Одін (Odinn) – глава богів і отець асів. [“Один, – пишет Снорри, – знатнее и старше всех асов . Одина называют Всеотцом .” (“Старшая Эдда”, древнеисландские песни о богах и героях. – Перевод А. Корсуна, под ред. Стеблин-Каменского. М.1963.)]. Як патрон вікінгів, Одін носив золотий шолом. Як суддя в битвах, він був озброєний списом Гунгнір (Gungnir), який ніколи не пролітав мимо цілі. Другим з чудових скарбів Одіна було золоте кільце Драупнір (Draupnir), виковане карликами – Брокком (Brokkr) і Синдрі (Sindri). Кожну дев'яту ніч воно народжувало вісім нових кілець. Одін поклав Драупнір на груди своєму синові Бальдру, коли цей світлий бог лежав на похоронній ладді Хрінгхорні (Hringhorni). Одін – батько усіх богів, владика дев'яти світів, сидів в сторожовій башті Хлідськьяльв (Hliskjalf), де від його погляду ніщо не могло сховатися. На плечах Одіна сиділи два ворони: Хугін (Huginn, “думка”) і Мунін (Muninn, “пам'ять”), нашіптуючи йому на вухо всі новини, які чули, облітаючи світ. Свою їжу Одін ділить з двома вовками – Гері (Geri, “жадібний”) і Фреки (Freki, “ненажерливий”).
Другим по значущості після Одіна “стоїть Тор, який зветься також Аса-Тора або Эку-тор (“Тор з колісницею”). Він сильний з богів і людей. Трудвангар (Trvangar, “поля сили”) звуться його володіння, а чертог його називається Більськирнір (Bilskirnir, “незруйновний” або “освітлюваний тільки на мить”) . У Тора є два козли – той що Скреготить Зубами (Tanngnjostr) і Скрипучий Зубами (Tanngrisnir) – і колісниця, на якій він їздить; козли ж везуть цю колісницю . Є у нього і ще три скарби. Одне з них молот Мьелльнір (Mjllnir, “блискавка”). Інєїстиє велетні і гірські велетні чують молот, як тільки він занесений . І іншим безцінним скарбом володіє Тор – Поясом Сили. Як тільки він їм опояшеться, удвічі прибуде божественної сили. Третій його скарб – це залізні рукавиці. Не обійтися йому без них, коли хапається він за молот!” Тор – бог грому. Молот його – гроза, спалах блискавки, удар грому; блискавка і грім – іскри і гуркіт його колісниці, що тягнеться по небу козлами. Кинутий молот завжди повертається в руки Тора. Головне завдання Тора – захищати Асгард і Мідгард від велетнів. Згодом зовнішність цього бога деколи набуває комічних рис, і він сам стає схожий на простакуватого, упертого, рудобородого велетня. У Рагнарок він гине, б'ючись, пліч-о-пліч з Одіном, – вбиває Світового Змія, і сам гине від його отрути.
“Другий син Одіна – це Бальдр, – говорить Сноррі. – Про нього можна сказати тільки добре. Він кращий за всіх, і все його прославляють. Так він прекрасний особою і такий світлий, що віходить від нього сяйво. Він наймудріший з асів, самий солодкомовний і милостивий. Він живе в місці, що зветься Брейдаблік (Breiablik, “широкий блиск”), на небесах. У цьому місці не може бути ніякого пороку”. Бальдр (що означає “повелетиль”) – один з найпривабливіших богів скандінавського пантеону. Вікінги високо ставили люб’ячого, прекрасного бога Бальдра. Він бог, “що кровоточить”, “повелетиль”, пов'язаний з родючістю і хлібоділлям.
Пантеон скандинавських богів був великий. Були і інші боги: Тюр, Фрей, Хеймдалль, вани Ньерд, Фрейр і Фрейя, а також Ідунн, Хед, Відар, Улль, Хенір, Лодур, Мімір.
Негативний персонаж скандинавської міфології – бог Локі (аналог християнського Люцифера). Отець Локі – велетень Фарбауті (Fаrbauti, “грізний напастник”), а мати – Лаувейя (Laufey, “листяний острів”, тобто дерево), що наводить на думку про те, що спочатку Локи був уособленням грізної пожежі, що виникає від удару блискавки в лісове дерево. Він “пригожий і красивий собою, але злобний вдачею і дуже мінливий. Він перевершив всіх людей тією мудрістю, що зветься підступністю, і хитрий він на всякі прийоми”. Локі вхожий в Асгард, але серед асів і ванів тримається осібно, він ним не друг, його єдина мета – погубити богів і весь всесвіт. Дружину Локі звуть Сигюн (Sigyn), а синів його – Нарі (Nari), або Нарви (Narfi), і Вали (Vli). Коли підступи Локі привели до загибелі Бальдра, боги схопили Локі, зв'язали кишками Нарі, розірваного братом Вали в образі вовка, і ув'язнили в Хель, де на обличчя йому капає зміїна отрута. Вірна Сигюн, прагнучи полегшити муки чоловіка, збирає зміїну отруту в чашу. Коли чаша наповнюється і Сигюн потрібно спорожнити її, отрута потрапляє на обличчя Локі, і він б'ється в судомах, викликаючи землетруси. Таке ув'язнення цілком підстать злому духу вогню. Було у Локі і інше потомство – жахливі діти велетки Ангрбоди (Angrboa, що “обіцяє горе”), зачаті дивовижним способом. Локи з'їв серце Ангрбоди, яке запліднило його, і народив три хтонічних чудовисьок: Фенріра Вовка, Світового Змія Ермунганда і Хель. Андрогенна натура Локі виявляється в міфах не один раз, адже Локі, що обернувся кобилою, народив і коня Одіна – восьминогого Слейпніра.
Є цілий ряд міфічних істот, яких важко зарахувати до богів, проте ж вони щось більше, ніж персонажі світського фольклору. Велетні північних міфів не однакові: це інєїсті велетні хрімтурси (hrimturs) і пізніші єтуни (jtunn), яких можна назвати істотами хтонічними, і велетні вогненні, такі, що утілюють руйнівну силу вогню. Виглядом велетні схожі на людей величезного зросту. По їх милості відбуваються всі природні явища і катаклізми: каменепади, обвали, лавини, лісові пожежі, північне сяйво, морози і таке інше.
Норни (nornir) – стародавні, могутні богині долі, імена їх –Урд (Urr, “доля”), Верданді (Verandi, “становлення”) і Ськульд (Skuld, “борг”). Вони пряли нитки людських доль і в урочну годину обривали їх. Ще їх називали хранительками матерії всього творіння, адже вони зрошували Світове Древо Іггдрасіль водою джерела Урд, змішавши її з багном, щоб ясен не гнив. Навіть Одін підвладний був норнам; ці божества стародавніше Одіна, а можливо, стародавніше і самого індоєвропейського Небесного Отця. На думку ряду учених, походження норн пов'язане з фазами Місяця. Під кінець кожного дня тьма поглинала Небесного Отця, віддаючи мир у владу однієї з трьох іпостасей Місяця – місяця (Урд), що росте, повного місяця (Верданді) або місяця того, що убуває (Ськульд).
Валькірії. Древнєїсландськоє слово “валькирія” (valkyrja) означає та що “вибирає мертвих, убитих”, і в епоху вікінгів валькірій зображали як дів-воїнів: виблискуючи зброєю, вони мчалися на летючих конях над полями битв, вершивши долі війн і відносячи у Вальхаллу полеглих смертю хоробрих, а потім прислужуючи їм на бенкетах в Вальхаллі. Іноді валькирій називають дівами Одіна.
Ейнхерії (einherjar), або вибрані мертві воїни, живуть у Вальхаллі. Подолавши річку Тунд і увійшовши до брам Вальгрінд, “люди, убиті зброєю”, вступають у Вальхаллу, де кухар Андхрімнір (Andhrmnir) варить невичерпне м'ясо вепра Сехрімніра (Shrmnir) в казані Ельдхрімнір (Eldhrmnir). П'ють воїни невичерпне медове молоко кози Хейдрун (Heidrn), яка щипає голки з гілок дерева Лерад (Lerar), чертога, що росте поряд. Ейнхерії або бенкетують, або б'ються один з одним в нескінченній битві, причому в кінці дня всі поранені чудовим чином зціляються, а мертві оживають, готові вранці продовжити відважну битву. Так продовжуватиметься до Рагнарека, коли, підняті криком півня Гуллінкамбі, ейнхерії виступлять на допомогу богам в їх битві з силами зла. –
[«Старшая Эдда». Древнеисландские песни о богах и героях. М. – Л., 1963; «Младшая Эдда». Л., 1970.]
Мистецтво вікінгів
Мистецтво вікінгів було самобутнім, сповненому життя і фантазії. Воно було загальнийскандинавським і володіло тільки йому властивими рисами. Це в рівній мірі відноситься як до орнаментики, так і до образотворчого мистецтва і поезії.
Як вид мистецтва найбільш довговічною виявилася поезія. Її дуже цінували в кругах знаті в Скандинавії вже в першій половині 1200-х років, але культ її особливо процвітав в Ісландії. Близько 1220 року Сноррі Стурлусон, який сам був поетом, створив свою книгу “Молодша Едда”, присвячену мистецтву поезії. Його праця дає ключ до розуміння складних правил поезії скальдів. Без пояснень Сноррі значна частина змісту поезії скальдів залишилася б сьогодні для нас незрозумілою.
Мистецтво епохи вікінгів прагнуло до контрастності, фарбам і до гармонії руху. Це було яскраве, виразне мистецтво, і його мова зрозуміла і оціненна. У кращих роботах образотворчого мистецтва деталі відтворюються так само ретельно, як і весь твір в цілому. Часто орнаментика настільки мілка, що її сприйняття дається лише шляхом пильного вивчення зблизька. Краще всього збереглися зразки прикладного мистецтва, яке виявляється на різних предметах функціонального призначення: одязі, кораблях, зброї, санях, збруї, будовах, пам'ятних каменях, килимах, посуді і багато чому іншому. Тривимірне зображення тут, перш за все, виявляється в передачі голів. Як правило, це голови тварин, які завершують і відзначають важливі конструктивні ланки на невеликих предметах. Найчастіше для зображення декоративного орнаменту використовувалися, ймовірно, тканини і дерево, хоча подібних зразків збереглося небагато. Судити про те, що часто безповоротно втрачено, ми можемо по узорах тканин з Усебергського поховання, по орнаментиці дерев'яних речей, по дерев'яному різьбленню другої половини 1000-х років, Західної Норвегії, що збереглася в церквах.
За винятком рунічних каменів з острова Готланд, решта пам'ятних каменів стала прикрашатися орнаментом лише з середини 900-х років. Зразком може служити камінь, споруджений в Йеллінгу королем Харальдом Синьозубим. З того часу все частіше зустрічаються камені, прикрашені орнаментом. Частина з них збереглася в Данії і Норвегії, але більшість знаходиться в Швеції. Тут вони відносяться до пізнього періоду епохи вікінгів.