57 Закону «Про власність»).
Іншу групу складають способи захисту прав власника у випадках несприятливого збігу об'єктивних обставин. Сюди входять два види захисту прав. Перший передбачений ст.53 Закону «Про власність», відповідно що власник житлового будинку має право на компенсацію, зв'язану зі зниженням цінності будинку, викликаним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі приведшей до зниження рівня шумової й екологічної захищеності території. Другий вид захисту передбачений ст.54 Закону «Про власність», відповідно якій у випадку технологічних і екологічних катастроф і за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав по володінню, користуванню і розпорядженню майном, йому відшкодовується в порядку, установленому законодавством України, чи вартість майна передається у власність інше рівноцінне майно.
Особливість даної групи захисту прав власника полягає в тому, що хоча держава і приймає на себе зобов'язання по відшкодуванню заподіяного ушер-. ба, однак порушення прав власник тут не зв'язаний ні з якою діяльністю державних органів, є результатом дії об'єктивних обставин, що не залежать від волевиявлення державних органів.
Для захисту права власності й інших речових прав застосовуються також зобов'язально-правові позови. До них відносяться позови про відшкодування збитків, причиненых чи невиконанням неналежним виконанням договорів, про повернення речей, наданих у користування за договором, а також про відшкодування заподіяної шкоди, про повернення безпідставно отриманого чи зекономленого майна. Чи право власності інше вешное право тут, як правило, є необхідною передумовою й умовою виникнення зобов'язально-правових відносин, у яких власник здобуває нові суб'єктивні права, що відрізняються по своєму змісті від права власності.
Особливим різновидом зашиті речових прав є захист права довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою (ст.51 Закону «Про власність»). Громадянин не може бути позбавлений права довічного наслідуваного володіння земельною ділянкою мимо його волю інакше як на підставі рішення суду у випадках, передбаченому законодавчими актами України. У випадку вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і суспільних потреб колишньому власнику передається замість інший рівноцінний по якості ділянка.
Збитки, заподіяні землевласнику, підлягають відшкодуванню на загальних підставах, передбачених для права власності.
Власник земельної ділянки також має право на компенсацію, зв'язану зі зниженням якості землі, викликаним діяльністю підприємств і організацій, приведшей до зниження рівня екологічної захищеності території. Суперечки по підставах і розмірам компенсації дозволяються судом.
ВИСНОВОК
Отже, споконвічно обсяг поняття прав на чужі речі в Древньому Римі містив у собі тільки земельні сервітути і тільки в постклассическую епоху коло прав на чужі речі значно розширився. Поряд із правом власності права на чужі речі також відносяться до категорії речових і абсолютних, однак головна їхня відмінність від права власності – наявність хронологічних границь існування. До прав на чужі речі відносилися сервітут, узуфрукт, квазиузуфрукт, право користування, суперфиций, эмфитевсис, право спадкоємного орендаря суспільного полючи і заставне право.
Сервитутное право було покликано обслуговувати інтереси власників конкретних маєтків, у диспозитивній формі вказуючи на можливі обмеження прав власника за договором із сусідом. Справедливості заради, відзначимо, що сервітути розділялися на земельні і, пізніше, особисті. До особистого відносилися узуфрукт, квазиузуфрукт і інші права на чужі речі, це дає підставу говорити про сервітут як про основний фундаментализирующем праві на чужі речі.
Список використовуваної літератури.
1.Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М.,1963.
2.Дождев Д.В. Римское частное право. – М.,1996.
3.Новицкий И.Б. Римское право. – М.,1996.
4.Памятники римского права. – М.,1997.
5.Савельев В.А. Римское частное право. – М.,1995.
6. Хаусманигер Г. О современном значении римского права. // Советское государство и право, 1991. – № 5.
[1][1] Хаусманингер Г. О современном значении римского права. \ Советское государство и право,1991. - № 5. - с. 98.
[2][2] Савельев В.А. Римское частное право. – М.,1995. – с. 4.
1(3) Шевченко Я.Н. Право власності в Україні - К. -1996. - С. 133.
1(4)Поіскова система “Право” ХІІ, локальна мережа.
2(5)Поіскова система “Право” ХІІ, локальна мережа.
3(6)Поіскова система “НАУ”, всесвітня мережа Enternet.
1(7) Суханов Е. Лекции о праве собственности. – М. – 1991. – С.79,80.
1(8) Пушкін А.А. Цивільне право України Ч.-1 – Х.1996.
1(9) Братусь С. Право державної власності//Право власності при вдосконаленні социалізма. - М.1989. – 39.
2(10) Маркс К., Енгельс Ф. – Твори, 2-ге вид. – Т.21 - 314
3(11) Гена Є. Власність і право власності // Держава та право. – 1993. - №10. – С.19 – 24.
1(12) Строгович М. Избранные труды. Проблемы общей теории права. – М. – 1990. – Т.1. – С.209. – 211.
1(13) Институции Гая (2; 14). // Памятники римского права. – М.,1997. – с. 46.
1(15) Новицкий И.Б. Римское право. – М.,1996.
[3][13] Дождев Д.В. Римское частное право. – М.,1996. – с. 421.
[4][14] Новицкий И.Б. Римское право. – М.,1996. – с. 108.
[5][15] Дождев Д.В. Римское частное право. – М.,1996. – с. 422-423.
[6][17] Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М.,1963. – с. 96.