Розробка алгоритму визначення пропускної здатності ВДМ (стр. 3 из 7)
4) створення аварійних ситуацій на дорозі;
5) створення перешкод в роботі МПТ;
6) зменшення ширини проїзної частини;
- найбільш економічним способом є паралельне розташування автомобілів ланцюжком (при чому заїзд одного автомобіля виконується заднім ходом, а виїзд - переднім, а іншого автомобіля – навпаки.
- розташування автомобілів під кутом є більш привабливішою з точки зору місткості парковки та зручності постановки автомобіля, але такий спосіб розташування має досить значні недоліки: при виїзді – погана видимість, більша площа використання проїзної частини, відпрацьовані гази викидуються прямо на пішоходів.
Постановка автомобіля заднім ходом має певні недоліки: велике заднє звисання інколи заважає пішоходам, відпрацьовані гази викидаються безпосередньо на перехожих. Постановка автомобіля на стоянку переднім ходом кращий, однак виїзд зі стоянки більш небезпечний через погану видимість.
Рисунок 1.2 - Схеми розташування автомобілів під кутом
Умовні позначення:
а - кут постановки складає 30О ; б – кут постановки складає 45О; в – кут постановки складає 60О; г – кут постановки складає 90О
Рисунок 1.3 – Схеми паралельного розташування автомобилів на парковках
Умовні позначення:
а –вільний спосіб; б,в – розташування ланцюжком
1.6 Висновки по розділу
Таким чином, паркування автомобілів на мережі (ВДМ) міста - одна із дуже важливих і всенаростаючих проблем. З одною боку, чим більше автомобілів, тим більше потрібно місць для паркування. З іншого боку, чим більше автомобілів, тим більше навантаження на ВДМ міста і тим менше можливості для паркування на проїзній частині. У найкрупніших містах дійсно недостатньо місць для паркування і не створюються умови для достатнього нагляду за порушенням паркувань. Як наслідок, автомобілі припарковані уздовж проїзної частини, зменшують її ефективну ширину, що, в свою чергу, веде до збільшення заторів на дорогах, зниження швидкості руху й зменшення пропускної здатності ВДМ. Все це спричиняє зростання дорожньо-транспортних пригод і виникнення проблем екологічного, соціального й економічного характеру. Серед проблем, породжених автомобілізацією, проблеми організації паркувань в адміністративних, торговельних, громадських і виробничих галузях є найбільш гострими. Це пояснюється тим, що площа, займана паркуванням автомобілів, перевищує площу міських вулиць і доріг, що використовується для руху транспортних потоків.
Однією з найбільш важливих складових, що використовується у вирішенні вищеназваних завдань, є обґрунтування мережі парковки автомобільного транспорту в умовах міста.
Сучасні методи обгрунтування мережі парковки автомобільного транспорту засновані на припущеннях про її вплив на характеристики функціонування транспортних потоків. Але досі не відомо, яким чином відбувається перерозподіл транспортних потоків по ВДМ, як змінюються характеристики функціонування міста. Отримання нових закономірностей поведінки транспортних потоків щодо формування раціональної системи паркування дозволить визначити заходи з підвищення ефективності функціонування транспортної мережі міста. Практична реалізація нових наукових підходів до обгрунтування мережі парковки автомобільного транспорту поліпшить якість обслуговування транспортної системи міста.
2. Вибір методу дослідження
Метод - спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності; спосіб певним чином організованої людської діяльності. Метод є не тільки сукупністю правил, прийомів, способів, норм пізнання і дій, а й системою приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати у вирішенні конкретного завдання, досягнення результату в будь-якій сфері діяльності.
З огляду на сферу реалізації розрізняють загальні і спеціальні методи наукових досліджень.
Загальні методи наукового пізнання. Структурними елементами цих методів є філософські загальнонаукові принципи пізнання дійсності. За функціональним критерієм їх поділяють на такі групи:
- методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент);
- методи, які використовують на емпіричному і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання та ін.);
- методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний, системний методи, прогнозування, дисперсний аналіз).
2.1 Методи емпіричного рівня дослідження
Найхарактерніша їх особливість полягає у пізнанні феноменів, їх зв'язків і відношень завдяки безпосередньому з'ясуванню їх параметрів.
Спостереження. Використання цього методу збагачує науку фактами безпосередньої дійсності. Полягає він у цілеспрямованому вивченні предметів із використанням таких чуттєвих властивостей людини, як відчуття, сприйняття, уявлення предметів і явищ дійсності.
Спостереження - метод пізнання дійсності, який грунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об'єктів за допомогою органів чуття, без втручання в їх буття дослідника. Даний метод необхідний для дослідження парковок, бо спостереження дає знання про зовнішні аспекти і властивості об'єкта. Пізнавальними результатами спостереження є опис мовними засобами предметів і явищ, а також схеми, таблиці, графіки, рисунки, діаграми та ін. Результати спостережень виражають за допомогою якісних і порівняльних понять.
Вимірювання. Процес вимірювання полягає у встановленні величини об'єкта, явища, процесу в порівнянні цієї величини з одиницею вимірювання.
Вимірювання - представлення властивостей реальних об'єктів у вигляді числової величини. У розвитку емпіричного пізнання вимірювання є його вищим і досконалішим способом. Перехід від спостереження до вимірювання вимагає відповідних приладів та інструментарію, нових понять і припущень.
Порівняння. Основу цього методу становить порівняння окремих параметрів або сукупних ознак досліджуваних об'єктів, встановлення відмінностей і подібностей між ними.
Порівняння - метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об'єктами. Широко використовують порівняння для систематизації й класифікації понять, адже це дає змогу співвіднести невідоме з відомим, пояснити нове через вже наявні поняття і категорії. Роль порівняння в пізнанні не варто переоцінювати, оскільки воно, як правило, має поверховий характер, відображаючи лише перші етапи дослідження. Водночас порівняння є передумовою для проведення аналогії.
Експеримент. Суть цього методу полягає в ініціюванні дослідником процесів і явищ, до яких він має науковий інтерес.
Експеримент - метод пізнання об'єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціюванню процесів, явищ. Що стосується теми курсової роботи, то цей метод необхідний так, як він дає змогу з'ясувати конкретні особливості об'єкта наукового інтересу за певних важливих для дослідника умов, які можуть бути як штатними, так і штучно організованими і дають змогу спрогнозувати його стан, поведінку в різних ситуаціях.
2.2 Методи емпіричного і теоретичного рівнів дослідження
Сутність їх полягає у зорієнтованості на безпосередню дійсність й одночасному використанні абстрактних пізнавальних образів (уявлень, ідей, понять, концепцій), які стосуються цієї дійсності.
Абстрагування. Нерідко досліднику доводиться із сукупності ознак, властивостей явища, процесу дійсності виокремлювати ті, що становлять для нього інтерес. Таку мислену процедуру називають абстрагуванням.
Абстрагування - метод наукового дослідження, який полягає у мисленому виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів, відношень предмета, процесу, явища. Даний метод майже не можливо застосувати в дослідженні парковок на проїзній частині, тому що проникнення мислення дослідника вглиб даного об'єкта, з'ясування його сутності, своєрідне його розчленування задля пізнання найістотнішого потребує великих зусиль і часу.
Аналіз і синтез. Ці два мислені процеси органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. Аналіз полягає в розкладі об'єкта, який досліджується, на складові частини, з'ясуванні тенденцій розвитку і способів функціонування з метою їх відносно самостійного вивчення. Він є засобом осягнення об'єкта лише тоді, коли виокремлює найсуттєвіше в об'єкті.
Аналіз - мислене або практичне розчленування цілого на частини. Аналіз формує в дослідника здатність до структурування об'єкта дослідження, до визначення його складових без взаємодії з ним шляхом логічної абстракції. Відіграючи велику роль у пізнанні, аналіз, однак, не дає конкретного знання, тобто знання як єдності різноманітного. Це завдання виконує синтез, який є протилежною дією в мисленні.
Синтез - об'єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються. Внаслідок синтезу з'являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення і взаємовпливу.
Аналіз і синтез як логічні методи пізнання виникли на основі практичної діяльності, досвіду людей. Практичне розчленування і поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу. Єдність аналізу і синтезу забезпечує адекватне відображення дійсності у свідомості людини.
У науковому мисленні аналіз і синтез у кожній галузі досліджень конкретизуються і детально розвиваються на основі закономірностей, які вивчають відповідні науки. Із загального прийому вони можуть перетворюватися на спеціальний метод дослідження (існують конкретні методи математичного, хімічного чи соціального аналізу). Соціальний об'єкт, маючи специфічну за складністю та внутрішньою організацією природу, відкритий для застосування методів аналізу і синтезу. Правильно використовуючи їх, дослідник не лише пізнає ці об'єкти, а й виробляє у себе здатність до подальшого творчого застосування цих методів.