Введення та виведення інформації
У минулому загальноприйнятим способом введення даних в ЕОМ було використання клавіатури; звичною ж формою виведення інформації були слова і малюнки, які або подавалися в друкованому вигляді, або виводилися на екран дисплея. Тепер у галузі промислового застосування ЕОМ ми бачимо, що швидко зростає кількість інших способів використання електричних сигналів, якими закодовано цифри і літери слів, що вводяться в ЕОМ і виводяться з неї. Існують датчики, які реагують на зміни тиску, температури й освітлення; є прилади, що реєструють фізичні зміщення і звукові сигнали; створено системи розпізнавання образів і аналізу інформації, яка в них міститься. Усі ці технічні прилади й системи можуть перетворювати вихідні дані в електричні сигнали. Можливий і зворотний процес: приклади перетворюють електричні сигнали в інші форми інформації, такі, як світловий потік, звуковий сигнал або фізичне переміщення. Можливо, в найближчому майбутньому саме ці прилади введення-виведення інформації стануть найпоширенішими в навчальних системах (зокрема, в лабораторних умовах) для прискореного і звичайного навчання. Основою більшості навчальних засобів, очевидно, й далі залишатимуться слова й малюнки, доповнювані, якщо в тому виникає потреба, графіками та іншими формами інформації, яка виводиться на екран або подається в друкованому вигляді.
Програмні засоби
Слід чекати, що у недалекому майбутньому з'являться відповідні технічні засоби, різноманітні програми та пакети програм для застосування в школах. первісні фінансові витрати на закупівлю засобів обчислювальної техніки і програмного забезпечення, необхідного для їі роботи (тобто системного програмного забезпечення), будуть відносно невеликими порівняно з витратами часу, які неминуче виникнуть, якщо кожний учитель у кожній школі захоче складати свої власні програми. Такі програми, безперечно, міститимуть у собі індивідуальний досвід кожного вчителя, але зміст їх буде, по суті, однаковим; те саме, звичайно, виявиться справедливим і щодо обмеженого діапазону засобів і методів викладання даного предмета. Хоча з погляду вчителя такий підхід може здатися в чомусь виправданим, застосовувати його недоцільно, зважаючи на брак ресурсів. У будь-якому випадку розроблена таким чином програма виявиться неповною: для роботи з нею неминуче виникне потреба в документації, яка б містила дані про тип ЕОМ і про допоміжне обладнання, необхідне для експлуатації програми в процесі навчання. Інакше і вчитель, і учень зможуть працювати лише методом спроб і похибок.
Учителям стануть у нагоді додаткові методичні матеріали, підготовлені не програмістом, а фахівцем з даного предмета. Серед цих матеріалів можуть бути короткі зауваження щодо відповідних методів викладання і довідкові дані, призначені для вчителя, а також зведення інформації, що надійшла під час опитування, і робочі аркуші для учнів. Такі матеріали перетворюють окрему програму в пакет прикладних програм викладання певного предмета, і цей пакет успішно можна використати на ЕОМ конкретного типу.
Все це свідчить про потребу співробітництва як між учителями, так і між учителями та програмістами. У ході колективного використання ресурсів можна створити невелике число програмних пакетів високої якості. Для учнів такі пакети матимуть набагато більшу цінність під час навчання, ніж велика кількість схожих програм, якими можуть користуватися лише ті, хто їх написав.
Роль учителя
З багатьох моделей планування навчального процесу встановлено, що найсуттєвішим у викладанні того чи іншого курсу є виявлення його цілей і засобів їх досягнення. Може, саме ці категорії варто було б розглядати як дещо більше порівняно з конкретними галузями пізнавальної діяльності (виносячи на другий план навички, яких треба набути в процесі вивчення курсу, а також знання, нагромаджені до його закінчення). Засоби досягнення цілей допускають різні способи реалізації. Щойно ці засоби встановлено, узгоджено й прийнято, можна визначити й сформулювати відповідний зміст повчальної програми курсу. Треба встановити також відповідні методи навчання і навчальні ситуації. Завдання вчителя полягає в тому, щоб скомпонувати вибрані елементи у вигляді програми роботи як класу, в якому він викладає предмет, так і окремих учнів цього класу. Треба також, щоб учитель критично оцінював курс, виявляв як вдалі, так і невдалі його моменти. За критерій оцінки курсу слід брати рівень досягнення окремими учнями поставлених цілей і ступінь освоєння ними засобів, що визначаються цими цілями.
Отже, саме вчитель має вирішити, яку роль повинна відігравати обчислювальна машина в справі допомоги учням у навчанні. Можна обгрунтувати спробу використати який-небудь пакет прикладних програм, але досить важко оцінити якість такого пакета, не маючи досвіду нового застосування в умовах реального класу. Учитель може дістати відповідь на деякі свої запитання, переглядаючи бібліотеку програмних засобів, але решта запитань залишаться без відповіді, доки не стане ясною реакція учнів. Чи є конкретна програма найкращим способом репрезентації даного аспекту навчального плану? Чи не повторює вона змісту певного пункту навчальної програми, уже поданого в іншій формі? Чи дає вона учням змогу моделювати ситуацію, яку не можна уявиш наглядно? Чи допоможе ця програма вивчати процес, який неможливо відтворити в класному приміщенні?
Застосовуючи пакет прикладних програм, учитель повинен відповісти на ці та інші запитання. Якщо всі відповіді позитивні, то можна з певністю сказати, що застосування ЕОМ дасть суттєвий виграш. Якщо ж усі відповіді негативні, то питання про застосування такого пакета залишається відкритим. У багатьох випадках відповіді бувають і позитивними, і негативними: це свідчить про те, що в деяких випадках пакет може допомогти учням в оволодінні предметом з більшим успіхом, ніж у решті випадків. Ясна річ, самого цього недостатньо для вчителя, якого хвилює ефективність викладання предмета, застосування методів навчання і роль навчальних ситуацій.