Конденсаційні підземні води – це води, які утворюються в результаті конденсації водних парів, що знаходяться у повітрі, яке заповнює пори та порожнини в гірських породах і грунтах. На відміну від інфільтраційних вод, конденсаційні мають підпорядковане значення в процесі поповнення кількісних запасів підземних вод.
Седиментогенні підземні води – це води, які збереглися морських осадових відкладах , куди вони потрапили під час формування останніх. Сприятливі умови для формування седиментогенних підземних вод виникають на великих глибинах (декілька кілометрів) внаслідок перекриття алеврито-глинистих та піщанистих відкладів потужними товщами водостійких та слабо водопроникних порід.
“Ювеніальні” або магматогенні підземні води утворюються в процесі конденсації газоподібних продуктів, які виділяються у великих кількостях при застиганні магми.
Залежно від умов залягання всі підземні води діляться на три типи: верховодка, грунтові води та напірні між пластові, або артезіанські, води.
Верховодкою називають підземні води, які залягають на невеликих від поверхні землі глибинах, у межах зони аерації. Вони характеризуються обмеженим поширенням, відсутністю регіонального водотриву та періодичністю існування. Такі води накопичуються на поверхні невеликих за розмірами лінз водостійких та напівпроникних порід. Потужність верховодки складає 0, 5-1, 0, рідко 2-3 м, її рівень залежить від кліматичних умов та їх змін. Враховуючи, що води верховодки належать до інфільтраційних, найбільшої потужності вони досягають весною та осінню, в період максимального випадання атмосферних опадів.
Грунтові води, на відміну від верховодки, користуються значним поширенням. Це води першого від поверхні землі водоносного горизонту, який залягає на першому від поверхні водотриві . Вони можуть накопичуватись як у пухкиг пористих, так і тріщинуватих твердих гірських породах.
Елемантами горизонтів грунтових вод є дзеркало грунтових вод та водотривке ложе. Під дзеркалом грунтових вод слід розуміти верхню межу поширення води в розрізі водоносного горизонту, а водотривке ложе – це водонепроникні породи, які підстеляють водоносний горизонт. Порди насичені водою називаються водоносним шаром, або водоносним горизонтом. Потужність водоносного горизонту – це відстань від дзеркала грунтових до водотривкого ложа.
Розрізняють два види руху грунтових вод: ламінарний та турбулентний. Ламінарний рух – це рух у вигляді окремих струменів грунтових вод через відносно малі пори та незначні за розмірами тріщин. Турбулентний рух характерний для грубоуламкових, а також сильно тріщинуватих і закарстованих гірських порід, в яких значні за розмірами порожнини дозволяють проходженню значної кількості води за відносно короткий час з великою швидкістю. Швидкість руху грунтових вод залежить від коефіцієнта проникності, або коефіцієнта фільтрації, який, в свою чергу, залежить від гранулометричного складу уламкових гірських порід , або від ступеня їх тріщинуватості. Від земної поверхні до водотривкого ложа формується три чітко виражених зони, які відрізняються характером обводнення.
Перша від поверхні зона – це зона аерації, яка не заповнюється водою, але є своєрідним “ситом”, через яке атмосферні опади проникають в зони, що залягають нижче. Друга зона – це зона періодичного насичення водою. Вона розташована між мінімальним рівнем підземних вод у посушливі періоди та найвищим рівнем, який встановлюється в багатоводні періоди. Третя зона, або зона повного насичення, розташована між водотривам і найнижчим рівнем грунтових вод та характеризується постійним обводненням.
Особливе місце серед підземних вод належить напірним, або артезіанським водам, які залягають між двома водотривкими верствами гірських порід нижче від базису ерозії.
Підземні води можуть характеризуватися наявністю гідростатичного напору і у випадку моноклінального залягання гірських порід.
У артезіанських басейнах має місце певна вертикальна гідро геохімічна зональність , обумовлена різними гідродинамічними особливостями, вираженими через інтенсивність водообміну.
Осуви – це відрив та перем імення по схилу великої маси гірських порід під впливом сили тяжіння по якій відбувається відрив маси гірських порід та їх осування, називається поверхнею ковзання, породи, які осування, називається поверхнею ковзання , породи , які осунулися, називалися тілом осуву а місце поєднання тіла осуву з корінним уступом – тиловим швом осуву. До основних факторів, які сприяють виникненню осувних процесів, належать: 1) значна крутизна берегових схилів та утворення тріщин бортового відриву; 2)підмивання берега рікою, або абразія моря, збільшення сто збільшує напруженний стан схилу та порушує існуючу рівновагу; 3) випадання великої кількості атмосферних опадів і збільшення ступенню обводнення порід схилів, як поверхневими, так і підземними водами;