Контрольна робота
з дисципліни:
“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”
Зміст контрольної роботи
1. Монетарний режим таргетування грошових агрегатів: сутність та зміст, переваги, недоліки (№5)
2. Федеральна резервна система: організаційна структура, управління, завдання та функції. Еволюція взаємовідносин центрального банку та уряду. (№14)
Список літератури
1. Монетарний режим таргетування грошових агрегатів: сутність та зміст, переваги, недоліки (№5)
Структуру грошового обороту можна визначити за різними ознаками. Найпоширенішою з них є класифікація грошового обороту залежно від форми функціонуючих у ньому грошей. За цією ознакою грошовий оборот поділяється на безготівковий і готівковий обороти.
Готівка, як правило, використовується при утворенні доходів населення (виплата заробітної плати, пенсій, стипендій) і витрачанні доходів населення (купівля товарів і послуг у роздрібній торгівлі тощо). У сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів.
У сфері безготівкового обороту рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. При цьому гроші не виходять за межі банківської системи, що дозволяє контролювати грошові потоки суб'єктів господарювання і певним чином впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не лише їм самим, а й банкам. Визначаючи законодавчо можливість банківських установ здійснювати такий контроль, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот зокрема І на процес суспільного відтворення у цілому. У цьому основна перевага безготівкового обороту грошей порівняно з готівковим.
Сьогодні обіг готівки у розвинених країнах відіграє незначну роль - практично в усіх цих країнах маса готівки не перевищує 5-10% обсягу сукупного грошового обороту. Збереження готівки в обігу за умов високого рівня розвитку безготівкових розрахунків пояснюється намаганням населення вивести свої грошові доходи з-під контролю податкових органів.
У всіх розвинутих країнах канали обігу готівки і безготівкової грошової маси утворюють єдине ціле. Постійно відбувається перетворення грошей з безготівкової форми у готівку і навпаки.
Сукупний грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої має важливе значення для діяльності центрального банку та грошово-кредитного регулювання економіки країни. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, може суттєво вплинути на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість тощо.
Маса грошей в обігу - це загальна сума залишків грошей у всіх їх формах, які знаходяться у розпорядженні суб'єктів економіки у певний момент часу.
Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, необхідно володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. В умовах розвинутих ринкових відносин визначення кількості грошей - надзвичайно складне завдання. Це пояснюється тим, що в сучасній економіці різні види активів одночасно тією чи іншою мірою виконують усі основні функції грошей (засіб обігу, міра вартості, засіб нагромадження). Тобто немає вагомих підстав для того, щоб провести чітку межу між власне грішми та іншими ліквідними активами.
Залежно від можливості одночасного використання різноманітних видів грошових коштів розрізняють кілька грошових агрегатів, що є показниками обсягу і структури грошової маси.
Розмежування грошових агрегатів відбувається виходячи з міри їх ліквідності, тобто можливості швидкої, з найменшими ризиками і затратами конверсії різних форм вкладів і заощаджень у засоби, що швидко реалізуються. У загальному вигляді грошові агрегати різних країн при деяких їх відмінностях можна звести до таких:
=> Перший грошовий агрегат, який протягом багатьох років відіграє роль домінуючого вимірника грошової маси, акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу. У промислово розвинутих країнах майже всі обмінні операції здійснюються за допомогою двох високоліквідних активів - готівки і трансакцій-них депозитів (вклади до запитання, дорожні чеки та інші чекові депозити). Сума готівки і вкладів до запитання позначається терміном параметр М1.
=> До другого грошового агрегату входять строкові і ощадні вклади у комерційних банках. Цей агрегат грунтується на здатності грошей бути ліквідним засобом нагромадження купівельної спроможності. Він охоплює ряд активів, які мають фіксовану номінальну вартість і здатні перетворюватися на готівку або трансакційні депозити для здійснення відповідних платежів. Проте здебільшого ці активи не можуть безпосередньо переводитися від однієї особи до іншої, тобто їх ліквідність менша порівняно з агрегатом М1.
У сукупності з готівкою і трансакційними депозитами ці активи утворюють параметр М2.
=> Крім активів, що входять до параметра М2, існують й інші, менш ліквідні активи: депозитні сертифікати, строкові угоди про зворотний викуп і термінові позики в євродоларах, акції взаємних фондів грошового ринку тощо. Грошовий параметр, що включає в себе М2, а також перелічені вище активи, називається параметром М3.
=>Проте активами, що включаються до параметра М3, не вичерпується перелік усіх ліквідних активів. Певні види цінних паперів (наприклад, банківські акцепти, комерційні папери, короткострокові цінні папери і облігації державних скарбниць) також вважаються досить ліквідними. Найширшим з усіх використовуваних на сьогодні грошових агрегатів, що охоплює суму цих активів і параметр М3, є параметр М4 (чи L - у США).
Національний банк України, починаючи з 1993 р., з метою аналізу та регулювання грошової маси визначає такі грошові агрегати:
МО - готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що знаходяться поза банківською системою);
М1 - МО + залишки грошових коштів на поточних банківських рахунках у національній валюті;
М2 - МІ + залишки грошових вкладів на банківських строкових рахунках у національній валюті та валютні кошти;
М3 - М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.
У практиці управління сукупним грошовим оборотом кожний агрегат має певне призначення, а разом вони дають цілісну картину структури та динаміки грошової маси і грошового обігу.
Окрім того. Національний банк визначає показник, що називається "грошовою базою", який широко використовується при визначенні потенційних можливостей розвитку емісійного процесу і відповідно до нього - динаміки прогнозування грошової маси. Показник грошової бази не є ще одним грошовим агрегатом за своїм змістом, оскільки характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Центральний банк здійснює безпосередній контроль та регулювання грошової бази, впливаючи врешті-решт і на загальну масу грошей.
За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей банківської системи країни, який через ефект кредитного мультиплікатора формує загальну масу грошей, що знаходяться в обігу.
Таким чином, регулювання Національним банком України грошової бази через регулювання грошової маси є основою організації грошового обороту в країні.
Грошова база включає готівку, що знаходиться в обігу поза банківською системою (МО), готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках у Національному банку. Ці гроші не беруть участь у кредитному банківському обороті і додатково не збільшують масу грошей в обігу, а тільки є базою для її зростання.
Перші два елементи грошової бази (готівка в обігу та в касах банківських установ) складають усю суму готівки, що випущена Національним банком та не повернута у його фонди. Третій агрегат (резерви комерційних банків в НБУ) є сумою зобов'язань Національного банку перед комерційними.
Що ж стосується безготівкових елементів грошових агрегатів (М1, М2, М3) - вони є зобов'язаннями комерційних банків перед своїми клієнтами і формуються як за рахунок одержаних від НБУ коштів (третій елемент грошової бази), так і за рахунок створення грошей самими банківськими установами в процесі їх кредитної діяльності завдяки механізму грошового мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно перевищують обсяг резервів комерційних банків на їх рахунках в НБУ (безготівкового агрегату грошової бази). Внаслідок цього загальний обсяг кожного з агрегатів М1, М2, М3 перевищує обсяг грошової бази на величину грошового мультиплікатора.
2. Федеральна резервна система: організаційна структура, управління, завдання та функції. Еволюція взаємовідносин центрального банку та уряду. (№14)
Федеральна резервна система США – центральна установа у банківській системі, що відповідає за монетарну політику США, центральний банк ("банк банків", агент уряду при обслуговуванні державного бюджету).
Федеральну резервну систему створено у 1913 р. (дві спроби утворити центральний банк США у 1811 та у 1836 р. були невдалі). Ворожості американців до заснування центрального банку поклала край паніка у 1907 р. Тому в 1908 р. закон Олдрича-Ріланда визначив завдання розробити проект організації центрального банку. У 1913 р. згідно із законом про Федеральну резервну систему створюється ФРС з 12 федеральними резервними банками.
ФРС має формальну інституційну структуру, а разом з тим і неформальну структуру, що визначає, де всередині Федеральної резервної системи зосереджується справжня влада.
Формально ФРС складається з таких структурних одиниць (рис. 1):
- Рада керуючих;
- 12 федеральних резервних банків (ФРБ);
- банки-члени (приблизно 40 % комерційних банків США і національні банки);
- Федеральний комітет відкритого ринку (РОМС);
- Федеральна консультативна рада.