Стан будівель і споруд задовільний, проте технологічне устаткування зношене і вимагає ремонту.
У головному корпусі знаходитися Адміністрація директора, Бухгалтерія, актовий зал, баня.
Електропостачання здійснює районна підстанція 35/6 кВ «Зімогорье»,
розташована безпосередньо на промплощадці шахти. Від ПС 35/6 кВ по трьох кабельних введеннях (3*120 мм 2) завдовжки – 300 м-кодів кожен, підключена головна знижуюча підстанція (ГПП) шахти, поєднана з РУ 6 кВ. Від ГПП напругою 6 кВ харчуються всі високовольтні приводу технологічних механізмів шахти, низьковольтне навантаження і освітлення. Через реактори типа РБА6–200–10 від ГПП подаються введення на ЦПП 6кВ г.480 м, г.580 м, г.680 м. і и УПП 6кВ г. 390 м.
Пневмонічне господарство – існуюча компресорна установка обладнана 3‑я компресорами: 2‑а компресора типа 55‑в продуктивністю по 100 м-кодів /мін З електродвигунами потужністю по 625 кВт, 6 кВт і одним компресором типа 4М1 0–1 00/8 продуктивністю 100 м3 /мін З електродвигунами потужністю 630 кВт, 6 кВт.
Існують на шахті будівлі і споруди (дозування бункери, надшахтна споруда допоміжного ствола, будівля підіймальних машин головного і допоміжного ствола, котельної, контори об'єднаної станції відчистки шахтних вод) і інші будівлі знаходяться задовільному стані. В даний час закінчується будівництво ПС 110/6 кВ і кабельної галереї на поверхні шахти.
Шахта має два стволи. Скиповий ствол діаметром 5м призначений для видачі вугілля і породи. Обладнаний підіймальною машиною 2Ц‑4х1,8 з скипами ємкістю 6т. По стволу видається з шахти витікаючий струмінь повітря. Ствол кліті прямокутного перетину з розмірами 4,03х3,47м призначений для спуску-підйому людей, доставки матеріалів і устаткування. Обладнаний підіймальною машиною ЦР – 4х3/0,7 з двох поверховими клітями на вагонетку типа УВГ – 1,4. По стволу в шахту подається свіжий струмінь повітря.
2. Індивідуальні питання
2.1 Інсталяція та налагодження програмного забезпечення
Інсталяція програмного забезпечення
Коли пройдено етапи придбання та інвентаризації програмного забезпечення, можна розпочинати його встановлення на комп’ютерах. Необхідно запровадити централізовану політику інсталяції та призначити особу або підрозділ, які відповідатимуть за розгортання ПЗ. Окрім того, слід провести певні заходи, щоб інсталяцію програм могли здійснювати лише відповідальні за неї особи.
Прийняту політику інсталяції необхідно довести до відома всіх працівників та керівників підрозділів. Встановіть стягнення для тих, хто не дотримуватиметься їх.
Врахуйте наведені нижче рекомендації.
- Забезпечте технічну підтримку лише схвалених для використання прикладних програм та пристроїв.
- Забороніть встановлення без попереднього схвалення програмних і апаратних засобів на пристроях (настільних та портативних комп’ютерах і серверах).
- Відключіть команди запуску програм та встановлення і видалення програм у меню Пуск (Start) на всіх комп’ютерах.
- Відключіть режим автоматичного запуску на всіх комп’ютерах із пристроями для зчитування компакт-дисків.
- Запровадьте процедуру деінсталяції будь-яких програмних і апаратних засобів, встановлених без дозволу.
- За відсутності відповідної політики інсталяції компанії загрожують:
- Ураження систем вірусами.
- Порушення системи захисту.
- Втрата даних.
- Зменшення пропускної здатності мережі через виконання несхвальних програм.
Звичайно, ліцензійну документацію, посібники користувача, інсталяційні носії тощо необхідно зберігати у безпечному місці та регулярно поповнювати після інсталяції. Відповідальність за це має бути покладено на певний підрозділ.
Налагодження (рос. отладка) – це процес, який починається з моменту встановлення існування помилки і закінчується локалізацією цієї помилки в програмі, тобто визначенням її характеру та місцезнаходження. Таким чином, налагодження програми передбачає обов'язкову наявність помилки. Налагодження програм.
Налагодження програм – досить складний процес. По-перше, для виправлення помилки необхідно повністю виявити її причини, які часто далеко неочевидні. По-друге, ця діяльність психологічно носить негативний характер, в тому розумінні, що програміст повинен визнати, що саме його помилка є причиною програмного збою. Крім того, налагодження – це процес, який призупиняється лише тимчасово, поки тестування не виявить наявність чергової помилки.
Отже, що робити, коли програма не працює, або працює, але видає неправильні результати? Зі стратегічної точки зору треба мати на увазі, що існують три основні методи налагодження програми, кожен з яких має свої особливості.
1. Використати при створенні програми всі методи, які дозволили б зменшити кількість помилок в програмі, а у випадку їх виявлення використовувати переважно налагодження вручну, тобто перегляд тексту програми та ретельний його аналіз.
2. Переважне використання програмних засобів комп'ютера – так званих налагоджувачів (англ. debuggers) для пошуку помилок. Як варіант цього метода можна розглядати трасування, або можливість покрокового виконання програми і слідкування за значеннями змінних в процесі виконання програми, яке є доступним у деяких програмних середовищах. Цей метод не гарантує знаходження всіх помилок, тому що програмний налагоджувач може працювати більш коректно, ніж компілятор – наприклад, обнуляти невизначені змінні або інакше розподіляти пам'ять.
3. Поєднує створення програми з одночасним налагодженням та тестуванням її частин. Цей метод вимагає високої самодисципліни програміста і є більш ефективним у випадку аналітичного програмування (програмування згори донизу).
Важко сказати, якому підходу слід надавати перевагу. Скоріше за все це визначається характером програми та особистими прихильностями її автора.
2.2 Діагностика та усунення неполадок у комп’ютерній мережі
Дуже часто під діагностикою локальної мережі мають на увазі тестування лише її кабельної системи. Окрім стану кабельної системи на якість роботи мережі значний вплив робить стан активного устаткування (мережевих плат, концентраторів, комутаторів), якість устаткування сервера і налаштування мережевої операційної системи. Крім того, функціонування мережі істотно залежить від алгоритмів роботи експлуатованого в ній прикладного програмного забезпечення.
Починаючи процес діагностики проблеми, треба зібрати інформацію про стан мережі. Наприклад:
- з’явилась проблема нещодавно, або вона існує тривалий час;
- чи немає проблем з апаратним забезпеченням;
- дізнатись, чи не додано нових апаратних засобів або ПЗ;
Якщо відомо, як повинна нормально функціонувати мережа, можна зрівняти ці характеристики з тими, які є.
Після збору інформації скористайтеся нею, щоб сформувати уявлення про ймовірну проблему. Спробувати робити проблему на складові частини.
Оскільки мережні протоколи спроектовані так, щоб адаптуватися до проблеми у мережі (намагаючись обійти їх), це дає неприємний побічний ефект, приховуючи причину проблеми від адміністратора. Іноді єдиною помітною різницею буде лише деяке зниження продуктивності.
Основних причин незадовільної роботи прикладного ПО в мережі може бути декілька: пошкодження кабельної системи, дефекти активного устаткування, перевантаженість мережевих ресурсів (каналу зв'язку і сервера), помилки самого прикладного ПО. Часто одні дефекти мережі маскують інші. Так, щоб достовірно визначити, в чому причина незадовільної роботи прикладного ПО, локальну мережу потрібно піддати комплексній діагностиці. Комплексна діагностика передбачає виконання наступних робіт (етапів).
- Виявлення дефектів фізичного рівня мережі: кабельної системи, системи електроживлення активного устаткування; наявність шуму від зовнішніх джерел.
- Вимір поточної завантаженості каналу зв'язку мережі і визначення впливу величини завантаження каналу зв'язку на час реакції прикладного ПО.
- Вимір числа колізій в мережі і з'ясування причин їх виникнення.
- Вимір числа помилок передачі даних на рівні каналу зв'язку і з'ясування причин їх виникнення.
- Виявлення дефектів архітектури мережі.
- Вимір поточної завантаженості сервера і визначення впливу міри його завантаження на час реакції прикладного ПО.
- Виявлення дефектів прикладного ПО, наслідком яких є неефективне використання пропускної спроможності сервера і мережі.
Якщо мережа має архітектуру з компактною магістраллю (collapsed backbone) і як магістраль використовується комутатор, то аналізатор необхідно підключати до тих портів комутатора, через які проходить аналізований трафік. Деякі програми мають спеціальні агенти або зонди (probes), що встановлюються на комп'ютерах, підключених до видалених портів комутатора. Зазвичай агенти (не плутати з агентами SNMP) є сервісом або завданням, що працює у фоновому режимі на комп'ютері користувача. Як правило, агенти споживають мало обчислювальних ресурсів і не заважають роботі користувачів, на комп'ютерах яких вони встановлені. Аналізатори і агенти можуть бути підключені до комутатора двома способами. Якщо в комутаторі спеціальний порт відсутній, то аналізатор (або агент) слід підключати до портів доменів мережі, що цікавлять, в максимальній близькості до найбільш підозрілих станцій або сервера. Інколи це може зажадати використання додаткового концентратора. Даний спосіб переважно першого. Виняток становить випадок, коли один з портів комутатора працює в повнодуплексному режимі. Якщо це так, то порт заздалегідь необхідно перевести в напівдуплексний режим. На ринку є безліч всіляких аналізаторів протоколів – від чисто програмних до програмно-апаратних. Не дивлячись на функціональну ідентичність більшості аналізаторів протоколів, кожен з них володіє тими або іншими достоїнствами і недоліками. В зв'язку з цим ми хотіли б звернути увагу на дві важливі функції, без яких ефективну діагностику мережі провести буде скрутно.