третя - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінформації, за допомогою яких подається і пояснюється навчальний матеріал з комплексним використанням екранних і звукових явищ та процесів, що вивчаються. Такі засоби відеоінформації називають відеофільмами. Цінність їх у тому, що на окремих етапах одержання знань вони можуть частково замінити лектора, оскільки подають навчальну інформацію, яку мав би подати сам лектор.
Важливою умовою ефективності лекції - єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допустимий лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, поліпшуючи або погіршуючи його. З’єднувати зміст з відповідною його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція - це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.
Робота над формою - справа не менш складна і трудомістка, ніж організація змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, уподобань, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше за все виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз.
З метою досконалості форми, її ефективності під час лекції Є.Н. Зарецька рекомендує застосовувати наступні цільові установки у такій послідовності:
1) провокація емоцій;
2) звернення уваги на проблему;
3) розповсюдження знань;
4) створення намірів;
5) спонукання до дій;
6) формування навичок.
Лекція може вважатися повноцінно підготовленою не тоді, коли наявний її текст, а тоді, коли продумано застосування наочності та підготовлені відповідні матеріали.
Цифри, що ілюструють сказане, необхідно підбирати самі яскраві й вразливі. При правильному поводженні з ними цифри можуть бути дуже виразними. Можна іноді годинами розповідати про якийсь предмет і мало що пояснити. В той же час достатньо декількох цифр, щоб окреслити і масштаби, і характер події. Як і слова, цифри люблять міру, розмаїття цифр пригнічують слухача (курсанта, студента), ідеї вже не сприймаються. Ні в якому разі не можна приводити неточні, неперевірені цифри. Цифра стає виразнішою, коли стоїть поряд з живим прикладом.
Посилання на авторитети - важливий елемент допоміжного матеріалу. Привести в лекції авторитетну думку спеціаліста - це питання не лише зрозумілості, але й етики лектора. Посилатися потрібно на перевірені авторитети в даній галузі, бажано, щоб вони були відомі слухачам (студентам). Посилання може бути в формі переказу думки або у формі дослівного цитування.
Головне в роботі над формою - надати лекції яскравість, образність, зрозумілість. Практика показує, що через зневажання до мовної, стилістичної форми, небажання або невміння працювати над нею нерідко знецінювались, зводились нанівець бездоганні за змістом лекції.
Сучасну програму часто називають продуктом. Справи в тому, що "фірмова" програма - це в певному розміні такий самий промисловий продукт, як праска, телевізор чи холодильник. Це означає, що програма створюється і розповсюджується за законами промислового виробництва. Вона має чітко визначені функції, зручні засоби взаємодії з користувачами (їх називають інтерфейсом), розроблені з врахуванням вимог ергономіки, естетики і безпеки, інструкцію по використанню, гарантією, навіть упакуванням.
Поняття про програми, погодження і замовчування.
Програма - набір інструкцій на машинній мові, який зберігається у вигляді файлу на магнітному диску і за вимогою завантажується у комп’ютер для виконання.
"Юридичну" основу взаємодії людини з комп’ютером утворює два великих принципи: принцип погоджень і пов'язаний з ним принцип замовчування.
Погодження визначає набір функцій, які будуть виконуватись конкретною програмою, і варіант (або варіанти) виконання кожної функції.
Замовчування передбачає конкретний варіант тієї чи іншої функції (при наявності альтернатив), якщо користувач явним чином не вимагає іншого.
Важливо зрозуміти, що погодження і замовчування встановлюється не за законами Ньютона, а просто тому, що так вирішив який-небудь невідомий програміст з Каліфорнії або ваш власний приятель.
Машина беззастережно приймає будь-які погодження, які їй нав’язує програміст (звичайно в межах своїх можливостей), однак і відступи від них перериває нещадно і невблаганно. Для зміни погоджень потрібно змінювати програму.
На практиці часто доводиться стикатися з помилками програміста, тобто ситуаціями, коли сам програміст не дотримується цих погоджень.
Можливості і обмеження комп’ютерної технології.
Комп’ютер вміє феноменально швидко реагувати послідовностями електронних сигналів, які представляють деякі числа, що надходять з клавіатури, диска, по лініям зв’язку, а потім, - - по інструкціям програміста і з допомогою своїх електронних схем, дисків, моніторів, механічних пристроїв, - оформляти результати своїх маніпуляцій на екрані дисплея і папері принтера.
Поки жоден з відомих комп’ютерів не може думати.
Чого не може комп’ютер?
Познайомившись з можливостями і обмеженнями комп’ютерної технології можна діяти до висновку: є задачі, розв’язування яких ми не можемо чи не повинні доручати комп’ютеру.
Проблема нерозв’язності. Є задачі, для яких люди знайшли спосіб розв’язання (так звані алгоритмічно нерозв’язні задачі). Їх недоцільно доручати комп’ютерові (К): він не може мислити і розв’язок не знайде.
Проблема вибору. Машина здатна перебрати тисячі і міліонни варіантів, вибрати з них оптимальні за будь-якими складними критеріями. Вона багато чого може підказати людині. Але в неї немає душі, і вона не може приймати рішення, пов’язані з урахуванням бажань, схильностей людини, моральних і етичних аспектів в задачі, соціальних і політичних наслідків того чи іншого вибору.
Проблема доцільності. Комп’ютер (К) - не самоціль і його застосування вимагає певних витрат. Людині завжди доводиться перевіряти користь, яку приносить комп’ютер, з вартістю його послуг. Експертні системи.