Київській та Почаївській. Загальна кількість Православних парафій в Україні на 1 січня 1947 року становила 8815 ( 52 % з них відкрито в період тимчасової окупації України). Наприклад, після Великої Вітчизняної в Харківській області у Лозівському районі було відчинено чотири приходи: в Панютино, в Краснопавлівці, Орільці, Лозовій.
Аналіз етноконфесійної політики Третього рейху й особливостей церковно-релігійних процесів в окупованій Україні упродовж 1941 - 1942 pp. дає можливість зробити такі висновки.
Антигуманна й цинічна за своєю суттю, вона була зорієнтована на виконання наступних основних завдань: підтримка релігійного руху як ворожого більшовизму; встановлення жорсткого контролю за діяльністю релігійних організацій; сприяння зовнішній і внутрішній руйнації традиційних церковних структур та їхній атомізації; недопущення створення уніфікованих церков; максимальне використання релігійних об'єднань в інтересах Німеччини й подальша примусова заміна християнської віри на нехристиянську неоязичницьку.
Реалізації цієї програми певним чином сприяло те, що провідні українські церковні лідери і важливі православні центри опинилися в глибокому німецькому тилу, були підконтрольними й загалом керованими. Сприятливою для німців виявилася й та обставина, що практично відразу, в перші дні окупації ними українських земель, в православному середовищі почали складатися різні, діаметрально протилежні концепції інституалізації Православної церкви134'
Один з пріоритетів етноконфесійної політики німців полягав у сприянні антиросійським настроям в Україні, дерусифікації Православної церкви, що вважалося важливим засобом дроблення й антагонізації церковних напрямів.
Окупаційна німецька адміністрація не просто пасивно допустила, а й певним чином посприяла утворенню на українських землях двох православних напрямів, які перебували в юрисдикції різних релігійних центрів. Автономна православна церква канонічне підпорядковувалася Московській патріархії Російської православної церкви, а Українська автокефальна православна церква - Варшавській митрополії Православної церкви в Генеральному губернаторстві. Канонічно-юрисдикційна залежність двох українських православних церков від зарубіжних релігійних центрів, які перебували у стані конфронтації, об'єктивно сприяла ускладненню православного церковного життя, створювала перешкоду на шляху до об'єднання церков.
Німецька адміністрація ефективно протидіяла перетворенню Києва на центр українського православного церковного життя, виокремленню із середовища православної ієрархії безперечного лідера, який був би здатний очолити рух за відновлення самостійної Київської митрополії.
Спочатку німецькі окупанти певною мірою толерували український православний автокефальний рух. Коли ж він чітко виявив ознаки самодостатності, некерованості, сприяння розвитку українського політичного сепаратизму, то німці більшу прихильність почали виявляти до Автономної православної церкви.
Головними причинами фаворизування німецьким окупаційним режимом саме цієї конфесії була підкреслена лояльність її верхівки щодо чинного політичного режиму, керованість ієрархії, дистанціювання від національно-визвольного руху, переважно негативне ставлення до невідкладного об'єднання церков.
1. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993.
2. Міненко Т. Православна церква в Україні під час Другої світової війни. - Вінніпег, Львів, 2000. -Т. 1 . -392 с.
3. Васильєва О. Жребий митрополита Сергея Воскресенского // Наука и религия. - M.,1995. - № 5;
4. Шкаровский М.В. Русская православная церковь при Сталине и Хрущеве: государственно-церковные Отношения в СССР в 1939 - 1964 годах. - М., 1999.
5. Волошин Ю. Українська православна церква в роки нацистської окупації. - Полтава, 1977. - 125 с;
6. Гордієнко B.B. Німецько-фашистський окупаційний режим і православні конфесії в Україні//Укр. іст. журн. - 1998. - № 3. - С 73-81;
7. Борщевий В. Українське церковне відродження на Волині (40-ві pp. XX ст.). - Луцьк. 2000. - 254 с.
8. Коваленко М.І. Цілі і методи німецької імперіалістичної політики на окупованих теренах // Літопис Української повстанської армії. - Торонто, 1989.
9. Кларк Н. Оккультные корни нацизма: Тайные арийские культы и их влияние на нацистскую идеологию. - СПб., 1996. - С. 209;
10. Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді. У 5-ти Т.
11. Власовськйи І. Нарис історії Української православної церкви: В 4-х тт. - К., 1998. - Т.4. - 4.2. - С 205;
12. Мартирологія українських церков. В 4-х тт. - Торонто, Балтимор, 1987. - Т.1.
13. Історія релігії в Україні: У 10-ти тт. - К., 1999. - Т. 3. Православ'я в Україні / За ред. А.Колодного, В. Климова...
14. Величківський М. Сумні часи німецької окупації (1941-1944 роки) // Визвольний шлях. - 1965. - № 2.
15. Косик Володимир. Україна під час Другої світової війни 1939—1945. — Киш; Париж; Нью-Йорк; Торонто, 1992. — С. 615.
16. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі — ЦДАГОУ), ф. 1, он 23, спр. 1642, арк. 15.
17. Власовський Іван. Нарис історії Української Православної Церкви. В 4-х т. - Торонто, 1976-1980. - Т. 4. - Ч. 2. - С. 204.
18. Бурко Д. Відродження Української Церкви в 1941—43 роках // Рідна Церква. - 1964. - Ч. 57. - С. 5
19. Мартирологія українських церков. В 4-х т. — Торонто, 1987. — Т. 1. — С. 741
20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі — ЦДАВОВУ), ф. 3206, оп. 1, спр. 46, арк. 105.