Розділ 3. Стрктурно-організаційна схема комп’ютерних мереж в Бершадському відділенні Вінницької філії ЗАТ КБ «ПриватБанк»
3.1 Структурно-організаційна схема комп’ютерних мереж у Бершадському відділенні Вінницької філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» та її апаратно-інформаційне забезпечення
Функціонування банку забезпечує гнучка організаційна структура управління (далі ОСУ), яка обумовлена тим, що ПриватБанк є міжрегіональним універсальним та системним банком із розгалуженою мережею філій та відділень по всій території Україні та за її межами.
ОСУ ПриватБанку є однієї з найбільш прогресивних як серед банків України, так і банків Східної Європи. По суті вона є комбінованою, тому що містить ознаки широко розповсюджених у світовій практиці видів ОСУ:
- горизонтальна (площинна), оскільки в ній виділено лише 3 рівні управління:
- вищий – Головний офіс (ГО);
- середній – Головні регіональні управління (ГРУ), Регіональні управління (РУ),
Самостійні філії (СФ);
- нижчий – відділення.
- лінійно-функціонально-штабна, тому що в ОСУ сформовано штаби при Голові Правління, при Директорах ГРУ, РУ та філій;
- дивізіональна клієнто- і функціонально-орієнтована, тому що виділено підтримуючі й бізнесові дивізіони (напрямки), які зорієнтовані на комплексне обслуговування певних груп клієнтів або виконання комплексу однорідних функцій.В структурі банку виділяються: бізнесові доходні напрямки, котрі отримують дохід у результаті прямого контакту із клієнтами. Їх 8 на звітну дату.
Для підготовки, обговорення та прийняття стратегічних і важливих тактичних рішень безпосередньо під керівництвом Голови Правління функціонують колегіальні органи:
- Правління Банку;
- Стратегічний комітет;
- Кредитний комітет;
- Бюджетний комітет;
- Комітет з інформаційних технологій;
- Комітет з питань безпеки.
- дивізіональна продуктова, тому що в межах окремих бізнесів виділяються підрозділи, що спеціалізуються на розробці й просуванні до клієнтів однорідних продуктів або послуг;
- дивізіональна регіональна, оскільки регіональна мережа структурних підрозділів ПриватБанку представлена у всіх адміністративно-територіальних центрах України та Автономній Республіці Крим, підрозділи банку функціонують також у всіх містах обласного підпорядкування, районних центрах та в найбільш перспективних населених пунктах.
- мережна - наявність пов'язаних (дочірніх) банків і компаній;
- проєктно-матрична, тому що в межах ОСУ банку часто створюються тимчасові проектні групи для реалізації конкретного проекту або робочі групи для вирішення важливих завдань.
Станом на 01.01.2008 р. філійна мережа Банку складає 33 відокремлених структурних підрозділи - 7 філій та 26 відділеннь та охоплює дев'ять областей України.
Основою сучасного підходу технічних рішень в побудові інформаційних технологій банків є архітектура “клієнт - сервер”. Вона передбачає організацію технічного забезпечення і розподіл обробки інформації між двома компонентами, які відповідно називають клієнтом (робочою станцією) і сервером. Обидві частини виконуються на різних по потужності комп’ютерах, об’єднаних мережею. У цьому випадку клієнт посилає серверу запити, а сервер їх обслуговує. Така технологія реалізована на професійних системах керування базами даних, які мають спеціальну мову структурованих запитів.
Так як у Бершадському відділенні Вінницької філії ЗАТ КБ «Приват Банк» використовується саме „клієнт-серверна” технологія побудови мережі, тому розглянемо її детальніше. Одним з варіантів реалізації технології “клієнт - сервер” є її трьохрівнева архітектура. В мережі повинні бути присутні не менше трьох комп’ютерів: клієнтська частина (робоча станція), сервер прикладних процесів та сервер бази даних. В клієнтській частині організується взаємодія з користувачем (користувацький інтерфейс). Сервер прикладних процесів проводить бізнес - процедури для клієнтської частини. Сервер бази даних обслуговує бізнес – процедури, які відіграють роль клієнтів. Гнучкість такої архітектури полягає в незалежному використанні і заміні обчислювальних і програмних ресурсів на всіх трьох рівнях.
Сервери використовуються для об'єднання і розподілу ресурсів комп'ютерної мережі між клієнтами. Це можуть бути один досить потужний комп'ютер або кілька комп'ютерів, один із яких — головний, а решта резервні, чи логічне розширення головного сервера. Сукупність сервера і підключених до нього комп'ютерів є доменом.
Існують файлові сервери (для роботи із файлами комп'ютерної мережі), принт-сервери, сервери зв'язку (для розширення можливостей факсу або модема) тощо.
Файловий сервер обслуговує всю комп'ютерну мережу, тому він повинен мати досить високі якісні характеристики, його накопичувачі — велику ємність пам'яті, тривалий термін роботи. Файлові сервери можуть використовувати іншу ОС, ніж робочі станції (наприклад, NеtWаrе Nоvеll). Комп'ютери, які одночасно можуть виконувати функції файлового сервера та робочої станції при роботі в мережі, утворюють однорангову комп'ютерну мережу, тобто таку, де всім вузлам мережі надано однаковий пріоритет, при цьому ресурси кожного вузла доступні іншим вузлам мережі. В комп'ютерних мережах такого типу файловий сервер може бути виділений (коли він виконує тільки функції сервера). Мережа типу «клієнт—сервер» — це мережа, в якій одні комп'ютери виконують функцію серверів, а інші — клієнтів.
Потужний комп'ютер з великими ємностями оперативної пам'яті та жорсткого диска виділяють під прокси-сервер, який виконує кілька функцій. Це, по-перше, функція кешування, яка полягає в тому, що сервер зберігає Wеb-сторінку на своєму жорсткому диску і при наступному її запиті до Іntеrnеt не звертається, завдяки чому значно прискорюється його робота. По-друге, це — функція обмеження доступу користувачів мережі до певних Wеb-сторінок (фільтрація). Ще одна функція проксі-сервера — ведення журналу реєстрації, де зберігаються дата виклику Wеb-сторінки, ім'я користувача, який її активізував, ім'я сайта виклику тощо. З вище перерахованих серверів по всім характеристикам нам підходить файловий сервер. У великих комп'ютерних мережах із метою вибору найоптимальнішого шляху для передачі пакетів даних доцільно використовувати маршрутизатор. Існують статичні маршрутизатори, де маршрут вибирається у створених адміністратором комп'ютерної мережі маршрутних таблицях, і динамічні, які за допомогою спеціальних алгоритмів розраховують кількість переходів (тобто кількість маршрутизаторів), вибирають найоптимальніший, неперервно аналізують стан каналу, передають пакети з описом своїх зв'язків з іншими маршрутизаторами, самі коректують свої маршрутні таблиці. Для приєднання комп'ютерів до мережі, віддається перевага комутаторам над концентраторами з наступних причин:
• Комутатори позбавляють локальну мережу від втрати пакетів через накладання одного пакета на другий. Така аварійна ситуація називається колізією. Вона виникає тоді, коли моменти початку передавання даних від різних комп'ютерів співпадають або близькі один до одного. Колізії майже невпливають на працездатність мережі, якщо реальна швидкість передавання даних значно менша від максимальної. Загроза втрати працездатності локальних мереж, що побудовані на базі концентраторів, стає значною, коли сумарна швидкість передавання перевищує половину від максимальної.
• Комутатори аналізують адреси пакетів і відправляють кожен пакет за адресою до конкретного комп'ютера. У концентраторах адреси не перевіряються, і пакети відправляються одночасно на всі комп'ютери локальної мережі. Це дозволяє користувачам локальної мережі приймати та аналізувати чужі пакети, що утворює загрозу конфіденційності.
• Комутатор дозволяє одночасно підтримувати зв'язок між декількома парами комп'ютерів локальної мережі на максимальній швидкості, що принципово неможливо у мережах, що побудовані на базі концентраторів.
• У великих локальних мережах неможливо приєднати усі комп'ютери до одного концентратора або комутатора, тому виникає потреба у з'єднанні декількох концентраторів або комутаторів між собою та рознесенням їх на певну відстань. При цьому кількість з'єднань концентраторів обмежується таким чином, щоб пакети на шляху від відправника до одержувача проходили не більш ніж чотири концентратори. Для комутаторів такого обмеження немає, а залишається тільки єдине обмеження на загальну кількість комп'ютерів у локальній мережі. Ця кількість для мереж, що побудовані з використанням технологій сім'ї Еthеrnеt, не може перевищувати 1024.
Наступним кроком буде вибір кабелю за допомогою якого наша мережа буде з'єднана. Середовище передачі забезпечує перенесення інформації між абонентами обчислювальної мережі. Таким середовищем є в основному три типи кабелів: вита пара, коаксіальний кабель та оптоволоконний кабель, кожний з яких має свої переваги. Показники трьох типових середовищ для передачі приведені в таблиці 1.
Таблиця 1
| Показники | Середовище передачі даних | ||
| Двох жильний кабель - вита пара | Коаксіальний кабель | Оптоволоконний кабель | |
| Ціна | Невисока | Відносно висока | Висока |
| Нарощування | Дуже просте | Проблематично | Просте |
| Захист від прослуховування | Незначний | Хороший | Высокий |
| Проблеми з заземленням | Нема | Можливі | Нема |
| Сприйнятливість до перешкод | Існують | Існують | Відсутні |
Дані по кабелю передаються у вигляді пакетів, що пересилаються з одного мережного пристрою на інший.