Дані в С++ бувають прості і складені. Прості типи наведено в таблиці.
Типи даних:
Тип | Розмір, байт | Діапазон | Опис |
char signed char | 1 | Від - 128 до 127 | Символьний тип. Містить один символ або рядок символів. Кожен символ представляється одним байтом. Компілятор розрізняє як окремі наступні типи: char, signed char і unsigned char |
unsigned char | 1 | Віддо 255 | Символьний тип. Кожен символ представляється одним байтом (значення в діапазоні від 0 до 255) |
short signed short | 2 | Від - 32768 до 32767 | Цілий тип. Скорочене позначення типу short int. Довжина цього типу поза залежністю від використовуваного компілятора завжди більше або дорівнювати довжині значення типу char і менше або дорівнює довжині значення типу int |
Unsigned short | 2 | Від 0 до 65535 | Беззнаковий цілий тип |
int signed int | 42 | Від - 2147483648 до 2147483647 | Цілий тип. Довжина цього типу поза залежністю від використовуваного компілятора завжди більше або дорівнює довжині значення типу short int |
unsigned int | 4 | Від 0 до 4294967259 | Беззнаковий цілий тип |
intn | n/8 | Цілий тип, розмір у бітах якого визначається значенням п, і може бути рівним 8, 16, 32 або 64 бітам | |
long signed long | 4 | Від - 2147483648 до 2147483647 | Цілий тип. Скорочене позначення типу long int |
unsigned long | 4 | Від до 4294967259 | Беззнаковий цілий тип |
float | 4 | Від 3.4Е-38 до 3.4Е+38 | Тип даних із плаваючою крапкою |
До складених типів належать покажчики, масиви, перерахування, об’єднання, структури, класи. Більш детально вони будуть розглянуті в наступних лабораторних роботах.
Програмування включає в себе наступні етапи
1. Скориставшись текстовим редактором, написати текст програми і зберегти її в файлі. Цей файл буде вихідним кодом програми.
Допустимі розширення імен вихідного коду
2. Скомпілювати вихідний код. Це означає виконання програми, яка транслює вихідний файл у машинний код. Файл, що містить трансльований код, називається об’єктним кодом.
3. Зв’язати об’єктний код програми з об’єктними кодами функцій, використаних в програмі (додатковим кодом) і скомпонувати їх у єдину програму. Файл, який містить цю програму, називається виконуваним кодом.
Програми на С++ мають наступну структуру
1. Директиви препроцесора
#include
Змушує препроцесор включити у файл програми файли стандартних бібліотек або будь-який інший файл.
2. Блок опису вхідних змінних
3. Заголовок функції main () і її тіло у фігурних дужках{}. Тіло функції містить інструкції для комп’ютера. Кожна завершена функція називається оператором і завершується крапкою з комою. Слово, що стоїть перед назвою функції, називається типом функції (фактично, це тип результату, одержаного при виконанні функції). У круглих дужках після назви функціі мітиться список аргументів (параметрів) функції.
4. Оператор return, що завершує виконання функції main ()
Нижче наведено приклад програми, що здійснює перемноження двох чисел
#include <stdio. h> // підключення стандартної бібліотеки вводу/виводу
#include <math. h> // підключення стандартної бібліотеки математичних функцій
float x,y,z; // змінні типу „з плаваючою крапкою”
float main ()
{
printf ("Enter the number x: "); // вивід на екран тексту вимоги введення 1-го множника
scanf ("%f",&x); // зчитування введеного числа у форматі„з плаваючою крапкою”
printf ("Enter the number y: "); // вивід на екран тексту вимоги введення 2-го множника
scanf ("%f",&y); // зчитування введеного числа у форматі„з плаваючою крапкою”
z=x*y;
printf ("result\n%f\n",z); // виведення результату множення у форматі„з плаваючою крапкою”, \n-перехід на новий рядок
return (0);
}
Стандартні бібліотеки
Специфікація ANSI мов С и C++ визначає набір функцій стандартної бібліотеки. Незважаючи на те що стандартна бібліотека дуже велика, у ній можна виділити кілька великих функціональних груп.
Стандартні функції вводу/виводу. Їхні описи включені у файл заголовків stdio. h і віртуальний заголовок cstdio. У цю групу включають функції консольного вводу/виводу, такі як printf, scanf, gets, puts, getchar і putchar. Сюди також входять функції файлового вводу/виводу fopen (для відкриття файлів), fprintf, fscanf, fputs, fgets і ряд інших (для читання/ запису текстових файлів), fread і fwrite (для читання/ запису двійкових файлів). Також до цієї групи відносяться функції одержання поточної позиції у файлі й установки нової позиції у файлі (fseek, ftell, rewind), що дозволяють організувати довільний доступ до даних у файлі
Нижче приведені основні функції консольного вводу/виводу
· getchar () повертає черговий символ із клавіатури як ціле;
· gets (s) читає символи з клавіатури до появи символу нового рядка і поміщає їх у рядок s (сам символ нового рядка в рядок не включається);
· printf (fmt, par1, par2,.) виводить рядок параметрів par1, раг2 і т.д. у форматі, визначеному рядком fmt на стандартний пристрій виводу (звичайно монітор). Повертає число виведених символів (див. опис функції printf);
· putchar (ch) виводить символ ch на стандартний пристрій виводу. Якщо вивід успішний, повертається значення ch,;
· puts (s) виводить рядок s на стандартний пристрій виводу, додаючи наприкінці символ нового рядка. Повертає ненегативне значення при успіху або EOF - при помилці;
· scanf (fmt, par2, раг2,.) уводить рядок параметрів раr1, раг2 і т.д. у форматі, обумовленому рядком fmt зі стандартного пристрою вводу (із клавіатури), повертає число змінних, котрим привласнене значення
Для реалізації потокового вводу/виводу використовується функції. Описані в iostream. h
Функції роботи з рядками. Їхні описи включені у файл заголовків string. h і віртуальний заголовок cstring. У цю групу входять функції роботи з простими рядками типу char*: strlen повертає довжину рядка, strcpy копіює рядок в іншу і strcat додає рядок у кінець рядка. Функція stremp використовується для порівняння двох рядків на співпадіння. Інші важливі функції: strncat, strnemp, strncat і strstr. Є також ряд функцій типу strchr для пошуку необхідного символу. Функція strtok корисна для розбивки рядка на окремі елементи.
· strcat (s1fs2) додає s2 до s1;
· strcmp (s1, s2) порівнює рядки і повертає негативне (якщо s1 менше s2), нульове (якщо s1 дорівнює s2) або позитивне (якщо s1 більше s2) значення;
· strcpy (s1, s2) копіює s2 у s1;
· strlen (s) повертає довжину рядка (без врахування символу завершення рядка);
· strncat (s1, s2, n) додає s2 до s1, але не більш n символів;
· strncmp (s1, s2, n) аналогічна strcmp, але порівнює не більше n символів;
· strncpy (s1, s2, п) копіює s2 у s1, але не більш n символів;
· strstr (s1, s2) пошук першого входження підрядка s2у рядок s1.
· strchr (s,ch) повертає покажчик на перше входження символу ch у рядок s, якщо його немає, то повертається null;
· strcoll (s1,s2) аналог strcmp, але враховує установки локалізації
· strcspn (s1, s2) повертає значення індексу будь-якого з символів з s2 у рядку s1;
· strerror (n) повертає покажчик на рядок з описом помилки номер n;
· strpbrk (s1, s2) аналогічна strcspn, але повертає покажчик, а не індекс;
· strrchr (s, ch) аналогічна strchr, але пошук ведеться з кінця рядка;
strspn (s1, s2) повертає індекс першого символу в s1, відсутнього в s2;
Функції визначення типу символу. Їхні описи включені у файл заголовків ctype. h і віртуальний заголовок її type. Ці функції дозволяють визначити приналежність символу до визначеної категорії.
Математичні функції. Їхні описи включені у файл заголовків math. h і у віртуальний заголовок cmath. До цієї групи відносяться такі стандартні тригонометричні і гіперболічні функції, sin, cos, tan, asin, acos, atan, sinh, cosh і tanh. Також включаються функції pow для обчисленні ступеня числа, ехр для обчислення експонентної функції і логарифмічні функції log і log 10, а також функція для обчислення найближчого більшого цілого ceil, функції для обчислення найближчого меншого цілого floor, fabs, fmod, frexp, ldexp, modf і функції обчислення квадратного кореня sqrt. Необхідно відзначити, що такі математичні по своїй природі функції, як abs і rand, описані у файлі stdlib. h, а не в math. h.
Функції роботи з пам'яттю. Їхні описи включені у файл заголовків stdlib. h і у віртуальний заголовок cstdlib. В основному ці функції використовуються в бібліотеці для сумісності з мовою С. До них відносяться функції malloc, free, calloc і realloc. У мові С++ для тих же цілей переважно використовуються оператори new і delete.
Робота з програмою Microsoft Visual C++
Головне вікно програми має вигляд, зображений на рис.1
Щоб почати роботу, необхідно обрати File®New®Files®C++ Source File (рис.2).
Рис.1. Загальний вигляд головного вікна програми Microsoft Visual C++
Після завершення набору тексту програми натиснути кнопку
(Build). Після виправлення помилок в разі їх виникнення, запустити програму на виконання, натиснувши кнопку RunРис.2. Вибір типу створюваного файлу.
1. Скласти програму, яка спочатку запитує ім’я особи, а потім з нею вітається.
2. Задано три точки. Визначити відстань від них до початку координат. Координати ввести з клавіатури.
3. Визначити дробову частину середнього арифметичного трьох чисел, що вводяться з клавіатури.